Рішення № 100366792, 18.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2021 року м. Рівне №460/2669/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКостопільської міської ради Рівненської області про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду через систему "Електронний суд" з позовом до Костопільської міської ради, в якому просить суд:

- визнати дії та бездіяльність Відповідача Костопільської міської ради (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3) триваючим правопорушенням - абзаци 4 - 23, 24.8;

- визнати протиправними дії Відповідача Костопільської міської ради (Адреса:Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3) щодо відмови у наданні матеріальної допомоги з підстав відсутності коштів - абзаци 4, 5, 24.2, 24.2.1, 29.1;

- зобов`язати Костопільську міську раду (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3), виплатити сорок три тисячі гривень, у виплаті яких було відмовлено внаслідок відсутності коштів, та як на даний час кошти є у наявності - абзаци 4, 5, 24.2, 24.2.1;

- або стягнути з Відповідача Костопільської міської ради (Адреса: Рівненська обл., м.Костопіль, вул. 1 Травня,3) - сорок три тисячі гривень у яких було відмовлено внаслідок відсутності коштів за рахунок бюджетних асигнувань Костопільської міської ради, або за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на мою користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України Державної казначейської служби України (Адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6 Код ЄДРПОУ 37567646);

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача Костопільської міської ради(Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3) щодо не розгляду його заяв - абзаци 4 - 23;

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача Костопільської міської ради (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3) щодо не передачі заяв ОСОБА_1 . Позивача на розгляд колегіального органу Костопільської Міської Ради - абзаци 4 - 23;

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача Костопільської міської ради (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3) щодо не передачі заяви ОСОБА_1 . Позивача на розгляд до іншого органу в супереч Статті 19 Закону України "Про звернення громадян";

- визнати факт віддання дискримінації Позивача з боку Відповідача;

- зобов`язати Костопільську міську раду (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3), розглянути заяви Позивача наведені тут з урахуванням застережень, які винесе Суд, Або стягнути з Відповідача:

- п`ять тисяч шістсот гривень для покриття комунального боргу за тепло перед Комунальним підприємством що належить Відповідачу, Костопількомуненергією - абзац 19;

- сімдесят вісім тисяч одноразову матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань - абзац 20;

- чотириста тридцять вісім тисяч гривень недоплачені суми за минулий час (15 років) догляду за 199 місяців починаючи з квітня 2004 року по даний час - абзац 22;

- п`яти тисяч гривень, які були фактично витрачені на поховання баби своєї рідної - абзац 23 або за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на мою користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України Державної казначейської служби України (Адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6 Код ЄДРПОУ 37567646);

- зобов`язати Костопільську міську раду (Адреса: Рівненська обл., м. Костопіль, вул. 1 Травня,3), призначити доплату чи щомісячну грошову допомогу чи виплату у розмірі мінімальної заробітної плати але не менше прожиткового мінімум для працездатних осіб, на термін до скінчення віку інваліда 1-А групи ОСОБА_2 за якою Позивач здійснює догляд чи до моменту припинення надання догляду Позивачем - абзац 21;

- користуючись правом на відшкодування моральної шкоди просив суд відшкодувати моральну шкоду у розмірі один мільйон п`ятсот сімдесят п`ять тисяч гривень, відповідно до Заяви про відшкодування моральної шкоди.

Позивач в позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що неодноразово звертався до Костопільської міської ради із заявами про отримання матеріальної допомоги на різні потреби, однак отримав листа на одну із заяв, де відповідач відмовив позивачу в отриманні допомоги у зв`язку з недостатністю коштів у бюджеті. Позивач вважає, що відмовляючи у наданні допомоги відповідач діяв протиправно. Інші звернення про надання допомоги відповідач взагалі проігнорував, не прийнявши по ним жодного рішення. Вважає такі дії та бездіяльність відповідача протиправними і дискримінаційними щодо нього та просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, а тому його правова позиція стосовно заявлених до нього позовних вимог суду не відома.

Ухвалою суду від 28.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.05.2021.

Ухвалою суду від 24.05.2021 підготовче засідання було відкладено на 16.06.2021 у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказу повідомлення позивача про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 16.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.08.2021.

Ухвалою суду від 11.08.2021 вирішено розгляд справи провести у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

17.03.2019 ОСОБА_1 подав заяву до Костопільської міської ради про надання допомоги у розмірі 43 000 грн, як мало захищеній людині, яка внаслідок тяжких життєвих обставин не здатна забезпечити себе матеріально та змушена здійснювати догляд одразу за двома лежачими хворими (а.с. 97-98).

У відповідь на таке звернення, 22.04.2019 виконавчий комітет Костопільської міської ради листом повідомив позивачу, що станом на 17.04.2019 міська рада не може надати йому допомогу через недостатність коштів у місцевому бюджеті (а.с. 55).

30.07.2019 ОСОБА_1 подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив надати грошову допомогу у розмірі 20000 грн, на поховання його баби ОСОБА_3 та йому, як особі, яка потрапила у скрутний стан (а.с. 105).

Окрім цього, 30.07.2019 позивач звернувся до відповідача про призначення йому з серпня 2019 року помісячної компенсаційної виплати на догляд за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (а.с.100).

Надалі, 26.03.2020 позивач подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив надати одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5000 грн, як мало захищеній людині, яка внаслідок тяжких життєвих обставин не здатна забезпечити себе матеріально, а також виділити грошову суму у розмірі 3700 грн для погашення комунального боргу перед Костопільтеплокомуненергією (а.с. 43).

30.08.2020 ОСОБА_1 знову звернувся до відповідача з проханням надати одноразову допомогу, як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови під час карантину: на покриття відсутності доходів у найближчі шість місяців (по 515 грн в місяць), та на придбання продуктів харчування на зимовий період, медикаментозних засобів, санітарних та дезинфікуючих засобів, зимової одежі; щомісячну грошову допомогу чи виплату на час догляду за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму та грошову допомогу на погашення комунального боргу перед Костопільтеплокомуненергією у розмірі 1900 грн (а.с. 23-24).

07.11.2020 позивач подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив призначити щомісячну грошову допомогу у розмірі мінімальної заробітної плати, але не менше прожиткового мінімуму для працездатних осіб та погасити борг з цієї допомоги у розмірі 438 000 грн за 199 місяців, починаючи з квітня 2004 року по листопад 2020 року (а.с.121).

Докази розгляду і вирішення заяв позивача від 30.07.2019, 26.03.2020, 30.08.2020 та 07.11.2020 у матеріалах справи відсутні.

Позивач не погодився з відмовою у наданні грошової допомоги у розмірі 43 000 грн, як мало захищеній людині викладену у листі від 17.03.2019 та бездіяльністю щодо не розгляду його звернень від 30.07.2019, 26.03.2020, 30.08.2020 та 07.11.2020, яка, на його думку, є протиправною, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Так, зокрема, Закон № 280/97-ВР визначає компетенцію селищних рад, порядок організації роботи селищних рад, постійних комісій та порядок скликання сесій для прийняття рішення та принципи діяльності місцевого самоврядування в Україні, яке здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У статті 6 Закону №280/97-ВР визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя, зокрема, у сфері соціального захисту населення тощо.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР). Усі акти, які рада має право приймати як орган місцевого самоврядування, традиційно поділяються на два види: - акти нормативно-правового характеру; - ненормативні акти.

З аналізу наведених норм права Костопільська міська рада уповноважена приймати рішення щодо надання або відмови у наданні громадянам, які проживають у місті Костопіль, за їх зверненнями, матеріальної допомоги для забезпечення їх соціального захисту.

Порядок практичної реалізації подання таких звернень та їх розгляду суб`єктами владних повноважень врегульований Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків, зокрема із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Вимоги до звернень громадян містяться у статті 5 Закону № 393/96-ВР.

Згідно зі статтею 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

У силу вимог статті 8 цього Закону письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Відповідно до статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно зі статтею 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Так, судом встановлено, що 17.03.2019 позивач звернувся до органу місцевого самоврядування - Костопільської міської ради з заявою про надання матеріальної допомоги.

У відповідь на таке звернення, 22.04.2019 виконавчий комітет Костопільської міської ради листом повідомив позивачу, що станом на 17.04.2019 міська рада не може надати йому допомогу через недостатність коштів у місцевому бюджеті. Тобто фактично відмовила в задоволенні вимог, викладених у заяві позивача.

Однак, всупереч положенням статті 15 Закону № 393/96-ВР така письмова відповідь не містила жодних посилань на Закон в якому передбачена наведена відповідачем така підстава для відмови, як недостатність коштів у бюджеті.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути прийнято не лише у межах повноважень, у спосіб, визначений законодавством, а й обґрунтовано. Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Проте, Костопільська міська рада розглянула заяву позивача та відмовила йому у задоволенні його звернення без правового обґрунтування підстав такої відмови, що на переконання суду є неналежним розглядом такої заяви.

Тобто, відмова відповідача не відповідає критерію "обґрунтованості" рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.03.2019 порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень - Костопільської міської ради Рівненської області.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Відтак, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вирішити питання щодо надання допомоги позивачу, має ознаки втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що є неприпустимим. Відтак, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2019 про надання матеріальної допомоги.

Стосовно розгляду відповідачем звернень ОСОБА_1 від 30.07.2019, 26.03.2020, 30.08.2020 та 07.11.2020 суд наголошує таке.

З доказів наявних у матеріалах справи, суд з`ясував, що 30.07.2019 позивач подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив надати грошову допомогу у розмірі 20000 грн, на поховання його баби ОСОБА_3 та йому, як особі, яка потрапила у скрутний стан.

Окрім цього, 30.07.2019 позивач звернувся до відповідача про призначення йому з серпня 2019 року помісячної компенсаційної виплати на догляд за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Надалі, 26.03.2020 позивач подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив надати одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5000 грн, як мало захищеній людині, яка внаслідок тяжких життєвих обставин не здатна забезпечити себе матеріально, а також виділити грошову суму у розмірі 3700 грн для погашення комунального боргу перед Костопільтеплокомуненергією.

30.08.2020 ОСОБА_1 знову звернувся до відповідача з проханням надати одноразову допомогу, як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови підчас карантину: на покриття відсутності доходів у найближчі шість місяців (по 515 грн в місяць), та на придбання продуктів харчування на зимовий період, медикаментозних засобів, санітарних та дезинфікуючих засобів, зимової одежі; щомісячну грошову допомогу чи виплату на час догляду за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму та грошову допомогу на погашення комунального боргу перед Костопільтеплокомуненергією у розмірі 1900 грн.

07.11.2020 позивач подав заяву до Костопільської міської ради, в якій просив призначити щомісячну грошову допомогу у розмірі мінімальної заробітної плати, але не менше прожиткового мінімуму для працездатних осіб, погасити борг у розмірі 438 000 грн за 199 місяців, починаючи з квітня 2004 року по листопад 2020 року.

Суд встановив, що вказані заяви відповідали вимогам встановленим до звернень громадян у статті 5,8 Закону № 393/96-ВР, питання порушені в них входили до компетенції Костопільської міської ради, а тому вони підлягали до розгляду і вирішенню відповідачем у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Водночас у матеріалах справи відсутні рішення Костопільської міської ради за підсумками розгляду звернень позивача від 30.07.2019, 26.03.2020, 30.08.2020 та 07.11.2020.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що не розглянувши заяви позивача і не прийнявши по ним жодних рішень у встановлений термін, як того вимагає Закон № 393/96-ВР, відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Щодо зобов`язання задоволення вимог викладених у цих зверненнях, як просить позивач, то суд повторює, що він не вправі підміняти собою інші органи владних повноважень, зокрема, Костопільську міську раду, і перебирати на себе надані їй повноваження.

Тому, з огляду на те, що прийняття рішень з питань викладених у заявах позивача, як зазначалося судом вище, віднесено до дискреційних повноважень відповідача, то належним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 буде зобов`язання Костопільської міської ради Рівненської області належним чином розглянути звернення ОСОБА_1 від 30 липня 2019 року, 26 березня 2020 року, 30 серпня 2020 року та 07 листопада 2020 року і повідомити його про прийняті рішення за результатами такого розгляду.

До того ж, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не передачі зазначених вище звернень на розгляд колегіального органу не підлягають до задоволення та є передчасними, оскільки ці звернення, в порядку встановленому законодавством, розглянуті не були.

Щодо визнання факту віддання дискримінації ОСОБА_1 з боку Костопільської міської ради суд вказує таке.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

За приписами ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі - Закон №5207) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 2 Закону № 5207 визначено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону № 5207, відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що обов`язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.

Разом з тим, позивач не наводить обґрунтованих доводів, які підтверджені будь-якими доказами щодо обмеження або позбавлення його права на отримання допомоги від держави, як малозабезпеченій особі порівняно з такими ж незахищеними верствами населення, які проживають на території Костопільської міської ради.

Отже суд вважає таку позовну вимогу не доведеною, а тому такою, що не підлягає до задоволенню.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі один мільйон п`ятсот сімдесят п`ять тисяч гривень, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Приписами частини 2 статті 23 ЦК встановлено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до приписів частини 3 статті 23 ЦК моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За правилами частини 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд зазначає, що згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження приниження його гідності чи доказів погіршення стану його здоров`я, які спричинили б понесення будь-яких витрат на таке лікування, не наведено позивачем і мотивів, якими він керувався при визначенні моральної шкоди у розмірі один мільйон п`ятсот сімдесят п`ять тисяч гривень.

З наведеного суд дійшов висновку, що вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та задоволенню не підлягає

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 8803 грн, в які входять, згідно з розрахунком позивача, витрати на: набір тексту, роздруківка, ксерокопія, пошук даних, аргументація, сканування, оцифровка, участь у засіданні, заява моральна шкода, виконавча служба, додаткові заяви (а.с.40-42).

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України до видів судових витрат належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (п. 5 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до статті 138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Будь-яких доказів на підтвердження понесення зазначених позивачем витрат у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції окрім складеного ним розрахунку ОСОБА_1 суду не надав. За наведених обставин суд не може встановити чи були такі витрати фактично понесені позивачем та їх достовірний розмір.

Відтак, вимога про стягнення такої суми витрат задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС Укрнаїни відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Костопільської міської ради Рівненської області (вул. 1 Травня, місто Костопіль, 35000, код ЄДРПОУ 04057669) про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Костопільської міської ради Рівненської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 березня 2019 року.

Зобов`язати Костопільську міську раду Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги від 17 березня 2019 року та повідомити ОСОБА_1 про прийняте рішення за результатами такого розгляду.

Визнати протиправною бездіяльність Костопільської міської ради Рівненської області щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 30.07.2019, 26.03.2020, 30.08.2020 та 07.11.2020.

Зобов`язати Костопільську міську раду Рівненської області розглянути заяви ОСОБА_1 від 30 липня 2019 року, 26 березня 2020 року, 30 серпня 2020 року та 07 листопада 2020 року та повідомити ОСОБА_1 про прийняті рішення за результатами такого розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Костопільської міської ради Рівненської області про визнання протиправними дій і бездіяльності та зобов`язання вчинення дій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18 жовтня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля