Ухвала суду № 100400004, 19.10.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

м. Вінниця

19 жовтня 2021 р. Справа № 120/13306/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши в письмовому порядку заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана разом із позовною заявою,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради; Головного управління ДПС у Вінницькій області; третя особа без самостійних вимог - Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та визнання протиправною та скасування вимоги.

18.10.2021 року, разом із позовною заявою, ОСОБА_1 також подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.

Подана заява обґрунтована тим, що на виконанні у Замостянському відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває вимога Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-7750-17У від 12.12.2018 року про стягнення з позивача заборгованості на загальну суму 15819,54 грн. та виконавчого збору у розмірі 1581,95 грн. Крім того, як вказує позивач, в межах виконавчого провадження №6466798 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.05.2021 року.

Враховуючи викладене, на переконання представника позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ОСОБА_1 до ухвалення рішення в даній адміністративній справі.

Частиною 1 статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, суд вважає за можливе здійснити розгляд заява про забезпечення позову у письмовому провадженні (без участі сторін).

Вирішуючи питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно пунктами 1, 2 частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Положеннями пунктів 1, 2 частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта або забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову "зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 року у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 року у справі № 640/18007/18.

В ході розгляду поданої заяви суд встановив, що на підставі вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року старшим державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остапенко В.В. 12.03.2021 року відкрито виконавче провадження про стягнення боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн.

За приписами абзацу 4 частини 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування", вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Відтак, вимога Головного управління ДФС у Вінницькій області №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, на підставі якої можуть вчинятися примусові дії щодо виконання останньої.

Законом України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що на кошти боржника, що перебувають на рахунках у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення.

Так, з наявних у суду доказів вбачається, що після відкриття виконавчого провадження Замостянським відділом державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесено постанови: про стягнення виконавчого збору від 12.03.2021 року; про арешт коштів боржника від 12.03.2021 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.05.2021 року.

Водночас з долучених до позовної заяви розрахунків зарплати вбачається, що із заробітної сплати ОСОБА_1 у серпні 2021 року відраховані кошти в сумі 1934,90 грн. та у вересні 2021 року - в сумі 2009,65 грн.

Отже, вищезазначене свідчить, що органом державної виконавчої служби вчиняються дії щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року.

При цьому, судом враховано, що боржником в межах виконавчого провадження є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 09.06.2002 року змінила прізвище на ОСОБА_1 . Зміна прізвища також підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 та карткою платника податків, яка видана 01.07.2014 року.

Таким чином, оскільки з метою оскарження вищезазначеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивачем 18.10.2021 року подано адміністративний позов, а подання позовної заяви не зупиняє дію такої вимоги та не є перешкодою для її подальшого виконання, тому суд доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого документа може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення пред`явленого ним позову.

Водночас в силу вимог пункту 2 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відтак, вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) унеможливить подальше вчинення виконавчих дій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, заходи забезпечення адміністративного позову у такий спосіб, який просить позивач, відповідатимуть предмету адміністративного позову та, водночас, застосовуючи заходи забезпечення позову судом не розглядається питання правомірності заявлених у позовній заяві вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору та обрано адекватні заходи для забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення.

З огляду на викладене наявні підстави для забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року до набрання законної сили рішенням в межах даної адміністративної справи.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248 КАС України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Вінницькій області №Ф-7750-17У від 12.12.2018 року до набрання законної сили судового рішенням у справі №120/13306/21-а.

Копію ухвали негайно надіслати ОСОБА_1 та Замостянському відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна