Постанова № 10036705, 17.06.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17.06.2010 р. № 2-а- 4714/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Архіпової С.В.,

при секретарі судового засідання Солуяновій Н.В.,

за участю: представника позивача Чеховський Д.Ю.

представника відповідача- Пивоваров О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Деметра"

до Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Харкова

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач (Приватне підприємство «Деметра») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач) та просив скасувати податкові повідомлення рішення відповідача № 0000231800/0 від 20.11.2009р., № 0000251800/1 від 23.12.2009р., № 0000051800/2 від 17.02.2010р.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що в листопаді 2009 року акт про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань правомірності декларування ПДВ за серпень 2009 року. На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення № 0000231800/0 від 20.11.2009р., яким в звязку з порушенням позивачем п.п. 7.4.1. пп 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1093,242 грн. та штрафних санкцій в розмірі 327972,60 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг позивача 23.12.2009р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000251800/1, згідно якого до сплати визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 38514,31 грн. та штрафних санкцій в розмірі 11544,29 грн. За результатами розгляду подальших скарг позивача було прийнято інші податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються позивачем в даній справі.

Позивач вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що порушують його права та законні інтереси.

Зокрема, позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач невірно зробив висновки про завищення позивачем податкового кредиту та заниження суми ПДВ.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, виходячи із доводів позовної заяви.

Представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі, вважаючи оскаржувані в даній справі рішення цілком обґрунтованими та законними.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та необхідність його задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що фахівцями відповідача проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правомірності декларування ПДВ за серпень 2009 року. За результатами перевірки складено акт від 22.10.2009р. № 2015/18-015/31149163. на підставі розгляду даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2009р. № 0000231800/0 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1421214,60 грн. (в тому числі за основним платежем 1093242,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 327972,60 грн.

Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до начальника Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Харкова. За результатами розгляду скарги рішенням начальника ДПІ в Ленінському районі м. Харкова від 14.12.2009р. № 10067/10/25-016 скаргу позивача задоволено частково, податкове повідомлення рішення скасовано в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 1371146,00 грн. (у тому числі за основним платежем 1054727,70 грн. та за штрафними санкціями 316418,31 грн.). В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В подальшому позивач оскаржував податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до вищестоящих органів, проте скарги було відхилено повністю.

Судом встановлено, що приймаючи оскаржуване в даній справі первісне податкове повідомлення-рішення, відповідач виходив з того, що чинним законодавством не передбачено можливості для платника податків, приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на такий податковий кредит. Отже, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, то відповідно ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання; придбанням(будівництвом,спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів(послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідач вважав, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 ЗУ №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Якщо ж у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Разом з тим, до заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що позивач, в порушення вищенаведених норм Закону, не отримавши від постачальників своєчасно податкові накладні, з невідомих причин не звернувся до них із вимогою про їх надання.

Також вважав, що позивачем також не додано до податкових декларацій, в яких були виписані податкові накладні, заяву зі скаргою на таких постачальників, копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів(послуг).

Проте суд з такою позицією не погоджується та зазначає, що в акті перевірки зазначено, що підприємство порушило вимоги пп. 7.4.1. п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме при не отриманні від постачальників податкових накладних не звернулося в той самий період до органів державної податкової служби з заявою та не надали до такої заяви документи для підтвердження суми податкового кредиту.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач під час отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників повністю розрахувався з ними грошовими коштами (докази долучені до матеріалів справи), сплативши в вартості товару відповідні суми податку на додану вартість.

Таким чином, операції з поставки товарів на адресу позивача мали реальний характер, і суд вважає спірні суми податкового кредиту такими, що підтверджуються належним чином заповненими податковими накладними.

Згідно з п. 1.5. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звітний період це період, за який платник податку зобовязаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. Податковим періодом є один календарний місяць.

Відповідно до п. 1.6. статті 1 зазначеного Закону зобовязання загальна сума податку, одержана платником податку в звітному періоді, що визначена згідно з цим законом. Податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначено згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 вищевказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статті 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Пп. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів.

Однак є випадки, коли період виписки податкових накладних не співпадає з періодом їх отримання.

Суд зазначає, що Законом прямо не передбачено будь-якої відповідальності платника податку за таке “запізнення” відображання податкового кредиту, тож і вимоги податкового органу щодо безумовного одночасного (мається на увазі із податковими зобовязаннями) відображання податкових накладних у складі податкового кредиту є неправомірними.

При цьому слід відмітити, що право на податковий кредит позивач не втрачає, якщо на дату виникнення цього права він ним не скористувався. Тобто, позивач має право самостійно приймати рішення щодо реалізації свого права на податковий кредит у майбутніх періодах.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів надати податкову накладну або при порушення ним порядку її заповнення отримувач таких товарів має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів.

Приписами пп.7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, дата виписки відповідного рахунку в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Відповідно до пп. 4.4.2 п. 4.4 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове розяснення є оприлюднення офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтування їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими розясненнями вважаються будь- які відповіді контролюючого органа на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, в якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписування (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Відповідно до приписів норм закону позивачем велися відповідні реєстри, якими підтверджуються факт отримання спірних податкових накладних у більш пізньому податковому періоді, ніж вони виписані. Так, до матеріалів справи надані копії відповідних реєстрів отриманих податкових накладних

Згідно з розясненнями ДПА України від 11 серпня 2003 року № 6936/6/15-2415-9, від 30 грудня 2005 року № 26268/7/16 -1117, від 10 серпня 2006 року № 8799/6/16-1515-10, враховуючи норми статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а також порядок визначення дати виникнення права на податковий кредит, суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими із запізненням, включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми відображаються у рядку 10.1 податкової декларації з податку на додану вартість за поточний звітний період. При цьому додаток до податкової декларації з податку на додану вартість “Розрахунок коригування сум ПДВ” не заповнюються, оскільки коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.

Всі товари отримані відповідно до цих податкових накладних та їх було повністю використано у господарській діяльності позивача.

Суд вважає недоречним посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на п.п. 7.2.6. п. 7.2. статті 7 Закону України “про ПДВ”, оскільки не є обов`язком позивача подавати до відповідача заяву зі скаргою на постачальників, які на дату виникнення у позивача права на податковий кредит затримають видачу податкових накладних. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, контрагенти не відмовлялися надати позивачу податкові накладні на поставлені товари.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України “про ПДВ”до складу податкового кредиту звітного податкового періоду за податковими накладними, виписаними у минулих податкових періодах. Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про відсутність законних підстав у податкового органу для нарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість та штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.

Також суд зауважує, що будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, перевіривши оскаржуване в даній справі первісне податкове повідомлення-рішення відповідача про нарахування позивачу зобовязань з податку на додану вартість та штрафних санкцій, суд знаходить його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

З цих самих міркувань та враховуючи невідповідність чинному законодавству первісного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку про необхідність скасування подальших податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами розгляду скарг позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю. Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Харкова № 0000231800/0 від 20.11.2009р., № 0000251800/1 від 23.12.2009р., № 0000051800/2 від 17.02.2010р.

Стягнути з державного бюджету на користь Приватного підприємства «Деметра» сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 03,40 грн.

<Сума задоволення >

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України .

Повний текст постанови складено та підписано 22 червня 2010 року.

Суддя Архіпова С.В.