Рішення № 100443013, 20.10.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року Справа № 280/3797/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вільнянської міської ради (вул. Бочарова, буд. 4, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вільнянської міської ради (далі - відповідач, Вільнянська МР), в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання (заяви) позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0212 га на якій знаходиться на праві приватної власності позивача об`єкт нежитлової нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону); зобов`язати відповідача розглянути клопотання (заяву) позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0212 га на якій знаходиться на праві приватної власності позивача об`єкт нежитлової нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону) з прийняттям за наслідками його (її) розгляду рішення по суті порушеного у клопотанні (заяві) питання у відповідності до статті 123 Земельного кодексу України.

Крім того, просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він неодноразово звертався до відповідача з клопотаннями (заявами), в порядку ст. 123 ЗК України, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, за його заявами Вільнянська МР жодного разу не прийняла рішення, як то передбачено ст.123 ЗК України, а необґрунтовано відповідала листами. На думку позивача положеннями ст.123 ЗК України містять два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу місцевого самоврядування, в разі звернення до нього громадянина з клопотанням (заявою) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу з чітко визначених підстав. Проте відповідач, в порушення вимог зазначеної статті, не приймав жодного рішення за заявами позивача, що зумовило його звернення до суду з даним позовом. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 18.05.2021 відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що Вільнянською МР було з`ясовано, що торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_1 , є тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном, а тому не може мати технічного паспорту. Враховуючи викладене, об`єктивно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 у було неможливо, у зв`язку з чим її розгляд, за пропозицією депутатського корпусу Вільнянської МР було відкладено, а для надання правової оцінки діям державного реєстратора та особи, яка склала технічний паспорт та самостійно присвоїла поштову адресу торгівельному павільйону, направлено відповідні звернення до Відділення поліції №2 ГУНП України в Запорізькій області та Міністерства юстиції України. Відповідей до міської ради від зазначених установ не надійшло. Наразі заява ОСОБА_1 від 25.01.2021 продовжує перебувати на розгляді Вільнянської МР і після отримання відповідей з правовою оцінкою ситуації, що склалася з порушеного питання від компетентних органів, вона буде розглянута повторно. Відповідно, на думку відповідача, потреба судового втручання в даному випадку відсутня. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

17.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, аналогічна за змістом позовній заяві.

12.08.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. На обґрунтування вказаного клопотання ОСОБА_1 зазначив, що відповідач у тексті відзиву на позовну заяву посилався на те, що ним було вирішено зняти розгляд клопотання (заяву) позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з порядку денного та звернутися за наданням правової оцінки діям державного реєстратора до Міністерства юстиції України. Проте, Міністерством юстиції України вже розглянуто звернення відповідача та прийнято рішення (наказ) про відмову в його задоволенні. В зв`язку з чим просить долучити до матеріалів справи копію наказу Міністерства юстиції України №2304/7 від 09.07.2021.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

11.08.2020 позивач звернувся до Вільнянської МР з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону).

В заяві було зазначено, що на даній земельній ділянці знаходиться об`єкт нежитлової нерухомості, який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

До заяви було додано копії: витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №214286083, сформованого 30.06.2020, технічного паспорту ПП «Вільнянське БТІ», паспорту громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Право приватної власності позивача на об`єкт нежитлової нерухомості - торгівельний павільйон літ. А, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 25.06.2020 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.02.2020 по справі №314/4666/19, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Листом від 27.10.2020 за вих. №02-02-09/159 Вільнянська М.Р. повідомила позивача про те, що 08.10.2020 на пленарному засіданні було розглянуто проект рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі гр. ОСОБА_1 ». За результатами голосування депутатів Вільнянської міської ради рішення прийнято не було.

Позивач повторно (вдруге) звернувся до Вільнянської МР з заявою аналогічного змісту.

Листом від 09.12.2020 за вих. №02-02-09/228 Вільнянська МР повідомила позивача про те, що 25.11.2020 на пленарному засіданні було розглянуто проект рішення «Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі». За результатами голосування депутатів Вільнянської міської ради рішення прийнято не було.

25.01.2021 ОСОБА_1 втретє звернувся до Вільнянської МР з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону), строком на 5 років. До заяви було додано копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №214286083, сформованого 30.06.2020, технічного паспорту ПП «Вільнянське БТІ» та паспорту з довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру позивачу.

Крім того, 03.02.2021 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомляв про незаконність відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та по те, що вже втретє вимушений звернутися до Вільнянської МР з клопотанням (заявою) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону). Просив його заяву розглянути по суті, у спосіб, встановлений законодавством.

Листом від 02.04.2021 за вих. №02-02-09/29 Вільнянська МР повідомила позивача про те, що 18.03.2021 на пленарному засіданні одним із депутатів була внесена пропозиція зняти питання «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі гр. ОСОБА_1 » з порядку денного та звернутися до органів Міністерства юстиції з листом про скасування реєстрації права власності на торгівельний павільйон у зв`язку з порушеннями, допущенними під час вчинення реєстраційних дій.

Також вказаним листом відповідач повідомив позивача про те, що про результати розгляду листа органами юстиції та прийняте Вільнянською МР рішення по його заяві, ОСОБА_1 буде повідомлено додатково.

29.07.2021 Міністерство юстиції України прийняло наказ №2304/7 яким відмовило у задоволенні скарги Виконавчого комітету Вільнянської МР, в якій скаржник просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.06.2020 №52875611.

Всі вищезазначені документи надані позивачем та долучені до матеріалів справи.

Незважаючи на прийняте Міністерство юстиції України рішення (наказ), відповідачем жодного рішення по заявам позивача прийнято не було. Доказів іншого відповідачем не надано.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача, щодо не прийняття рішень за його заявами, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. У світлі вимог ч.2 ст.19 Конституції України така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст.118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст.122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до положень ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Згідно з частинами 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, положеннями ст. 123 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу місцевого самоврядування, в разі звернення до нього громадянина з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу з чітко визначених підстав.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, відповідачу забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії відповідача, спрямовані на ухилення від прийняття рішення шляхом надання будь-яких відповідей, прямо суперечать закону та є протиправними. В свою чергу, такі дії не є законним способом поведінки відповідача, є проміжними відповідями на заяви позивача, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні ч.3 ст.123 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні за своєю суттю є актом індивідуальної дії.

Відповідно до норм ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на заяви позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.06.2020 по справі №818/1010/17 (адміністративне провадження №К/9901/43786/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» також встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В зв`язку з зазначеними нормами суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».

У п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Проте, в порушення вищезазначених вимог законодавства, відповідач жодного рішення за заявами позивача не прийняв, що свідчить про протиправну бездіяльність Вільнянської МР.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч.3 ст.123 ЗК України, у визначений законом строк, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону).

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що Європейським Судом з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» вказано, що у рішеннях органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат визначені у статті 139 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Вільнянської міської ради (вул. Бочарова, буд. 4, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вільнянської міської ради щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га. на якій знаходиться на праві приватної власності ОСОБА_1 об`єкт нежитлової нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону).

Зобов`язати Вільнянську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0212 га. на якій знаходиться на праві приватної власності ОСОБА_1 об`єкт нежитлової нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для послідуючої передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розташування торгівельного павільйону) з прийняттям за наслідками її розгляду рішення по суті порушеного у заяві питання, у відповідності до вимог статті 123 Земельного кодексу України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вільнянської міської ради (код ЄДРПОУ 25486771) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «20» жовтня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль