Рішення № 100401629, 11.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 жовтня 2021 рокум. Ужгород№ 260/3876/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: Рацин Ю.Ю.,

представник відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Королівської селищної ради Виноградівського району про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Королівської селищної ради Виноградівського району Закарпатської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

1. Стягнути з Королівської селищної ради Виноградівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 :

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення за період з 01 грудня 2020 року по 20 липня 2021 року в сумі 48152,08 грн. (сорок вісім тисяч сто п`ятдесят дві гривні 8 коп.);

- компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат у сумі 4403,05 грн. (чотири тисячі чотириста три гривні 5 коп.).

Позивач свої позовні вимоги аргументувала тим, що Закарпатський окружний адміністративний суд 21.04.2021 року рішенням по справі №260/57/21 вирішив: стягнути з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з січня по листопад 2020 року в сумі 57103,68 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів. На виконання рішення адміністративного суду за результатами розгляду справи №260/57/21 Теківською сільською радою 20.07.2021 року була нарахована сума заробітної плати за період з січня по листопад 2020 року із утриманням з них податків та інших обов`язкових платежів. Отже, останнім днем фактичного розрахунку є дата 20.07.2021 року, коли Теківською сільською радою на її банківський рахунок було зараховано 45968,46 грн. При виплаті заборгованості ніяких інших сум (компенсації та відшкодування) виплачено не було. Таким чином, виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 4403,05 грн. та відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки (з 01 грудня 2020 року) по день фактичного розрахунку (20 липня 2021 року) у сумі 48152,08 грн.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначив, що за час перебування позивача на посаді секретаря Теківської сільської ради, а саме, за останні два роки (в період 2019 - 2020 роки) бюджет Теківської сільської ради не приймався, у зв`язку з чим на період 2019 року Теківська сільська рада працювала на 1/12 обсягу бюджетних призначень, встановлених рішенням про місцевий бюджет на попередній бюджетний період, що передбачає ст. 79 Бюджетного кодексу України. Однак, у 2020 році Теківська сільська рада повторно не прийняла бюджет і вже повністю втратила можливість здійснювати будь-які грошові видатки, в тому числі виплати заробітних плат та інших нарахувань. На момент звільнення позивача з посади секретаря Теківської сільської ради бюджет Королівської селищної ради, яка об`єдналась з іншими сільськими радами в тому числі і Теківською в одну територіальну громаду ще не був прийнятий, що в свою чергу унеможливило здійснювати видатки на погашення заборгованостей по заробітних платах. Беручи до уваги вище викладене, на переконання відповідача, вина Королівської селищної ради у затримці розрахунку при звільненні, відсутня, а отже, позовні вимоги позивача є необгрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення такого.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що 21 квітня 2021 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/57/21, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Теківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з січня по листопад 2020 року в сумі 57103,68 грн. із утриманням податків та інших обов`язкових платежів. В решті позову відмовлено.

Рішення набрало законної сили 21 травня 2021 року.

09 червня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист №260/57/21/2021.

20 липня 2021 року на картковий рахунок позивача було здійснено безготівкове зарахування грошових коштів не виплачених при звільненні згідно з виконавчим листом №260/57/21/2021 від 09.06.2021 року, отже остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , відповідно до виписки з карткового рахунку від 23.07.2021 відбувся саме 20.07.2021 року у розмірі 45968,46 грн., та, як наслідок позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 4403,05 грн. та відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки (з 01 грудня 2020р.) по день фактичного розрахунку (20 липня 2021р.) у сумі 48152,08 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Що стосується позовної вимоги щодо відшкодування за затримку розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки (з 01 грудня 2020р.) по день фактичного розрахунку (20.07.2021р.) у сумі 48152,08 грн., судом встановлено наступне.

Так, відповідно до статті 1 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною першою статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що приписами статті 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивача звільнено із посади секретаря сільської ради 30.11.2020 року. У зв`язку з чим, саме 30.11.2020 року є останнім днем для проведення відповідних розрахунків з звільненим працівником.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що при звільнені позивача у роботодавця була наявна заборгованість перед звільненим працівником: по заробітній платі у розмірі 57103,68 грн.

Вказані кошти стягнути за судовим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року у справі №260/57/21. Рішення суду виконане 20.07.2021 року.

Відтак, з огляду на вказані правові приписи та встановлені обставини справи, позивач набув право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, визначеного ст. 117 КЗпП України.

Поряд з вказаним, відносно визначення належного способу захисту прав позивача, суд зазначає, що відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відтак, в межах спірних правовідносин, належним способом захисту прав позивача є стягнення з відповідача відповідної суми компенсації за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14, від 01.03.2017 у справі № 635/2084/16-ц.

Судом здійснений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100:

- визначення середньоденної заробітної плати за останні 2 місяці роботи (жовтень і листопад 2020 року): заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом 2 місяців робочі дні становила (згідно з розрахунком): 4266,67 + 7538,77 = 11805,44 гривень; число відпрацьованих робочих днів за останні 2 місяці роботи становило: у жовтні 2020 року - 21 днів, у листопаді 2020 року - 21 днів, разом - 42 днів; середньоденна заробітна плата становила: 11805,44 / 42 = 281,08 гривень;

- обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні: день звільнення – 30.11.2020; день фактичного розрахунку – 20.07.2021; число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком: починаючи з 01.12.2020 по 20.07.2021 - 156 робочих дня;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 281,08 х 156 = 43848,48 грн.

Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача, а також незначний проміжок часу з дня набрання рішенням суду законної сили та виплатою відповідачем належних сум.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 43848,48 грн.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у сумі 4403,05 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Тобто, вищенаведені правові норми Закону № 2050-III встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців.

У статті 2 Закону № 2050-III наведено визначення доходу у розумінні цього Закону, а саме - грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно із пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

З викладеного слідує, що наведені пункти Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В силу вимог частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Спірні ж правовідносини, які склались у цій справі виникли у сфері оплати праці і стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Як встановлено судом, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року, яким стягнуто з Теківської сільської ради Виноградівського районуЗакарпатської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з січня по листопад 2020 року в сумі 57103,68 грн. Виплату коштів здійснено відповідачем 20.07.2021 року.

Положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата/грошове забезпечення) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, від 31.03.2020 року № 817/621/18.

Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Виходячи із того, що сума середнього заробітку виплачена позивачеві більше ніж через місяць після набрання рішенням законної сили, позивач має право на отримання компенсації за період за період з 01.12.2020 року по 20.07.2021 у розмірі в розмірі 4403,05 грн., відповідно до розрахунку (а.с.11).

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково з мотивів, що вищезазначені.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № ПН2603681 від 20 серпня 2021 року (а.с.4).

Оскільки загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду справи зменшена (задоволена) судом з 48152,08 грн. до 43848,48 грн., то судові витрати, що підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам складають 826,28 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Королівської селищної ради Виноградівського району Закарпатської області (90332, Закарпатська область, Виноградівський район, с. Королево, вул. Червоноармійська, буд. 50, код ЄДРПОУ 04349283) про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Зобов`язати Королівську селищну раду Виноградівського району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 грудня 2020 року по 20 липня 2021 року в сумі 43848,48 (сорок три тисячі вісімсот сорок вісім гривень 48 коп.) грн.

Зобов`язати Королівську селищну раду Виноградівського району нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки такої виплати по день її фактичної виплати у сумі 4403,05 (чотири тисячі чотириста три гривні 05 коп.) грн.

Стягнути з Королівської селищної ради Виноградівського району (90332, Закарпатська область, Виноградівський район, с. Королево, вул. Червоноармійська, буд. 50, код ЄДРПОУ 04349283) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 826,28 (вісімсот двадцять шість гривень 28 коп.) грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18 жовтня 2021 року.

СуддяЯ. М. Калинич