Рішення № 10043439, 21.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2010 р.Справа № 16/57-10-1496 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Іванов В.В. за довіреністю № 13/04 від 16.04.10р.

Від відповідача: не з’явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ЕвроДнепр” до товариства з обмеженою відповідальністю „Аліса Плюс” про стягнення 681,30 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ЕвроДнепр” (далі по тексту ТОВ „ЕвроДнепр”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Аліса Плюс” (далі по тексту ТОВ „Аліса Плюс”) загальної заборгованості за договором поставки № 21426 від 22.09.2008р. у розмірі 9535,51 грн., у тому числі основного боргу в сумі 3530,04 грн., витрат від інфляції у розмірі 1491,57 грн., 3 % річних у сумі 237,7 грн., пеню у розмірі 1718,48 грн. та штраф у сумі 2557,72 грн. Свої позовні вимоги ТОВ „ЕвроДнепр” обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором поставки № 21426, укладеним між сторонами по справі 22.09.2008р.

Під час розгляду справи згідно з відзивом на позов, який надійшов до господарського суду Одеської області 15.04.2010р., відповідачем було заявлено клопотання про припинення провадження по даній справі, у зв’язку з відсутністю предмету спору в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3530,04 грн., частини пені у сумі 102,95 грн., інфляційних витрат у розмірі 184,25 грн., 3% річних у розмірі 29,59 грн. Водночас, відповідачем згідно з платіжними дорученнями № 434 від 01.04.2010р. та № 474 від 14.04.2010р. основний борг у розмірі 3530,04 грн. та частина пені у сумі 102,95 грн., інфляційних витрат у розмірі 184,25 грн., 3% річних у розмірі 29,59 грн. були сплачені. При цьому, відповідач заперечує проти задоволення позову в іншій частині позовних вимог, посилаючись на невірність здійсненого позивачем розрахунку витрат від інфляції у розмірі 1491,57 грн., 3 % річних у сумі 237,7 грн. та пені у розмірі 1718,48 грн., стверджуючи про те, що зобов’язання зі сплати товарів виникли у відповідача значно пізніше, ніж вважає позивач, а саме: протягом 7 днів з дня направлення позивачем першої претензії, оскільки договором поставки № 21426 від 22.09.2008р. не було передбачено строки здійснення платежів. Крім того, ТОВ „Аліса Плюс” просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій шляхом звільнення відповідача від сплати 5% штрафу у сумі 2557,72 грн.

В свою чергу, погодившись з доводами відповідача стосовно моменту виникнення заборгованості, позивачем позовні вимоги було уточнено. Так, згідно з остаточною редакцією позовних вимог, викладеною у клопотанні про зменшення позовних вимог, наданому у судовому засіданні 21.05.2010р., позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 5% у сумі 326,50 грн., пеню нараховану в розмірі 109,85 грн., витрати від інфляції в розмірі 221,15 грн., 3% річних в сумі 23,80 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних вимог ТОВ „ЕвроДнепр”, згідно з вказаним клопотанням є остаточною, у зв’язку з чим відповідно до ст. 22 ГПК України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в ньому вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

22.09.2008р. між ТОВ „ЕвроДнепр” (Постачальник) та ТОВ „Аліса Плюс” (Покупець) був укладений договір поставки № 21426, відповідно до умов п. 1.1 –1.3, 1.5 якого Постачальником було прийнято на себе зобов’язання здійснити поставку, а Покупцем –прийняти та оплатити вартість крабових паличок – імітація сурими, крабового м’яса, м’яса птиці, креветки, які знаходяться у глибокій заморозці або є охолодженими. Найменування, сорт, кількість, ціна та інші індивідуально визначені відомості про товар визначаються у товарних накладних, які є невід’ємною частиною цього договору. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця після оплати останнім його вартості на умовах цього договору. Загальна вартість цього договору складається з сум усіх товарів одержаних по товарним накладним.

Згідно положень ст. 712 ЦК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 2.2, 2.3, 2.4 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. сторонами було передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах FCA –магазин (склад) Покупця. Завантаження товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника. Розвантаження та прийом товару у місці поставки здійснюється силами та за рахунок Покупця. Відповідно до п. 2.6 договору сторонами було визначено, що товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем з моменту підписання товаросупроводжувальних документів. Крім того, за змістом п. 1.4 договору підписанням цього договору сторони засвідчили, що особи, які підписують товарні накладні, уповноважені на це належним чином та їх підписи є достатнім доказом отримання товару. При цьому, відповідно до п. 2.5 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. для виконання обов’язків щодо поставки товару Покупець зобов’язався надати Постачальнику зразки підписів матеріально-відповідальних осіб та печатки (штампу) Покупця, які є невід’ємною частиною цього договору. Зразок повинен бути переданий Постачальнику під час укладення цього договору. У разі зміни матеріально-відповідальних осіб, або зміни печатки, реквізитів чи найменування Покупця, останній зобов’язаний надати Постачальнику нові зразки. При відсутності зразка чи нового зразка, Постачальнику надано право зупинити поставку товару Покупцю, крім випадку застосування останнім довіреності або довіреності на право одержання цінностей уповноваженою особою Покупця.

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 р. за N 293/1318, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Відповідно до наведених умов вказаного договору та вказаних положень Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей у додатку до договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. відповідач надав Постачальнику зразки підписів матеріально-відповідальних осіб та печатки (штампу) Покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., за видатковими накладними № 11/76850 від 24.09.2008р., № 11/78329 від 22.10.2008р., № 11/79320 від 08.12.2008р., № 11/79623 від 23.12.2008р., № 11/80484 від 29.01.2009р., № 11/82071 від 19.03.2009р., № 11/83784 від 07.05.2009р., № 11/85780 від 22.07.2009р. позивачем було поставлено, а уповноваженими представниками Покупця отримано товарів на загальну суму 54254,52 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. сторонами за договором було передбачено обов’язок Покупця здійснити оплату товару шляхом безготівкового розрахунку.

Як вбачається з копій банківських виписок /а.с. 22-44/ на час звернення до суду з даним позовом відповідачем було перераховано на користь ТОВ „ЕвроДнепр” в якості оплати за поставлені товари загальну грошову суму у розмірі 50724,48 грн.

При цьому, слід зазначити, що у п. 3.3 примірнику договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., наданого позивачем, вказано, що термін оплати вартості товару не повинен перевищувати 31 календарних днів з моменту поставки, визначеного пунктом 2.5 даної угоди. Проаналізувавши зміст наведених умов п. 3.3. примірнику договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., наданого позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне. По-перше, умови п. 2.5 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. не визначають моменту поставки товару, а містять домовленості сторін стосовно порядку визначення осіб, уповноважених Покупцем на отримання товарів, як наслідок посилання у пункті 3.3 договору саме на наведені умови позбавляє можливості встановити строк виконання зобов’язання з оплати товарів на підставі приведених умов договору. По-друге, як вбачається з примірнику договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., наданого відповідачем /а.с. 68/, умови п. 3.3 даного примірнику не містять відомостей стосовно строку здійснення платежів за договором. При цьому, за поясненнями відповідача, останнім вказані у примірнику договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. позивача умови стосовно строку здійснення платежів не погоджувалися. Наведені доводи відповідача під час розгляду даної справи позивачем не лише не оспорювалися, але і були покладені в якості підстав для зменшення суми пені, 3% річних та інфляційних витрат. Оцінюючи наведене у сукупності, суд доходить висновку, що умови п. 3.3 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., наданого позивачем, не можуть бути прийнятими до уваги при визначені моменту виникнення у відповідача зобов’язання з оплати товарів.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернутися до положень діючого Цивільного кодексу України, яким врегульовані питання стосовно виникнення обов’язку зі сплати товарів.

Так, відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. В свою чергу, згідно з вимогами частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше позивач звернувся до ТОВ „Аліса Плюс” з претензією за вих. № 412 про сплату існуючої на той час заборгованості у сумі 6530,04 грн. 15.12.2009р.

З огляду на викладене, суд, керуючись приписами ст. ст. 530, 692 ЦК України доходить висновку, що строк виконання зобов’язання Покупця з оплати товарів сплив по закінченню 7 днів з моменту звернення позивача до Покупця з даною претензією, а саме: 23.12.2009р.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договорів. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. В свою чергу, у відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Проте, відповідачем в порушення умов договору поставки № 21426 від 22.09.2008р., вимог ст.ст. 525, 526, 530, 692 ЦК України на час звернення ТОВ „ЕвроДнепр” до суду з даним позовом зобов’язання із своєчасного та повного здійснення розрахунків за поставлені товари належним чином виконані не були. Так, на час звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем не було оплачено товари, загальною вартістю 3530,04 грн., у зв’язку з чим за ТОВ „Аліса Плюс” утворилась заборгованість у розмірі 3530,04 грн., яка була погашена відповідачем лише після звернення позивача до суду з позовними вимогами про її стягнення у примусовому порядку.

Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобов’язань із своєчасного та повного розрахунку за поставлені товари, передбачені договором поставки № 21426 від 22.09.2008р., ТОВ „ЕвроДнепр” в межах даної справи висуваються уточнені вимоги про стягнення з ТОВ „Аліса Плюс” 5% штрафу у сумі 326,50 грн., пені нарахованої в розмірі 109,85 грн., витрат від інфляції в розмірі 221,15 грн. та 3% річних в сумі 23,80 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши вимоги ТОВ „ЕвроДнепр” про стягнення з ТОВ „Аліса Плюс” пені у розмірі 109,85 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Так, згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п. 5.1 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. у випадку порушення термінів оплати, зазначених у п. 3.3 даного договору, за поставлений товар Покупець зобов’язався, зокрема, сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від вартості поставленого, але не оплаченого, товару за кожний день прострочення.

Згідно з розрахунком, викладеним позивачем у клопотанні про зменшення позовних вимог, наданому у судовому засіданні 21.05.2010р., за несвоєчасне виконання Покупцем грошових зобов’язань по вказаному вище договору ТОВ „ЕвроДнепр” додатково було нараховано до сплати ТОВ „Аліса Плюс” 109,85 грн. пені. Нарахування пені позивачем вірно здійснювалося за період 23.12.2009р. по 08.01.2010р. (17 днів), виходячи з суми існуючої на той час заборгованості у розмірі 6530,04 грн. та за період з 11.01.2010р. по 03.02.2010р. (24 дня) виходячи з суми заборгованості у розмірі 3530,04 грн. При цьому, наданий розрахунок пені, визначеної відповідачем у сумі 102,95 грн., судом до уваги не приймається, оскільки всупереч наведеним умовам договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. при здійсненні розрахунку пені відповідач виходів з однократного розміру облікової ставки НБУ, в той час як договором встановлена пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Водночас слід зауважити, що згідно з платіжним дорученням № 474 від 14.04.2010р. відповідачем під час розгляду даної справи, ще до зменшення позивачем розміру позовних вимог згідно з клопотанням, наданим у судовому засіданні 21.05.2010р., було частково погашено заборгованість за пенею у сумі 102,95 грн.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ „Аліса Плюс” частини пені у розмірі 102,95 грн., у зв’язку з чим у задоволенні позову в цій частині вимог ТОВ „ЕвроДнепр” слід відмовити. В свою чергу, позовні вимоги в частині стягнення непогашеного відповідачем залишку пені в розмірі 6,90 грн. (109,85 грн. –102,95 грн.) підлягають задоволенню, з огляду на приведені вище висновки суду про неналежне виконання ТОВ „Аліса Плюс” прийнятих на себе грошових зобов’язань з оплати товарів відповідно до вимог ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 629, 549 ЦК України, ст. 232 ГК України.

Проаналізувавши розрахунок інфляційних витрат, нарахованих позивачем у розмірі 221,15 грн., суд вважає за необхідне звернути увагу останнього на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Аналогічні положення містяться і у п. 3.5 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р.

Однак, як вбачається з розрахунків, викладених у клопотанні про зменшення позовних вимог, наданому у судовому засіданні 21.05.2010р., при нарахуванні позивачем інфляційних витрат було допущено помилку. Так, визначаючи при здійсненні нарахування інфляційних період їх нарахування з моменту виникнення заборгованості 23.12.2009р., позивачем помилково було враховано індекс інфляції за грудень 2009 року. В свою чергу, суд звертає увагу позивача на положення листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, якими визначається, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, а відтак слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число наступного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня.

З урахуванням викладеного, розрахунок витрат від інфляції мав здійснюватися лише з січня 2010 р. до фактичного погашення заборгованості, тобто до березня 2010р. включно, виходячи із суми заборгованості, яка існувала на час нарахування інфляційних витрат, у розмірі 3530,04 грн.. Таким чином, витрати від інфляції мали становити 165,91 грн. (3530,04 грн. х 1,047 (середній індекс інфляції за період з січня 2010р. по березень 2010р.) – 3530,04 грн.).

Водночас враховуючи, що згідно з платіжним дорученням № 474 від 14.04.2010р. відповідачем під час розгляду даної справи, ще до зменшення позивачем розміру позовних вимог згідно з клопотанням, наданим у судовому засіданні 21.05.2010р., крім іншого, було перераховано в якості відшкодування витрат від інфляції грошову суму у розмірі 184,25 грн., яка перевищує розмір інфляційних витрат, що підлягав би стягненню, суд доходить висновку про неправомірність стягнення інфляційних витрат.

З огляду на викладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення з ТОВ „Аліса Плюс” інфляційних витрат у розмірі 221,15 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми. З огляду на викладене, ТОВ „ЕвроДнепр” було нараховано до сплати ТОВ „Аліса Плюс” 23,80 грн. 3% річних, нарахованих за 82 дня. Проте, як вбачається з матеріалів справи, згідно з платіжним дорученням № 474 від 14.04.2010р. відповідачем під час розгляду даної справи, ще до зменшення позивачем розміру позовних вимог згідно з клопотанням, наданим у судовому засіданні 21.05.2010р., крім іншого, було також погашено 29,59 грн. в якості сплати 3% річних, розрахованих позивачем самостійно за період, що перевищує період з якого виходив позивач при нарахуванні 3% річних. Наведене виключає можливість та правомірність задоволення позову в цій частині вимог.

При цьому, враховуючи, що частина заявлених до стягнення грошових сум була погашена відповідачем до зменшення ТОВ „ЕвроДнепр” розміру позовних вимог, в той час як позивачем при пред’явленні остаточної редакції позову, вказані обставини враховані не були, що як було наведено по тексту рішення вище тягне необхідність відмови у задоволенні позову у відповідній частині вимог, судом клопотання ТОВ „Аліса Плюс” про припинення провадження по даній справі, у зв’язку з відсутністю предмету спору в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3530,04 грн., частини пені у сумі 102,95 грн., інфляційних витрат у розмірі 184,25 грн., 3% річних у розмірі 29,59 грн. відхилено як необґрунтоване та безпідставне.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5% штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов’язання. Так, згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 5.1 договору поставки № 21426 від 22.09.2008р. у випадку порушення термінів оплати, зазначених у п. 3.3 даного договору, за поставлений товар Покупець зобов’язався, сплатити Постачальнику штраф у розмірі 5 % від вартості товару оплаченого невчасно.

З огляду на викладене, позивачем також було нараховано до стягнення з Покупця штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару в сумі 326,50 грн.

При цьому, зважаючи, що ТОВ „Аліса Плюс” у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій шляхом звільнення відповідача від сплати штрафу, суд звертає увагу відповідача на наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Проте, зважаючи на незначний розмір штрафу, заявленого позивачем до стягнення в сумі 326,50 грн., неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки № 21426 від 22.09.2008р. зобов’язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, погашення відповідачем основного боргу лише після звернення позивача до суду з даним позовом, недоведеність ТОВ „Аліса Плюс” наявності жодних виняткових обставин, які позбавили останнього можливості вчасно та належним чином виконати договірні зобов’язання, суду не вбачається правомірним звільняти позивача від сплати штрафу. З огляду на викладене, судом клопотання ТОВ „Аліса Плюс” про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій відхилено як необґрунтоване та недоведене.

В свою чергу, враховуючи висновки суду про неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки № 21426 від 22.09.2008р. зобов’язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, а також зважаючи на правомірність розрахунку позивачем штрафу, суд оцінює позов в цій частині вимог обґрунтованим, правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи все наведене вище, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення позову ТОВ „ЕвроДнепр” частково в сумі 333,40 грн. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь ТОВ „ЕвроДнепр” штраф в розмірі 5% в сумі 326,50 грн. та пеню у розмірі 6,9 грн. При цьому, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 23,80 грн., інфляційних витрат у розмірі 221,15 грн., частини пені у розмірі 102,95 грн. слід відмовити.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами по справі, враховуючи ті обставини, що господарський спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов’язань з своєчасного та повного розрахунку за поставлені товари, суд вважає за необхідне витрати, пов’язані із сплатою державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, віднести на рахунок відповідача згідно із ст. 44, ч. 3 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Аліса Плюс” /65082, м. Одеса, вул.. Ляпунова, 5, п/р 26002310633801 у АБ „Південний” у м. Одеса, МФО 328209, код ЄДРПОУ 31977132/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ЕвроДнепр”/ 52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул.. Радгоспна, 98, п/р 26000002300104 в ПАТ „АктаБанк”, МФО 307394, код ЄДРПОУ 24429899/ штраф у розмірі 326 грн. 50 коп. /триста двадцять шість грн.. 50 коп./, пеню в сумі 6 грн. 90 коп. /шість грн.. 90 коп./, 102 грн. 00 коп. / сто дві грн. 00 коп./ - держмита; 236 грн. 00 коп. / двісті тридцять шість грн. 00 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

3.          В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 28.05.2010р.

Суддя Желєзна С.П.