Ухвала суду № 100402834, 18.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/17653/21

У Х В А Л А

З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

18 жовтня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача від 06 жовтня 2021 року про забезпечення позову у справі № 380/17653/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008) про визнання протиправною та нечинною ухвали в частині,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської міської ради (Відповідач), у якому просить:

1. Визнати протиправним та нечинним п. 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 р. «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

2. Судові витрати покласти на Відповідача.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву від 06 жовтня 2021 року (вх. № 74569 від 13 жовтня 2021 року) про забезпечення позову. Указана заява мотивована тим, що пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», є незаконним, з огляду на таке. Відповідно до оскаржуваного пункту Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради до повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради віднесено надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема, у межах історичного ареалу м. Львова. Позивач звертає увагу на те, що в розумінні статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок належить не будь-якому виконавчому органу місцевого самоврядування, а виключно виконавчому органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор відповідної територіальної одиниці. Проте виконавчий комітет Львівської міської ради не є виконавчим органом з питань архітектури. Позивач зазначає, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради безпосередньо стосується його, оскільки він є громадянином України, зареєстрований та постійно проживає в місті Львові. Також позивач вказує, відповідно до пункту другого частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із урахуванням викладеного просить суд забезпечити позов шляхом заборони виконавчому комітету Львівської міської ради вчиняти дії щодо реалізації повноважень, визначених п. 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради – надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема, у межах історичного ареалу м. Львова.

Вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову, суд враховує наступне.

Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм вказує, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Суд відзначає, що предметом оскарження у цій справі є пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач покликається на очевидну протиправність оскаржуваного пункту 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», а також вказує на те, що така ухвала безпосередньо стосується його, оскільки він є громадянином України, зареєстрований та постійно проживає в місті Львові.

На переконання суду, наведені у заяві позивача про забезпечення позову ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення (акта управління) відповідача, не є достатніми та обґрунтованими, оскільки встановлення такої протиправності може бути предметом розгляду адміністративної справи по суті.

Суд звертає увагу позивача на ту обставину, що очевидна протиправність рішення (акта управління) суб`єкта владних повноважень – це прийняття ним такого рішення (акта управління), який взагалі не передбачений законодавством України або ж його прийняття суб`єктом, який не наділений компетенцією у відповідній сфері.

Однак вирішення питання про розмежування повноважень між виконавчими органами ради в силу положень Закону України «Про місцеве самоврядування в України» належить до повноважень відповідної ради, у спірному випадку – Львівської міської ради.

Питання ж віднесення оскаржуваним пунктом 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради до повноважень виконавчого комітету Львівської міської ради надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема, у межах історичного ареалу м. Львова, наразі є спірним та підлягає дослідженню судом під час розгляду цієї справи по суті.

Крім того, за змістом пункту другого частини другої статті 150 КАС України, на який покликається позивач у своїй заяві, другою обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв`язку із чим, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності порушення його прав, свобод або інтересів оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Натомість у заяві про забезпечення позову заявник лише вказує на те, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради безпосередньо стосується його, оскільки він є громадянином України, зареєстрований та постійно проживає в місті Львові. Однак з цього приводу суд наголошує, що для того аби вжиття заходів забезпечення позову стало можливим у силу вимог пункту другого частини другої статті 150 КАС України оскаржувані рішення дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні порушувати права, свободи чи інтереси особи, а не «стосуватися» їх. Адже будь-яке рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень безумовно справляють певний вплив на особу, який така особа може розцінювати негативно.

Проте жодних належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний пункт 36 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 1081 від 08 липня 2021 року «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», порушує права, свободи чи інтереси позивача заявником не надано.

За таких обставин у задоволенні заяви позивача від 06 жовтня 2021 року про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви позивача від 06 жовтня 2021 року про забезпечення позову - відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.