Рішення № 100436667, 20.10.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11468/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про розірвання договору іпотеки, -

у с т а н о в и в :

13.07.2021 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про розірвання договору іпотеки, у якому просить розірвати іпотечний договір №028/15-120 посвідчений 30.03.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко В.С., зареєстрований в реєстрі за номером 1918, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивачу на праві власності належить кв. АДРЕСА_1 . 30.03.2006 року між третьою особою у справі та АКБ СР «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту на надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-99. У забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, 30.03.2006 року між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк» був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 №028/15-120. В зв`язку з невиконанням третьою особою у справі своїх зобов`язань за договором кредиту, в лютому 2016 року банк звернувся до суду із позовом про стягнення з позичальника заборгованості за договором кредиту. Позивач до участі у справі залучений не був і жодних вимог до нього банк не висував. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.09.2016 року у задоволенні позову було відмовлено і в касаційному порядку зазначене рішення не переглядалось. З 15.10.2019 року правонаступником АКБ СР «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк». В липні 2020 року банк повідомив позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Натомість позивач своїм листом від 24.07.2020 року просив банк звільнити майно з-під арешту, однак відповіді на звернення не отримав. 05.07.2021 року позивач отримав від банку повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, в якому сума боргу за договором кредиту є значно завищеною. Відповідач всупереч судовій практиці касаційної інстанції незаконно нарахував проценти після закінчення строку дії кредитного договору. Крім того, останній платіж за договором кредиту третя особа здійснила 15.11.2011 року, а тому згідно п. 4.3. Договору кредиту строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 14.02.2012 року. Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 14.02.2012 року, саме з цього моменту у банку виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. Також позивач вказує, що право вимоги до нього, як до майнового поручителя, виникло 14.02.2012 року і відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України було дійсне до пред`явлення до 14.02.2015 року, тобто до 14.02.2015 року банк міг звернутись до позивача із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки з 15.02.2015 року порука припинилась. Відповідно до умов іпотечного договору, строк виконання основного зобов`язання - 29.12.2013 року, отже строк звернення стягнення на предмет іпотеки закінчився 29.06.2014 року. Позивач зазначає, що банк до нього з позовом не звертався, а тому не має права вимоги до нього, як до майнового поручителя по кредитному договору. На думку позивача, фактично іпотечний договір є розірваним, але для зняття заборони з квартири необхідно юридично оформити розірвання договору і оскільки відповідач відмовляється від такого оформлення, позивач вимушений звернутись до суду.

Ухвалою суду від 15.07.2021 року відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 15.07.2021 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

03.09.2021 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача у яких останній зазначає, що за час виконання умов кредитного договору, у період з 07.03.2008 року по 15.11.2011 року, особисто позивачем було сплачено 24611,00 доларів США. Загалом, разом із позичальником за період з 2006 року по 2012 рік солідарно сплачено на користь АКБ «Укрсоцбанк» понад 30000,00 доларів США. Засобами поштового зв`язку позивач отримав ряд попереджувальних документів (вимога про усунення порушення, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання), з яких вбачається, що 15.10.2019 року право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки було відступлене АТ «Альфа-Банк», про що позивачу не було відомо, оскільки ніхто його про настання цього факту не повідомляв. За загальним правилом, кредитор повинен повідомити боржника про таку заміну, інакше кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні не має наслідок недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених ч. 2 ст. 516 та ч. 2 ст. 518 ЦК України. Відповідного повідомлення від відповідача, ні на адресу позивача, ні на адресу третьої особи не надходило. Крім того, передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору. Натомість зобов`язання позичальника припинилось 06.09.2016 року відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва. Відповідачу фактично перейшло зобов`язання, яке вже більше ніж три роки не існує. Посилаючись на правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №758/3453/16-ц позивач зазначає, що для іпотеки є характерною така властивість як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення. Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. На думку позивача, наведене свідчить, що з припиненням основного зобов`язання припиняється необхідність забезпечення його іпотекою, тому іпотечний договір повинен бути розірваним.

06.09.2021 року до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача зі змісту яких вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що підстави припинення іпотеки передбачені Законом України «Про іпотеку» і в даному випадку відсутні підстави вважати, що договір іпотеки припинив свою дію, оскільки заборгованість не погашена в процедурі ліквідації. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.09.2016 року у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості з позичальника було відмовлено лише у зв`язку зі спливом строків позовної давності. Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержає вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст. 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Підстави припинення іпотеки окремо визначено в ст. 17 Закону України «Про іпотеку» і конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим законом. Згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання, натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатись підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Посилання позивача на те, що вимоги банку є погашеними, а зобов`язання припиненими не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а лише на висновках рішення суду апеляційної інстанції.

Третя особа у справі ОСОБА_2 своїм правом на подання письмових пояснень станом на час ухвалення рішення не скористалась.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору дарування від 13.05.1998 року.

30.03.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-99 в межах максимального ліміту заборгованості до 35000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 29.03.2013 року.

30.03.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір (з майновим поручителем) №028/15-120, за яким позивач є майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-99 від 30.03.2006 року. Іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання квартиру АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.04.2016 року був задоволений позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , стягнуто з позичальника заборгованість за договором кредиту в розмірі 15759,15 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.09.2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.04.2016 року скасоване і у задоволенні позову банку відмовлено.

За змістом наявної в матеріалах справи копії повідомлення датованого 17.06.2021 року, що адресувалось відповідачем на ім`я позивача і третьої особи у справі, банк повідомив, що внаслідок реорганізації АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року. У цьому повідомленні новий кредитор вимагав в 30-денний строк з дня отримання вимоги усунути порушення умов договору кредиту від 30.03.2006 року та погасити заборгованість перед банком в розмірі 22655,08 доларів США. Також банк попередив, що у випадку непогашення у встановлений строк заборгованості, банк, відповідно до вимог діючого законодавства, зверне стягнення на майно, що було передане в іпотеку, шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», в рахунок виконання основного зобов`язання.

За змістом ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст.ст. 574, 575 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель) (ст. 583 ЦК України).

У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України).

Статтею 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (ст. 7 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Підстави припинення іпотеки передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку» за якою, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Поряд із цим, у своєму позові позивач просить розірвати іпотечний договір №028/15-120 посвідчений 30.03.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онищенко В.С., зареєстрований в реєстрі за номером 1918.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст.ст. 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Чинним законодавством України не передбачено спеціальних норм, які б встановлювали спеціальні/додаткові підстави для вирішення питання про розірвання договору іпотеки за рішенням суду, відтак при вирішенні позовних вимог щодо розірвання договору іпотеки, суд виходить з відповідних норм передбачених ЦК України та умов спірного договору.

Умовами договору іпотеки не передбачено будь-якої загальної чи особливої можливості його розірвання.

За змістом ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Ураховуючи положення ст. 651 ЦК України слід відмітити, що істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, необхідно встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності. Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у сторони теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для виникнення права на судове розірвання порушеного договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В контексті положень ст. 652 ЦК України, слід відмітити, що в даному випадку закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

При розгляді справи судом не було встановлено істотного порушення умов договору в розумінні ст. 651 ЦК України, та позивачем не було доведено наявність умов та їх одночасне існування, як це передбачено частиною другою статті 652 ЦК України, для розірвання іпотечного договору.

Оскільки позивачем не доведено своїх позовних вимог щодо розірвання договору іпотеки в контексті положень ст.ст. 651, 652 ЦК України, у задоволенні позову слід відмовити.

Вбачається, що позивачем ототожнюються поняття припинення зобов`язання, припинення іпотеки та розірвання договору, що є безпідставним і відповідно вплинуло на здійснення позивачем вибору способу захисту саме шляхом розірвання договору іпотеки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 572, 574, 575, 583, 589, 593, 626, 627, 628, 629, 638, 651, 652, 653 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про розірвання договору іпотеки - відмовити.

Застосовані ухвалою суду від 15.07.2021 року заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування посвідченого 13.05.1998 року за реєстровим номером 2045 - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.10.2021 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714);

Третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя -