Рішення № 100401630, 05.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 жовтня 2021 року м. Ужгород№ 260/1185/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.,

при секретарі судового засідання - Попович М.М.,

за участі:

представник позивача - Гайду О.І.,

представник відповідача - Гаврішко П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

1. Визнати неправомірними дії Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, та не зарахуванні стажу роботи на посаді лікаря-епідеміолога в подвійному розмірі.

2. Скасувати рішення Головного управління ПФУ в Закарпатській області №072150005723 від 18.02.2021 року.

3. Зобов`язати Головне управління ПФУ в Закарпатській області зарахувати стаж роботи на посаді лікаря-епідеміолога пологового відділення в Хустській районній лікарні, саме за період роботи з 02.03.2009р. по 01.10.2020р. в подвійному розмірі, як передбачено ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та відповідно, з урахуванням цього, призначити пенсію за вислугу років з дати звернення з 12.01.2021 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що має необхідний загальний стаж для призначення пенсії за вислугою років відповідно пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак відповідачем протиправно відмовлено у врахуванні стажу роботи у подвійному розмірі. А тому відмова Пенсійного фонду у призначенні пенсії є протиправною.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

05 травня 2021 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за результатом розглянутих документів Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 072150005723 від 18.02.2021р., оскільки, спеціальний стаж роботи позивачки, що дає право на пенсію за вислугу років становить лише 21 рік 2 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Преконаний, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням норм чинного законодавства України.

24 травня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено аналогічні доводи та аргументи, що зазначені у позовній заяві.

Ухвалою суду від 03 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просила суд позовні вимги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров`я відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 18.02.2021 року за №072150005723, відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.

Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.

В силу прямої дії ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Функціями соціальної держави є забезпечення й захист соціальних прав людини; соціальний захист населення; вирівнювання соціального стану суб`єктів суспільних відносин.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі також Закон № 1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до п. 2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Абзацами 1, 2 п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058, в редакції Закону № 2148, встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абз. 1 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 01.01.2016 мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01.01.1966 по 30.06.1966; 50 років 6 місяців - які народилися з 01.07.1966 по 31.12.1966; 51 рік - які народилися з 01.01.1967 по 30.06.1967; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01.07.1967 по 31.12.1967; 52 роки - які народилися з 01.01.1968 по 30.06.1968; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1968 по 31.12.1968; 53 роки - які народилися з 01.01.1969 по 30.06.1969; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1969; 54 роки - які народилися з 01.01.1970 по 30.06.1970; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01.07.1969 по 31.12.1970; 55 років - які народилися з 01.01.1971.

Проте, 04.06.2019 року Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213- VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом рішення Конституційного Суду України положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII - неконституційними.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст. 54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. «а» ст. 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказані норми пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 та від 24.12.2015 № 911 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Тобто, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Згідно з Переліком до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються, зокрема, періоди роботи у санаторіях, диспансерах, дитячих відділеннях в лікарнях тощо на посадах вчителів, вихователів, логопедів тощо.

Згідно з приміткою 2 Переліку робота за спеціальністю в установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форм власності або підвідомчої підпорядкованості цих закладів і установ.

Про те, слід зауважити, що Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, при цьому, абзац другий постановляючої частини вказаної постанови в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 № 529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 265, що були зумовлені внесенням до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» змін Законами № 213 та № 911, які рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані неконституційними, суперечить положенням пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та звужує обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 10.07.2003 № 1110-IV робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 в спірний період з 02.03.2009 року по 01.10.2020 року ОСОБА_1 працювала лікарем - епідеміологом пологового відділення Хустської районної лікарні (а.с.16-17).

В рішенні про відмову у призначенні пенсії №072150005723 від 18.02.2021 року відповідач послався на те, що ГУ ПФУ в Закарпатській областібуло направлено запит до Хустської районної лікарні стосовно витребування довідки про підтвердження стажу ОСОБА_1 в Хустській районній лікарні на посаді лікаря епідеміолога пологового відділення з 02.03.2009 року по 21.09.2020 року. Зокрема, в довідці повинно було бути обумовлено в якому саме структурному підрозділі (відділенні) працювала позивач і чи можливе застосування подвійного обчислення (а.с.10).

У відповідь на запит відповідачем отримано довідку №1 від 05.02.2020 року, відповідно до якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала в Хустській районній лікарні з 02.03.2009 року на посаді лікаря - епідеміолога пологового відділення, а в 2014 році, згідно штатного розпису посада лікаря - епідеміолога переміщена в газальне відділення лікарні де позивач працювала до 01.10.2020 року, а тому підстави для подвійного обчислення відсутні (а.с.46).

Однак, суд вважає, що вказані посилання управління є необґрунтованими виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що при прийнятті на роботу, Головним лікарем Хустської лікарні Роман В.М., за погодженням Голови ПК Хустської районної лікарні Лужецьким Б.В., затверджено функціональні обов`язки госпітального лікаря-епідеміолога Хустської районної лікарні ОСОБА_1 (а.с.18-19).

Так, згідно вищевказаних функціональних обов`язків, робота лікаря - епідеміолога була пов`язана саме з інфекційними захворюваннями, контроль за їх лікуванням. Окрім того, цими, ж функціональними обов`язками визначено лікування та контроль, не лише за пологовим відділенням, а й визначено інфекційний контроль за всіма відділами лікарні.

Планом роботи, лікаря - епідеміолога Хустської районної лікарні на 2009 рік ОСОБА_1 , затвердженого Головним лікарем Хустської районної лікарні Роман В.М. визначено обсяг робіт, серед яких в організаційно - методичну ророту входить повний контроль та звітування по всіх виявлених інфекційних захворювань, серед яких є звіт про обстеження хворих на СНІД. Цим же планом-роботи затверджено також постійну профілактичнот - лікувальну робооту лікаря - епідеміолога щодо виконання наказів по профілактиці: гострйх кишкових інфекцій; вірусного гепатиту, червоного тифу і паразитів; рікетсіозів, в тому числі Ку-лихоманки, холери; СНІДУ (а.с.25-26).

Головним лікарем Хустської районної лікарні, було також затверджено План міроприємств по попередженню виникнення і розповсюдження інфекційних і паразитарних захворювань в Хустській райнній лікарні. Тобто, даний план затверджено та розповсюджувався на всі відділення лікарні, в тому числі інфекційне відділення, а не лише на пологове відділення. Цим планом міроприємств, визначено завдання лікаря - епідеміолога, серед яких: регулярно проводити аналіз інфекційних захворювань в динаміці; забезпечувати суворе виконання карантинних заходів по всіх інфекціях згідно діючих наказів; по профілактиці вірусного гепатиту і СНІДУ проводити відповідну роботу (а.с.22-24).

Тобто, на підставі вищевказаних документів, чітко видно, що лікарем-епідеміологом проводилася робота з профілактикою та лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, а також робота лікаря -епідеміолога була пов`язана конкретно з роботою у всіх відділеннях, в тому числі інфекційних відділеннях, а не лише пологовому відділені.

У 2018 році, Головним лікарем Хустської районної лікарні Роман В.М. , було затверджено нову посадову інструкцію лікаря-епідеміолога госпітального Хустської районної лікарні ОСОБА_1 (а.с.20-21).

Також судом встановлено, що даний період зараховувався в подвійному розмірі, так як в довідці «Ок-5» наявна відмітка спец стажу.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, суд зазначає, що Інструкцією про порядок ведення трудових книжок праціників, яка затверджена наказом Мінпраці України № 58 від 29.07.1993, не передбачено внесення інформації про приналежність військових частин до інфекційних закладів охорони здоров`я та про безпосередню участь з певними хворими.

Отже, вказані підстави для не врахування вказаного періоду роботи позивача, є безпідставними.

Також, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Довідкою Хустської центральної районної лікарні №83 від 16.12.2020 року про підтвердження спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років, підтверджено спеціальний стад ОСОБА_1 (а.с.13).

Окрім того, у зв`язку з наявними розбіжностями у довідках, представником позивача було подано адвокатський запит до КНП «Хустська центральна лікарня ім. Віцинського О.П.», в якому просив надати інформацію: зокрема чи проводила громадянка ОСОБА_1 , що перебувала на посаді лікаря - епідеміолога лікування осіб, заражених вірусом імунодифіциту людини або хворих на СНІД та інших інфікованих хворих; чи вела контроль за інфікованими хворими; в чому полягала робота лікаря - епідеміолога; на підставі чого посада лікаря - епідеміолога відноситься до пологового та загального відділень Хустської ЦРЛ (а.с.106-107).

Так, КНП «Хустська центральна лікарня ім. Віцинського О.П.» було надано відповідь на адвокатський запит від 06.07.2021 року за №929/03-07, згідно з яким така повідомолила, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді лікаря - епідеміолога в закладі охорони здоров`я, в період з 2009 року по 2020 рік, в межах своїх посадових обов`язків, у відповідності кваліфікаційним характеристикам (довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров`я, затверджений наказом МОЗ від 29 березня 2002 року № 117):

- постійно працювала з особами потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб в межах інфекціного відділення закладу охорони здоров`я здійснювала профілактику інфекційних та паразитарних хвороб в межах інфекціного відділення закладу охорони здоров`я;

- керувала роботою середнього медичного персоналу в тому числі інфекційного відділення закладу охорони здоров`я, що передбачало безпосереднє перебування гр. ОСОБА_1 в приміщеннях (внутрішньому середовищі) закладу хорони здоров`я з епідеміологічно значимими інфекційними агентами (віруси, бактерії, гриби, паразити та пріони).

Таким чином, гр. ОСОБА_1 , працюючи на посаді лікаря епідеміолога виконувала роботи, пов`язані з забезпеченням відбору матеріалу ввід хворих, носіїв на небезпечні інфекційні захворювання (холеру, червоний тиф, паратифи, дизентирію, ієреініози, дифтерію, менінгіт, кашлюк), та об`єктів зовнішнього середовища, а також працювала у вогнищах особливо - небезпечних та небезпечних інфекційних хвороб, тобто безпосередньо здійснювала протиепідемічні заходи у вогнищах особливо - небезпечних та небезпечних інфекцій та приймала участь у проведенні епідеміологічних розслідувань випадків особливо - небезпечних інфекцій, а також безпосередньо контактувала з хворими та носіями на ці захворювання.

Відповідно до роз`яснень МОЗ України від 27.01.2020 року за №05.03-18-54/974 інфекційний заклад - це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто забезпечують виконання заходів передбачених посадовою інструкцією та функціональними обов`язками лікаря епідеміолога).

Вказано, що посаду лікаря - епідеміолога, на якій працювала ОСОБА_1 , слід вважати прирівняною до роботи в «інфекційному відділенні закладу охорони здоров`я», який належить до відділень охорони здоров`я, зазначених у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та на роботу в яких розповсюджуються пільги по обчисленню стажу роботи в подвійному розмірі відповідно до вказаної статті, в зв`язку з чим гр. ОСОБА_1 закладом охорони здоров`я застосовувалось обчислення спецстажу (трудового стажу на пільгових умовах) в реєстрі застразованих осіб за кодом «Ок-5» (а.с.121-122).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії та протиправно не врахував стаж роботи у подвійному розмірі, а тому, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області належать до задоволення.

Пунктом 6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, який затверджено постановою Правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 № 3-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, із заявою про призначення пенсії за вислугою років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області через уповноважений структурний підрозділ у встановлений законом строк, тобто вчасно виконав усі вимогу Закону, як громадянина, для отримання пенсії, а тому суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах з 12 січня 2021 року дати подання заяви про призначення пенсії.

При цьому, судом враховано правову позицію Верховного Суду у справі № 750/9775/16-а.

Також, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області при вирішенні питання про призначенні пенсії зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи на посаді лікаря-епідеміолога пологового відділення в Хустській районній лікарні, саме за період роботи з 02.03.2009 року по 01.10.2020 року в подвійному розмірі, як передбачено ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, судом враховується положення пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Крім того, згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії та у врахуванні стажу роботи у подвійному розмірі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №072150005723 від 18 лютого 2021 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи на посаді лікаря-епідеміолога пологового відділення в Хустській районній лікарні, саме за період роботи з 02.03.2009 року по 01.10.2020 року, як передбачено ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати подання заяви про призначення пенсії, тобто з 12 січня 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 жовтня 2021 року.

СуддяЯ. М. Калинич