Рішення № 10043118, 28.05.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" травня 2010 р.Справа № 9/102-10-2082 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Віта-Маркет”;

До відповідача: Спільного підприємства „Аттіс-Т” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю;

про стягнення 2954,87 грн.;

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: Курбаков Л.А. (за довіреністю);

СУТЬ СПОРУ: 11.05.2010 р. за вх. №3722 Товариство з обмеженою відповідальністю „Віта-Маркет” (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення зі Спільного підприємства „Аттіс-Т” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 2954,87 грн.

При цьому, Позивач у позовній заяві клопоче про накладення арешту на розрахункові рахунки Відповідача у банківських установах.

Клопотання Позивача про забезпечення позову судом не задовольняється, у зв’язку з тим, що заявником не надано жодного доказу в підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, як того вимагає ст.66 ГПК України. Крфм того, положення статті 67 ГПК України визначають, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту саме на грошові суми, що належать відповідачеві, накладання арештів на розрахункові рахунки положеннями ГПК не передбачено.

          Позивач у судове засідання не з’явився.

          Представник Відповідача у судовому засіданні 28.05.2010 р. повідомив, що проти позовних вимог в частині основного боргу не заперечує. Відповідач у відзиві на позов основний борг визнає, проти суми пені заперечує, просить повернути Позивачу позовну заяву без розгляду, за мотивами, викладеними у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне:

27.01.2009 р. між Позивачем (постачальник) та Відповідачем (покупець) було укладено договір поставки №08/0109, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов’язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати за нього оплату на умовах цього договору. Предметом поставки за цим договором є суспензія бета-каротину мікробіологічного 30% (п.1.2.1. договору).

За умовами п.2.1. договору об’єми поставок товару узгоджуються сторонами та відображаються у накладній та поставлений товар, яка є невід’ємною частиною цього договору. Товар вважається поставленим постачальником та прийнятий покупцем за умови прийняття його на складі покупця за кількістю –згідно виписаної постачальником накладної (п.2.2. договору).

На виконання договору Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано товар (суспензію бета-каротину мікробіологічного 30%) на суму 2400 грн. по накладній №РН-0000122 від 18.03.2009 р. за довіреністю серії ЯОС №493351 від 17.03.2009 р.

Згідно п.6.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем у безготівковій формі на умовах відстрочки платежу протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.

Відповідач у свою чергу умови вищезазначеного пункту договору не виконав, у зв’язку з чим утворилась заборгованість в сумі 2 400 грн.

Листами №171/0809 від 10.08.2009 р., №203/0909 від 21.09.2009р., №216/0909 від 29.09.2009 р., претензією №70/0310 від 23.03.2010 р. Позивач висловив вимогу про погашення Відповідачем існуючої заборгованості за поставлений товар.

У відповіді на претензію №153 від 08.04.2010 р. Відповідач повідомив Позивача про відсутність коштів для оплати боргу через важке фінансове становище та запропонував розрахуватися продукцією, виготовленою ВАТ „Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів” та СП „Аттіс-Т” у формі ТОВ. Як свідчать листи Позивача №216/0909 від 29.09.2009 р., №171/0809 від 10.08.2009 р., останній відмовляється від іншої форми оплати за поставлений товар, крім грошової.

Відповідно до умов п.7.1. договору поставки за порушення строку оплати за поставлений товар, передбаченого п.6 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу. За розрахунком Позивача сума пені складає 554,87 грн.

Судом не приймається до уваги розрахунок пені, зроблений Позивачем, оскільки він суперечить положенням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. За розрахунком суду сума пені складає 155,71 грн., яка розрахована за період з 01.04.2009 р. до 01.11.2009 р., тобто нарахування пені припинено через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а не у розрахунку за дванадцять місяців прострочки, як рахував Позивач.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання виникають із господарських договорів.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.           За положеннями ч.1 ст.266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Згідно із ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договори, укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

          Згідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім цього, як вбачається з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами своїх зобов'язань, про що свідчить вимоги ст. 629 цього ж Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що щтрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

          Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, оплаті послуг адвоката віднести за рахунок Відповідача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути зі Спільного підприємства „Аттіс-Т” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (66161, Одеська область, Балтський район, с. Бєліно, р/р 26006301000213 в Одеській філії ВАТ „ВТБ Банк” м. Одеса, МФО 388410, код ЄДРПОУ 30080064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Віта-Маркет” (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе,1, р/р 26001491301 в АТ „Мета банк” м. Запоріжжя, МФО 313582, код ЄДРПОУ 32153647) 2400 грн. основного боргу, 155,71 грн. пені, 88,22 грн. витрат по держмиту та 204,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя