Рішення № 100386986, 18.10.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1059/2020 Cправа № 490/5867/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

Рішення

іменем України

11 жовтня 2021 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Волошиній Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка представляє свої інтереси та інтереси неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської Міської ради про визнання права на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2019 року позивачка, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей, звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просила визнати за позивачками право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати Миколаївську міську раду укласти з ОСОБА_1 договір найму вказаної квратири.

В обгрунтування позову посилалася на те, що фактично проживає разом з неповнолітніми дітьми у вказаній квартирі з 1998 року, а діти — від народження. Наймачем вказаної квартири був її чоловік ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже вони є членами сім`ї наймача та користуються рівними з ним правами. Вона з дітьми залишилася при цьому бути зареєстрована в квартирі, яка належить її матері та не є придатною для проживання дорослих та двох дітей, оскільки загальна її площа становить всього 28 кв.м.

Посилаючись на положення ЖК України , практику ЄСПЛ , конституційний принцип на вільний вибір місця проживання , просила про задоволення позову.

В січні 2020 року надійшов відзив на позов від представника відповідача Миколаївської міської ради , в якому просили відмовити в позові з тих підстав, що до повноважень ММР не входить укладення договорів найму житлових приміщень, це є делеговані повноваження виконкому міської ради. Крім того, укладення договору найму житлового приміщення, є дискреційними повноваженнями органу місцевого самовряжування і суд не вправі втручатися в його повноваження.

В липні 2021 року представником позивача адвокатом Гагашкіною Л.І. надані письмові пояснення по суті позовних вимог. Ззаначила, що позивачка вселилася до спірної квратири до свого чоловіка ОСОБА_4 як член сім`ї , безперервно проживає в цій квартирі з з 1998 року і продовжує на теперішній час виконувати обов`язки наймача цього житла. Іншого житла у неї немає, відповідачем відмовлено у переформленні на неї особового рахунку. Згідно усталеної судової практики Верховного Суду та ЄСПЛ, визначальним при вирішенні питання про право користування житловим приміщенням є не лише факт реєстрації особи в цьому приміщенні, а й факт проживання цієї особи в цьому приміщенні та хараткер проживання як член сім`ї чи як інша особа, порядок вселення, наявність встановленого порядку користування житловим приміщенням, також тривалість проживання. Позивачка більше 20 років проживає у сіпній квартирі, це є її постійним місцем проживаннчя, весь цей час до моменту смерті наймача вона вела з останнім спільне господарство, була членом його родини ( дружина) , у неї відсутнє інше житло.

В липні 2021 року представником позивача адвокатом Гагашкіною Л.І, надано заяву про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог щодо зобов`язання виконавчого комітету Миколаївської міської ради укласти з ОСОБА_5 договір найму квартири АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 15.01.2020 року задволено клопотання представника позивача та замінено неналежного відповідача Миколаївську міську раду на належного — виконавчий комітет миколаївської міської ради.

Ухвалою суду від 11.10.2021 року клопотання представника позивача задоволено. Позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо зобов`язання виконавчого комітету Миколаївської міської ради укласти з ОСОБА_5 договір найму квартири АДРЕСА_1 - залишено без розгляду.

Представник позивача адвокат Гагашкіна Л.І. в останнє судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, просили задовольнити позов в повному обсязі в частині визнання за позивачами прав користування житловим приміщенням спірної квартири — з підстав, виклдаених у позові та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача виконкому ММР в останнє судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, просили відмовити у задволенні позову в частині зобов`язання укласти з позивачем договір найму житлового приміщення спірної квартири.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, в результаті повного, об”єктивного та всебічного їх дослідження, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно Свідоцтва № НОМЕР_1 , виданого відділом обліку та розподілу житла ВК ММР, на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 2128 від 27.11.2009 року на вказану трикімнатну квартиру переоформлено особовий рахунок з ОСОБА_6 на ОСОБА_4 .

Згідно акту від 03.04.2019 року , затв. ТОВ ЖЕК “Забота” , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 не зареєстровані, але фактично проживають в квартирі АДРЕСА_1 з 1998 року.

Згідно Довідок від 29.03.2019 року № 157 та № 158 Миколаївської ЗОШ № 3, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчаються в школі № 3 з першого класу — з 2009 та 2014 року відповідно та зараховані за місцем проживання: АДРЕСА_2 до мікрорайону обслуговування школи.

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які зареєстрували шлюб 13.11.2002 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно Довідки про склад сім`ї, виданої ТОВ ЖЕК “Добробут” від 11.10.2018 року , позивачі зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 , квартира є двокімнатна,площею 28. кв.м.

Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст.64 ЖК члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в ч.2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно з положеннями ст.65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування житловим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Вирішуючи спори про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий установлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням. Указана правова позиція викладена в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.85 №2 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ від 25.05.98 №15).

При цьому, як роз`яснив Пленум ВСУ в п.15 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9, наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до рішення ЄСПЛ ( остаточне від 02/03/2011 за заявою № 30856/03) у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод {Конвенцію ратифіковано ЗакономУкраїни № 475/97-ВР від 17.07.97} поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). Втручання держави є порушенням статті 8 , якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, п. 82).

Із урахуванням встановлених судом фактичних обставин цієї справи, яким надано належну оцінку, врахувавши вказані норми матеріального права, суд дійшов висновку про те, що що позивачка вселилася до спірного житлового приміщення як член сім`ї наймача на законних підставах, спірне житлове приміщення було постійним місцем її проживання, вона довела факт постійного та тривалого проживання із померлим наймачем у спірній квартирі до дня його смерті як член його сім`ї, діти неповнолітні користуються вказаною квартирою від дня народження та ця квартира є їх єдиним постійним місцем проживання, а отже позивачі мають право на користування спірною квартирою.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Ргопіпа V. ІІкгаіпе") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачено при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 1-19, 23,76-113, 128-132, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО