Рішення № 100441562, 06.10.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/6007/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

за участю секретаря судового засідання Щерблюк Ю.О.,

представника позивача Буя Б.В.,

представника відповідачів Романішиної Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Волинської обласної прокуратури (відповідач 1), Київської обласної прокуратури (відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності щодо неналежного розрахунку, а саме невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII); стягнення коштів у вигляді недоотриманої частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2018 року в сумі 108388,00 грн з Волинської обласної прокуратури та за період з 11 вересня 2018 року по 13 вересня 2021 року в сумі 584532,36 грн з Київської обласної прокуратури.

В обґрунтування позову позивач вказала, що з квітня 2014 року працювала на різних прокурорських посадах в прокуратурах Волинської та Київської областей. У період з 01 березня 2018 року по 13 вересня 2020 року їй виплачувалася заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505), тоді як заробітна плата повинна регулюватися виключно статтею 81 Закону №1697-VII. Різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано відповідно до вимог Закону №1697-VII, з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2018 року становить 108388,00 грн (при перебуванні на посадах в прокуратурах Волинської області), а за період з 11 вересня 2018 року по 13 вересня 2020 року - 584532,36 грн (при перебуванні на посадах в прокуратурах Київської області).

Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII, чинний з 01 січня 2015 року) внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та визначено, що стаття 81 Закону №1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідачі здійснювали їй виплату посадового окладу в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 Закону №1697-VII. Разом з тим, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано неконституційним.

Позивач вважає, що бездіяльністю Волинської обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Волинської області) та Київської обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Київської області) порушено її право власності на отримання у повному розмірі заробітної плати, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, статтею 41 Конституції України, а тому за таких обставин та з урахуванням положень частини третьої статті 152 Конституції України належним способом захисту її прав є стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, внаслідок застосування положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с.27).

У відзиві на позов відповідач 1 позовні вимоги заперечив та просив відмовити у задоволенні позову, що його стосується (а.с.50-58). В обґрунтування такої позиції вказав, що відповідно до статті 89 Закону №1697-VІІ виплата заробітної плати прокурорам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивачу нараховувалася заробітна плата, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505. Повноваження Кабінету Міністрів України на встановлення розміру посадових окладів працівників органів прокуратури визначено Законом №79-VIII, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України, доповнивши розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 26, за змістом якого норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Дія пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що стосується норм і положень статті 81 Закону №1697-VІ1, втратила чинність з 26 березня 2020 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020. Однак це рішення на спірні правовідносини, які виникли до 26 березня 2020 року, не може вплинути з огляду на відсутність ретроактивної дії рішення Конституційного Суду України. Відповідач 1 вважає, що позивач безпідставно, посилаючись на положення частини третьої статті 152 Конституції України, перекладає на нього матеріальну відповідальність за неконституційність нормативного акту.

Відповідач 2 також позов в частині позовних вимог, що заявлені до нього, не визнав (а.с.35-42), мотивуючи тим, що не був наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505 (допоки діяли приписи пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України). Реалізація приписів статті 81 Закону №1697-VII є неможливою без внесення відповідних змін до Постанови №505 та законів про Державний бюджет України. Однак такі зміни з незалежних від відповідача причин впродовж спірного періоду не вносились. Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №2-р/2020 на спірні правовідносини за період з 11 вересня 2018 року по 26 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Відповідач 2 також вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з 26 березня 2020 року по 13 вересня 2020 року, оскільки Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (є діючим та не визнаний неконституційним) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Наказом виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури від 14 вересня 2020 року №642к ОСОБА_1 на підставі рішення кадрової комісії про успішне проходження атестації переведено на посаду прокурора Київської обласної прокуратури з 14 вересня 2020 року та саме з цієї дати нарахування та виплата їй заробітної плати здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 81 Закону №1697-VII. До цього часу на неї не поширювалося положення норм частини третьої статті 81 Закону №1697-VII.

З наведених підстав відповідач 2 вважає, що діяв правомірно та у задоволенні позову просив відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримала доводи позову та зазначила, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, були неконституційними протягом усього часу до 26 березня 2020 року. Також позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача 2 з приводу того, що дія статті 81 Закону №1697-VII (з урахуванням змін, внесених Законом №113-1Х) розповсюджується виключно на працівників Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, які успішно пройшли атестацію (а.с.83-89; 90-97).

Інші заяви по суті справи не надходили.

Ухвалою суду від 02 вересня 2021 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.103).

Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.121).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідачів позовні вимоги заперечила з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши усні пояснення представників сторін (вступне слово), перевіривши доводи сторін письмовими доказами, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 2014 року працювала на різних посадах в прокуратурах Волинської та Київської областей, зокрема: з 14 серпня 2014 року по 14 грудня 2015 року обіймала посаду прокурору прокуратури міста Нововолинська Волинської області; з 15 грудня 2015 року по 28 березня 2017 року вона прокурор Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області; з 29 березня 2017 року по 10 вересня 2018 - прокурор Луцької місцевої прокуратури Волинської області; з 11 вересня 2018 року з по 21 квітня 2019 року - прокурор Фастівської місцевої прокуратури Київської області; з 22 квітня 2019 року по 13 вересня 2020 року - прокурор відділу прокуратури Київської області, а з 14 вересня 2020 року і донині - прокурор відділу Київської обласної прокуратури.

Зазначені обставини не є спірними та підтверджуються відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.15-17).

Позивач з 29 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 03 лютого 2021 по 25 березня 2021 року перебувала у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що свідчать накази Прокуратури Волинської області від 24 грудня 2015 року №668к, від 27 лютого 2018 року №69к, довідка відділу фінансування та бухгалтерського обліку Київської обласної прокуратури (а.с.44, 65, 67).

На запит представника позивача про надання публічної інформації щодо розміру посадового окладу листом від 29 березня 2021 року №27-76вих-21 Волинська обласна прокуратура повідомила, що посадовий оклад ОСОБА_1 становив: з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року - 1363,00 грн, а з 01 вересня 2015 року по 12 жовтня 2015 року - 1378,00 грн відповідно до Постанови №505; з 13 жовтня 2015 року по 30 листопада 2015 року - 1395,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505»); з 01 грудня 2015 року по 14 грудня 2015 року - 1744,00 грн, а з 15 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року - 2048,00 грн відповідно до Постанови №505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»); з 06 вересня 2017 року по 10 вересня 2018 року - 5660,00 грн відповідно до Постанови №505 із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов постановою Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури») (а.с.20-23). Розмір посадового окладу підтверджується також довідкою Волинської обласної прокуратури від 08 липня 2021 року №21-346вих21 (а.с.60-61).

На аналогічний запит Київська обласна прокуратура листом від 29 березня 2021 року №21-24вих21 повідомила, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури у період з 11 вересня 2018 року по 21 квітня 2019 року становив 5660,00 грн, посадовий оклад прокурора відділу становив з 22 квітня 2019 року по 13 вересня 2020 року - 5730,00 грн. З 14 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року позивачу виплачувався посадовий оклад у розмірі 37836,00 грн та 38400,00 грн - з 01 січня по 03 лютого 2021 року (а.с.24, 44). Ці відомості підтверджуються також розрахунковими листами ОСОБА_1 (а.с.45-48).

При вирішення спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (Закон №1697-VII).

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтями 8, 13 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами першою і другою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас Законом №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 «Прикінцеві положення» Закону України від 25 грудня 2015 року №928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (Постанова №505) зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763, від 09 грудня 2015 року №1013 та від 30 серпня 2017 року №657.

Підпунктом 1 пункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Однак Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону №1697-VII є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови №505, зокрема щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, а законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону №1697-VII, а отже відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Суд зауважує, що відповідачі не наділені правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати за період з 01 березня 2018 року по 26 березня 2020 року у розмірі, встановленому Законом №1697-VII.

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 та відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України вони враховуються при вирішенні цієї справи.

Стосовно доводів позивача щодо прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) суд зауважує таке.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08 грудня 2004 року №2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, за яким рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 втратила чинність 26 березня 2020 року. Водночас спірні правовідносини між сторонами виникли за період з 01 березня 2018 року по 26 березня 2020 року. Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини за цей період не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Такі ж правові висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19.

Таким чином, оскільки у період з 01 березня 2018 року по 26 березня 2020 року (дата ухвалення рішення Конституційного Суду України №6-р/2020) положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, було чинним, то відповідачі правомірно застосовували його при виплаті ОСОБА_1 посадового окладу, розмір якого розраховувався відповідно до Постанови №505 (зі змінами).

Суд також зауважує, що не можуть бути задоволені позовні вимоги позивача з посиланням на положення частини третьої статті 152 Конституції України, якою встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України (далі - ЦК України). Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

В частині другій статті 21 ЦК України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними в розумінні статті 21 ЦК України не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Предметом цього спору є стягнення коштів у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок застосування положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, що за своїм змістом не належать до складу реальних збитків у розумінні статті 22 ЦК України.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 коштів у вигляді недоотриманої заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 13 вересня 2020 року.

Так згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 в результаті успішного проходження нею атестації на підставі рішення конкурсної комісії з 14 вересня 2020 року переведено на посаду прокурора відділу до Київської обласної прокуратури згідно з наказом від 14 вересня 2020 року №642к, то оплата її праці правомірно здійснювалась до 13 вересня 2020 року згідно із Постановою №505 (зі мінами) з урахуванням вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, які неконституційними не визнавалися. Підстави для застосування положень статті 81 Закону №1697-VІІ при визначенні розміру посадового окладу позивача за вказаний період відсутні.

При вирішенні спору суд виходить з того, що предметом позову є саме недотримана, на думку позивача, частина заробітної плати, про що ствердив у судовому засіданні представник позивача, а тому, виходячи із приписів частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, позов може бути поданий до суду без обмеження будь-яким строком та підстави для залишення його без розгляду відсутні.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що оскільки заробітна плата позивача у спірний період була нарахована та виплачена відповідачами у порядку та розмірах, визначених чинним законодавством України (зокрема, відповідно до Постанови №505, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ), тому у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог необхідно відмовити.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Волинської обласної прокуратури (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 02909915), Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код юридичної особи 02909996) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк