Рішення № 100367294, 18.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 р. Справа № 520/14383/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область,84333) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- Визнати бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток протиправною;

- Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року та стягнути зазначену суму на картковий рахунок -Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку ІВАК НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби з органів військової прокуратури України з ним не було проведено розрахунку за невикористані дні відпусток та не здійснено виплату відповідної грошової компенсації за дні невикористаних відпусток. На виконання рішення суду від 16.12.2020 року по справі №520/9822/2020 органами державної виконавчої служби в рамках виконавчих дій по виконавчим провадженням №65754524 та №6574441 в примусовому порядку 05.07.2021 року звернуто з відповідача частину виплат, а отже, на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 28.01.2020 по 04.07.2021, звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно ч. 4 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Від відповідачв відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що Наказом Міністра оборони України № 4 від 04.01.2020 року позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказом виконуючого обов`язки військового прокурора об`єднаних сил №67 к від 22.01.2020 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, звільнено з військової служби та з посади з 28.01.2020 року.

При звільненні відповідачем не було проведено в повному об`ємі розрахунку за всі дні невикористаних щорічних відпусток, а також не враховано 25 днів невикористаної щорічної відпустки, у зв`язку з наявністю вислуги від 10 до 15 років, та, як наслідок, не виплачено компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 по справі №520/9822/20, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невикористаної частини щорічної основної відпустки - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у неврахуванні часу роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років під час розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил, яка полягає у незастосуванні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року при обчисленні грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 .

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил врахувати час роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років та провести повторний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням висновків суду та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум.

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об`єднаних сил здійснити повторний розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум.

На виконання зазначеного рішення суду органами державної виконавчої служби в рамках проведення виконавчих дій по виконавчим провадженням №65754524 та №65754441 від 10.06.2021 року в примусовому порядку 05.07.2021 року було звернуто з відповідача частину виплат, що підтверджується випискою по рахунку АТ «Райффайзен банк Аваль».

Вважаючи, що оскільки відповідач частковий розрахунок з позивачем здійснив 05.07.2021, то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 28.01.2020 по 04.07.2021, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в Збройних Силах України, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.

Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Під час розгляду даної справи встановлено, що позивач просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня нарахування частини виплат.

При цьому, судом встановлено, що позивач був звільнений з 28.01.2020.

Матеріали справи свідчать, що на виконання рішення суду від 16.12.2020 року по справі №520/9822/20 відповідачем 05.07.2021року на картковий рахунок позивача було зараховано частину виплат відповідної грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.

Відтак, з огляду на обставини того, що не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати

розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.

З приводу позовних вимог щодо стягнення на користь позивача суму середнього заробітку шляхом виплати на картковий рахунок - Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку ІВАК НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 та позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сері об`єднаних сил щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток, суд зазначає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область,84333) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область,84333, код 39969443) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.01.2020 року по 04.07.2021 року на виплачену частину грошової компенсації за дні невикористаних відпусток .

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (вул. Маяковського, буд. 21,м. Краматорськ,Донецька область,84333, код 39969443) сплачену суму судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.