Рішення № 100403754, 06.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2021 року м. Рівне №460/921/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник Кректун О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської обласної прокурори (далі - відповідач) про стягнення на його користь вихідної допомоги в зв`язку із звільненням в розмірі 21917,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на день звільнення відповідач не виплатив йому вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Вказав, що законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами. Спеціальними нормами не передбачено виплати вихідної допомоги прокурорам. Тому, позивач вважає, що в даному випадку слід керуватись загальними нормами трудового законодавства, які регулюють питання наслідків розірвання трудового договору з працівником у зв`язку з ліквідацією, реорганізацію підприємства чи скороченням штату працівників, зокрема щодо виплати вихідної допомоги.

Ухвалою від 15.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» N 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 (далі Закон № 113-1Х), запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно з п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону N 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон N 1697). У разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону виплата вихідної допомоги не передбачена. В свою чергу ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з працівником трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону N 1697. Звернув увагу, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ст. 51 Закону N 1697, було неуспішне проходження ним атестації, що є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом N 1697, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, то позивач не набув права на її отримання. За наведеного, просив відмовити в позові повністю.

Ухвалою від 24.03.2021 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 24.03.2021 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 24.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 06.05.2021 розгляд справи відкладено.

Протокольною ухвалою від 19.05.2021 в судовому засіданні оголошено перерву.

Протокольною ухвалою від 16.06.2021 відкладено розгляд справи у зв`язку з неявкою позивача.

16.06.2021 відповідач подав додаткові докази.

Протокольною ухвалою від 07.07.2021 в судовому засіданні оголошено перерву.

Протокольною ухвалою від 09.08.2021 відкладено розгляд справи у зв`язку з неявкою позивача.

Ухвалою від 27.09.2021 розгляд справи відкладено.

Протокольною ухвалою від 06.10.2021 відповідно до ч.5 ст.205 КАС України суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності позивача.

Ухвалою від 06.10.2021 позивачу поновлено строк звернення до суду з позовом.

Вступну та резолютивну частину судового рішення проголошено 06.10.2021.

В ході судового розгляду справи учасники справи повністю підтримали свої вимоги та заперечення з підстав, наведених в заявах по суті справи. Позивач просив позов задовольнити, а представник відповідача просив відмовити в позові повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, встановивши обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

Матеріалами судової справи підтверджено, що позивач в органах прокуратури працював з 10.04.2006, в прокуратурі Рівненської області - з 01.09.2011, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом прокуратури Рівненської області № 784к від 18.08.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.08.2020. Наказано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Рівненської області провести повний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки з зазначенням періодів. Підставою звільнення було рішення № 8 від 15.07.2020 дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження прокурором атестації, прийняте за результатами проведеної атестації позивача (а.с.13).

Суд зауважує, що в наказі прокуратури Рівненської області № 784к від 18.08.2020 не зазначено складових та сум повного розрахунку при звільненні позивача. Водночас матеріали справи не містять відомостей щодо повідомлення позивача роботодавцем про нараховані суми, належні такому працівнику при звільненні.

05.01.2021 позивач звернувся до керівника Рівненської обласної прокуратури з запитом на отримання публічної інформації, в якому просив надати довідку про розмір всіх проведених розрахунків з ним при звільненні (а.с.113).

Листом від 13.01.2021 № 27-5вих-21 за підписом начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 повідомлено, що при звільненні йому була нарахована та виплачена допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 12 днів в розмірі 11075,04 грн та компенсація за невикористану відпустку за 130 днів в розмірі 99866,00 грн; вихідна допомога не виплачувалася (а.с.98).

Довідкою Рівненської обласної прокуратури № 21-79 від 10.06.2021 стверджується, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 , розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, становить 21917,10 грн (а.с.112).

Вважаючи, що звільненні з посади він набув право на виплату вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.

Надаючи оцінку встановленим судом обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Предметом спору є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Відповідно до Закону №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Згідно зі статтею 1 КЗпП, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом №113-IX статтю 40 КЗпП доповнено частиною п`ятою, згідно якої звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону №1697-VII, а саме відповідно на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Натомість КЗпП встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

При цьому, суд зазначає, що внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та в КЗпП не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Закон №1697-VII, як і КЗпП (редакції Закону №113-IX) встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП не встановлено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16.

Таким чином, суд вважає, що звільнення позивача наказом прокуратури Рівненської області № 784к від 18.08.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, зумовлювало виникнення у позивача права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП.

З огляду на наведене, суд відхиляє аргументи, наведені відповідачем на обґрунтування своїх заперечень, як такі, що не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України.

Разом з тим, суд зауважує, що в межах даної судової справи позивач не звертався до суду з позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, а лише щодо стягнення такої вихідної допомоги.

Суд зазначає, що право позивача на отримання спірної вихідної допомоги безпосередньо пов`язане з юридичним фактом його звільнення на підставі наказу прокуратури Рівненської області № 784к від 18.08.2020.

Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 460/6739/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021, визнано протиправним та скасовано рішення дванадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 15.07.2020 № 8 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Рівненської області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 18.08.2020 № 784к; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 19.08.2020; стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.08.2020 по 05.04.2021 в сумі 161065,20 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що порушені трудові права позивача повністю поновлені судовим рішенням у справі № 460/6739/20. Скасований судом наказ прокуратури Рівненської області № 784к від 18.08.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 " не створює жодних правових наслідків, пов`язаних з його реалізацією, у тому числі не може бути підставою для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим рішенням в адміністративній справі № 460/6739/20 повністю поновлені трудові права позивача, пов`язані з його звільненням з органів прокуратури, шляхом скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, при вирішенні цього судового спору у суду відсутні підстави для застосування судового захисту шляхом стягнення на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку з таким звільненням.

З урахуванням наведеного, в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в позові до Рівненської обласної прокуратури (вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077) про стягнення вихідної допомоги відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18 жовтня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко