Рішення № 100364997, 30.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2021 року справа №320/6434/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, в якому позивачка просить суд:

- визнати дії Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправними.

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, безпосередній учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, а також є інвалідом другої групи, причина інвалідності - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що у період з 25.04.1984 по 01.03.2011 вона працювала в Іванківській районній санітарно-епідеміологічній станції, що підтверджується копією трудової книжки. На підставі розпорядження начальника ЦО Київської області та вимог Положення про ЦО СРСР позивача було залучено до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування цивільної оборони, що також підтверджується довідкою, що видана Іванківською внекатегорійною районною санітарно-епідеміологічною станцією.

Позивач також зазначає, у квітні 2021 року вона звернулась із заявою до Управління СЗН Вишгородської РДА, в якій просила видати посвідчення інваліда війни, проте листом від 29.04.2021 відповідач відмовив позивачу у видачі вищезазначеного посвідчення, у зв`язку з тим, що позивачем не надано підтверджуючих документів про залучення її до формувань ЦО та не визначено чіткий механізм видачі довідки. При цьому у вказаному листі відповідач зазначив, що у позивача відсутній розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, на якому позивач працювала, та який містить інформацію про залучення особи до формувань Цивільної оборони.

Позивач вважає, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує її право на належний соціальний захист.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази від сторін.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, враховуючи недостатність в суді коштів на оплату послуг відправлення поштової кореспонденції.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , що виданий Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 30.09.2002 (а.с.5-6).

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 , позивач у період з 25.04.1984 по 01.03.2011 працювала в Іванківській районній санітарно-епідеміологічній станції. Зокрема, на наступних посадах: у період з 25.04.1984 по 02.01.1986 - на посаді діловода; з 02.01.1986 по 01.07.1986 - на посаді дезінфектора продвідділу; з 01.07.1986 по 08.01.2009 - на посаді дезінфектора СХ; з 08.01.2009 по 01.03.2011 - на посаді дезінфектора з вогнищевої дезінфекції (а.с.11).

Судом встановлено, що на підставі розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області позивач 19.06.1986 та 30.06.1986 була залучена до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони Іванківської районної санітарно-епідеміологічній станції.

Так, факт участі позивача в ліквідації наслідків АЕС у складі формувань Цивільної оборони Іванківської районної санітарно-епідеміологічній станції підтверджується копіями наступних документів, наявних в матеріалах справи: телеграмою штабу Цивільної оборони Центральної районної лікарні від 06.05.1986 (а.с.16), витягом з Журналу екстрених сповіщень по Іванківському району за 19.06.1986 та 30.06.1986 (а.с.14, 15), платіжною відомістю про виплату підвищеної заробітної плати за 1986 рік по Іванківській районній санітарно-епідеміологічній станції (а.с.13).

Зі змісту довідки Державного закладу «Іванківська внекатегорійна районна санітарно-епідеміологічна станція» Міністерства охорони здоров`я України від 10.06.2010 №632, форма якої затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 09.03.1988 №122, вбачається, що позивач у період з 19.06.1986 по 19.06.1986 та з 30.06.1986 по 30.06.1986 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378-и та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (а.с.12).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ №0100428 від 19.10.2020 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС (а.с.9). Ступінь втрати професійної працездатності - 80% (а.с.10).

30.11.2020 Київська обласна державна адміністрація видала позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (Категорія 1) серії НОМЕР_3 (а.с.8).

Судом встановлено, що 28.04.2021 позивач звернулась із заявою до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, в якій просила надати їй статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, що не заперечується сторонами.

Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації листом від 29.04.2021 №01-3-787 повідомило позивачу про те, що відповідно до пункту дев`ятого статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наголошено, що згідно наданих позивачем документів, які підтверджують статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, управління не може надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, що дають право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту дев`ятого статті 7 Закону України "Про статусу ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема, відсутня довідка, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.19-20).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Стаття 4 Закону №3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни.

Отже, якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII суд констатує, що даний Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони, так само не визначає Закон і видів формувань Цивільної оборони, залучення у складі яких дає підстави для присвоєння вказаного статусу особі.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302, яке було чинний на момент виникнення спірних відносин).

Згідно з п.2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення №302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Згідно з абз.2 п.7 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до п. 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивач у період з 25.04.1984 по 01.03.2011 працювала в Іванківській районній санітарно-епідеміологічній станції. Зокрема, у період з 02.01.1986 по 01.07.1986 працювала на посаді дезінфектора продвідділу (а.с.11).

На підставі розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області позивач 19.06.1986 та 30.06.1986 була залучена до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони Іванківської районної санітарно-епідеміологічній станції. Факт участі позивача в ліквідації наслідків АЕС у складі формувань Цивільної оборони Іванківської районної санітарно-епідеміологічній станції підтверджується копіями наступних документів, наявних в матеріалах справи: телеграмою штабу Цивільної оборони Центральної районної лікарні від 06.05.1986 (а.с.16), витягом з Журналу екстрених сповіщеень по Іванківському району за 19.06.1986 та 30.06.1986 (а.с.14, 15), платіжною відомістю про виплату підвищеної заробітної плати за 1986 рік по Іванківській районній санітарно-епідеміологічній станції (а.с.13).

Зі змісту довідки Державного закладу «Іванківська внекатегорійна районна санітарно-епідеміологічна станція» Міністерства охорони здоров`я України від 10.06.2010 №632, форма якої затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 09.03.1988 №122, вбачається, що позивач у період з 19.06.1986 по 19.06.1986 та з 30.06.1986 по 30.06.1986 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378-и та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (а.с.12).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ №0100428 від 19.10.2020 позивачу встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС (а.с.9). Ступінь втрати професійної працездатності - 80% (а.с.10).

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 року у справі Серков проти України позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримала інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на отримання відповідного посвідчення.

При цьому, посилання відповідача у листі від 29.04.2021 №01-3-787 на відсутність розпорядчого документу про залучення підприємства, на якому працювала позивач, до складу формувань Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення не ґрунтуються на вимогах закону і спростовуються матеріалами справи.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано.

При цьому суд акцентує особливу увагу на тому, що доводи відповідача, який стверджує про відсутність у наданих позивачем документах документального підтвердження залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони згідно з розпорядчим документом, є непереконливими з огляду на таке.

Суд вважає, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, отже на позивача не може бути покладений обов`язок доводити те, що від нього не залежить.

Натомість відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи та доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, попри це відповідач перекладає на позивача обов`язок доказування, який лежить на самому відповідачеві.

Отже, чинне на момент аварії на Чорнобильській катастрофі законодавство визначало порядок організації за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства формувань цивільної оборони, до складу невоєнізованих формувань якої зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

Суд повторює, що жоден нормативно-правовий акт з питань цивільної оборони станом на момент аварії на ЧАЕС не містив однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, а всі доводи у листі щодо не підтвердження такої участі не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, отже втручання у права позивача не було здійснено згідно з законом і саме втручання не відповідало законній (легітимній) меті через невизначеність законодавством чіткого порядку залучення працівників підприємств до складу формувань Цивільної оборони, що свідчить про те, що таке втручання не було необхідним в демократичному суспільстві.

З урахуванням вищевикладеного, позовна вимога підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, викладеної у листі від 29.04.2021 №01-30-787, у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення, суд зазначає таке.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 2 січня 1995 р. № 1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302".

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення №302 (у редакції від 31.08.2018) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу інваліда війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов`язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов`язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни.

Суд вважає, що у даній справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16.

Суд зазначає, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення їй статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана відмова відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

При цьому, суд переконаний, що обов`язок збереження документів за 1986-1987 роки, зокрема, документів щодо залучення позивача до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме по лінії Цивільної оборони за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час, а саме більше п`яти років, засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров`я, причинний зв`язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентними органами, та неможливість відповідача спростувати факт залучення позивача до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС інакше як по лінії Цивільної оборони, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання статусу інваліда війни.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яка частину національного законодавства, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, та вважає, що адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як особа, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1 категорії) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації у видачі ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладену у листі від 29.04.2021 №01-3-787.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03193815; адреса місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 6а,) видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 30.09.2021.

Суддя Кушнова А.О.