Рішення № 10038591, 27.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.10 Справа№ 26/44

За позовом: Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави уповноваженого органу Міністерства оборони України, в особі Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат», м. Львів

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Львів

про: визнання недійсним договору зберігання обладнання на обєкті Міністерства оборони України

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Боровець Я.

Представники:

від прокуратури Майорчак В.М. старший помічник прокурора

від позивача не зявився

від відповідача не зявився

Представнику прокуратури розяснено його права та обовязки

передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави уповноваженого органу Міністерства оборони України, в особі Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат», м. Львів звернувся до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Львів про визнання недійсним договору зберігання обладнання на обєкті Міністерства оборони України.

Позовні вимоги мотивуються тим, що договір зберігання від 12.05.2009 р. укладено сторонами, з метою приховування іншого договору договору оренди, відносини за яким фактично мають місце, а тому даний договір є удаваним.

Ухвалою суду від 09.03.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.04.2010 р. Ухвалою суду від 13.04.2010 р. розгляд справи відкладався до 27.04.2010 р.

Представник прокуратури в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю з підстав наведених у позовній заяві.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду від 09.03.2010 р. та 13.04.2010 р. не виконав, проти позовних вимог у встановленому порядку не заперечив та доводів прокуратури не спростував.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Державне підприємство «Львівський військовий лісокомбінат»(далі по тексту позивач) є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади Міністерства оборони України. Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном, а кошти, одержані від здійснення військовими частинами, установами, організаціями, у тому числі позивачем, господарської діяльності, відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України, при цьому порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерствами фінансів та оборони України.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави у суді у випадках визначених законом.

Проведеною у позивача перевіркою здійснення претензійно-договірної діяльності встановлено, що 12.05.2009 р. між позивачем в особі директора Вінічука В.Д. та відповідачем укладено договір зберігання.

Згідно умов договору зберігання, позивач зобовязався зберігати та повернути у схоронності майно, яке передано відповідачем, а саме: компютер в комплекті 2 шт., факс, ксерокс, офісні столи, шафи сейфи, загальною оціночною вартістю 10000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору зберігання відповідач передає вищевказане майно в приміщення, виділене для зберігання офісної техніки загальною площею 20,4 кв.м. Згідно п. 3.3. договору зберігання строк зберігання визначено терміном на 1 рік.

Крім того, відповідач згідно з п.п. 5.4.2., 5.4.3. та 5.4.4. договору зберігання має право розміщувати майно в межах виділеної площі на свій розсуд, додатково здійснювати охорону майна наявними у Поклажодавця (відповідача) засобами, на свій розсуд в межах виділеного приміщення додавати, або зменшувати кількість майна, яке підлягає зберіганню.

Як вбачається з акту приймання-передачі матеріальних цінностей від 14.05.2009 р. відповідачем передано на зберігання наступні матеріальні цінності: ноутбук 2 шт., шафа 1 шт., стіл кутовий 1 шт., стіл 1 шт., принтер SAMSUNG 1 шт.

Зі змісту договору та з переліку, кількості матеріальних цінностей переданих на зберігання позивачеві слід зробити висновок, що фактично має місце оренда відповідачем приміщення позивача загальною площею 20,4 кв.м., в якому розміщується офісна техніка відповідача та яке фактично ним використовується під офіс, що і вбачається із природи договору.

Слід зазначити, що будівлі, споруди, а також приміщення позивача, мають статус державного майна та являються державною власністю.

Згідно ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», підприємства, у тому числі держані підприємства, можуть передавати закріплене за ними нерухоме майно та інше окреме індивідуально визначене майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Однак, використання відповідачем зазначеного вище приміщення, в порушення вищевказаних нормативно-правових вимог, здійснюється лише на підставі укладеного 12.05.2009 р. договору зберігання без дотримання відповідної процедури, необхідної для оформлення оренди вищевказаного майна.

Розрахунок орендної плати державного майна, до якого відносяться будівлі, обєкти та приміщення позивача, визначається відповідно до п. 8 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. (із змінами та доповненнями), на підставі експертної оцінки вартості орендованого приміщення.

Суду не подано доказів, що експертна вартість приміщення, де розміщене майно відповідача, при укладенні договору зберігання, не проводилась, як і не виконані інші вимоги щодо оренди, зазначені у Законі України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до п. 4.1.1. договору зберігання місячна плата за надання позивачем обумовлених договором послуг по зберіганню офісної техніки складає 350,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що договір зберігання укладений сторонами з метою приховування іншого договору договору оренди, відносини за яким фактично мають місце, а тому даний договір є удаваним.

У результаті укладення сторонами договору зберігання, без дотримання процедури передачі в оренду державного майна, був порушений порядок передачі в оренду державного майна, передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а тому на захист державних інтересів і виступає прокурор, подаючи позов на розгляд суду.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, що має місце в даному випадку, де з метою приховання відносин оренди був вкладений договір зберігання. У цьому випадку відносини сторін регулюються за правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним або в частині.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення повністю.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 203, 215, 216, 227, 235, 236 ЦК України, ст. 207 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Визнати недійсним договір зберігання від 12.05.2009 р., укладений між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) та Державним підприємством «Львівський військовий лісокомбінат»(м. Львів, вул. Луганська, 3, код ЄДРПОУ 07361304).

3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (р/р НОМЕР_2 у ЛРУ АТ «Індекс-Банк», МФО 325279, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) в дохід державного бюджету 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя