Рішення № 100363477, 18.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року Справа № 160/16549/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа-1: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, третя особа-2: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоплаченої суддівської винагороди,-

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2021 року (до відділення поштового зв`язку таку подано 13.09.2021 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа-1: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, третя особа-2: Державна судова адміністрація України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 гривень, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, доплати за науковий ступінь кандидата наук 15 %, надбавки за вислугу років у розмірі 40 % та доплати за адміністративну посаду 10 % з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 247102 (двісті сорок сім тисяч сто дві) гривень 28 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позову позивач посилається на протиправні дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В мотивування означеного вказує на те, що положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законом України. Згідно з частинами другою і третьою статті 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями частини другої статті 146 Закону визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів. Видатки на утримання суддів визначаються з урахуванням пропозиції Вищої Ради правосуддя. Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до ч. 2 ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з пунктом 2 частини третього статті 148 Закону ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. У рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні Законом про Державний бюджет України доходів І видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну І видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов`язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема, статті 95 Конституції України, у рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Відповідач також зазначив, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є державним органом, розпорядником коштів державного бюджету та має діяти відповідно до положень бюджетного законодавства, брати на себе бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, оскільки зобов`язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства; при реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань органами казначейства здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми.

Оскільки Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були передбачені відповідні обмеження; виплата без обмежень вважається порушенням бюджетного законодавства, яке тягне за собою відповідальність. Отже, з 18.04.2020 Територіальне управління, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Підставами заявленого позову позивачем визначено нарахування та виплату відповідачем суддівської винагороди у розмірі меншому, ніж визначено статтею 135 Закону №1402-VIII, із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону №294-ІХ (в редакції Закону №553-ІХ). Визначальним у цій справі є встановлення того, чи відповідали дії відповідача встановленому порядку нарахування та виплати винагороди судді у спірному періоді. У 2020 році суддівська винагорода і оплата праці працівників апарату судів нараховуються з єдиного фонду оплати праці всупереч частині дев`ятій статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , якою передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Зазначене автоматично негативно відобразилось на оплаті праці працівників апарату судів з причини вищого ступеню захищеності суддівської винагороди перед заробітною платою працівників апарату судів. Так, фінансування за KЕКB 2111 «Заробітна плата» у 2020 році здійснювалась згідно, затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису (зі змінами) та плану асигнувань на 2020 рік. Сума коштів за KЕКB 2111 "Заробітна плата", яка була затверджена кошторисом на 2020 рік (з урахуванням усіх змін на протязі року) складає лише 76% від реальної потреби у коштах (яка була обрахована при складанні проекту індивідуального кошторису бюджетної установи на 2019-2021 роки) на виплату суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році. У зв`язку з тим що видатки на оплату праці у 2020 році були затверджені з дефіцитом, за територіальним управлінням щомісяця почала утворюватися кредиторська заборгованість по виплаті заробітної плати, яка підтверджується звітами про заборгованість за бюджетними коштами. Тому, оскільки існував дефіцит видатків на оплату праці у 2020 році, не можна прийти до висновку, що кошти 100% були виділені Державою для оплати суддівської винагороди. До того ж, додаткові кошти на оплату суддівської винагороди суддям у спірному періоді не виділялися. Таким чином, нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитися в залежність лише від норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від ІЗ квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 № 2222-1V "Про внесення змін до Конституції України" (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Вказаним рішенням, Конституційний Суд України не встановив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення у періоді з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення.

Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020.

Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що викладена в ухвалі від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, у постановах від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 у справі №814/1274/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Ураховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020.

Територіальне управління ДСА України Дніпропетровській області, реалізовуючи функції розпорядника бюджетних коштів, передбачених Законом про бюджет на фінансування судів, позбавлене можливості надавати оцінку будь-якому Закону на предмет його конституційності, а отже позбавлене і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір суддівської винагороди, котре, у свою чергу, фінансується за рахунок Державного бюджету.

З урахуванням викладеного, відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та від третьої особи - Державної судової адміністрації України щодо позову або відзиву до суду не надходили.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 року зазначена вище справа розподілена та 15.09.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року прийнято позовну до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання. Витребувано від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області - розрахунок суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року та подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 13 жовтня 2021 року, Також судом було зобов`язано відповідача повідомити суд чи були виділені Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області кошти на оплату суддівської винагороди працюючому судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону №1402-VIII. Якщо такі кошти були виділені Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, то чому (на підставі чого) суддівська винагорода у період часу з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року виплачувалася не у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону №1402-VIII та подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк 13 жовтня 2021 року. Судом попереджено Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області та Державну судову адміністрацію України.

У судове засідання 13.10.2021 року сторони не прибули.

01.10.2021 року та 06.10.2021 року ОСОБА_1 до суду подано заяву щодо розгляду справи за йогорвідсутності.

Слід зазначити, що за приписами ч. 2 ст. 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.

В свою ж чергу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 205 КАС України).

Частина 4 статті 229 КАС України передбачає, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищезазначене та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 19.08.2010 № 823/2010 позивача ОСОБА_1 призначено на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Наказом в.о. голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 31-к від 01.09.2010 позивач зарахований на посаду судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 01 вересня 2010 року.

Указом Президента України «Про призначення та тимчасове переведення суддів» від 29.12.2017 року№441/2017 ОСОБА_1 , обрано безстроково на посаду судді Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, що також підтверджується наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу «Про продовження повноважень судді ОСОБА_1 » від 29.12.2017 року № 122-к.

Наказом в.о. голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.01.2020 року № 1-к «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлено щомісячну надбавку станом на 01.01.2020 року за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу.

Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області «Про встановлення доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук судді ОСОБА_1 » № 27-к від 02.04.2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 % посадового окладу.

Наказом голови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області «Про призначення головою суду ОСОБА_1 » № 18-к від 27.01.2020 року позивачу встановлено щомісячну доплату за перебування на адміністративні посаді в суді у розмірі 10 % посадового окладу.

За період з 01.01.2020 по 31.03.2020 позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавка за вислугу років 40 % посадового окладу, а саме:

- посадовий оклад - 75672 гривень (63060 х 1,2 = 75672);

- надбавка за вислугу років - 40 % посадового окладу - 30268,80 гривень;

- доплата за науковий ступінь кандидата наук 15 % - 11350,80 гривень,

- доплата за перебування на адміністративній посаді 10 % - 7567, 20 гривень, а всього разом - 124858, 80 гривень.

Вказані суми зазначені до утримання з них податків та обов`язкових платежів, тобто це лише нарахована суддівська винагорода.

Отримавши в квітні, травні, червні та серпні 2020 року суддівську винагороду, позивач дізнався про те, що розмір її виплати не відповідає розміру, установленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.

Зокрема, згідно з довідкою Державної судової адміністрації України за № Б-с-137 від 28.01.2021 суддівська винагорода за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 склала:

- у квітні 2020 року: посадовий оклад 75672 гривень, доплата за науковий ступінь 11350,80 гривень, доплата за вислугу років 30268,80 гривень, доплата за адміністративну посаду 7567, 20 гривень, обмеження на карантин - 29572,88 гривень;

- у травні 2020 року: посадовий оклад 75672 гривень, доплата за науковий ступінь 11350,80 гривень, доплата за вислугу років 30268,80 гривень, доплата за адміністративну посаду 7567, 20 гривень, обмеження на карантин - 77628,80 гривень;

- у червні 2020 року: посадовий оклад 75672 гривень, доплата за науковий ступінь 11350,80 гривень, доплата за вислугу років 30268,80 гривень, доплата за адміністративну посаду 7567, 20 гривень, обмеження на карантин - 77628,80 гривень;

- у липні 2020 року: посадовий оклад 38000,50 гривень, доплата за науковий ступінь 5700,08 гривень, доплата за вислугу років 15200,20 гривень, відпустка 62747,86 гривень, відпустка наступного місяця 137778,49 гривень, доплата за адміністративну посаду 3800,05 гривень, допомога на оздоровлення 75672 гривень, обмеження на карантин - 38983,16;

- у серпні 2020 року: посадовий оклад 30268,80 гривень, доплата за науковий ступінь 4540,32 гривень, доплата за вислугу років 12107,52 гривень, доплата за адміністративну посаду 3026,88 гривень, обмеження на карантин - 31051,52 гривень;

- у вересні 2020 року: посадовий оклад 75672 гривень, доплата за науковий ступінь 11350,80 гривень, доплата за вислугу років 30268,80 гривень, доплата за адміністративну посаду 7567,20 гривень, обмеження на карантин (за серпень 7762,88 гривень).

Тобто за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу була обмежена суддівська винагорода, а саме:

- за квітень 2020 року отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 29572,88 гривень;

- за травень 2020 року отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 77628,80 гривень;

- за червень 2020 року отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 77628,80 гривень;

- за липень 2020 року отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 38983,16 гривень,

- за серпень 2020 року отримано обмежену суддівську винагороду з недоплатою у розмірі 23288,64 гривень (обмеження 31051,52 гривень - виплата за серпень 7762,88 гривень = 23288,64 гривень),

а всього разом на суму 247102,28 гривень, що підтверджено довідкою Державної судової адміністрації України за № Б-с-137 від 28.01.2021.

Розрахунок ціни позовної заяви: 29572,88 + 77628,80 + 77628,80 + 38983,16 + 23288,64 = 247102,28.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII (далі - Закону №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

Разом з тим, суд зазначає, що 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Так, ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській від 29.09.2021 року №Б-с-1506 суддівська винагорода за період з 01 квітня 2020 року по 30 вересня 2020 року позивача склала 247 102,88 грн. із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (квітень 2020 року - 29 572,88 грн. + травень 2020 року - 77 628,80 грн. + червень 2020 року - 77 628,80 грн. +липень 2020 року - 38 983,16 грн. + серпень 2020 року-31 051,52 грн.-вересень 2020 року -7762,88 грн.) = 247 102,88 грн.

Отже, суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення»

Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі -Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Відтак, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Суд зазначає, що доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

Окрім того, суд наголошує, що відповідно до ст.53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яку Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є неприйнятними, оскільки вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з цим, як вже зазналось вище, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській від 29.09.2021 року №Б-с-1506 суддівська винагорода за період з 01 квітня 2020 року по 30 вересня 2020 року позивача склала 247 102,88 грн. із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (квітень 2020 року - 29 572,88 грн. + травень 2020 року - 77 628,80 грн. + червень 2020 року - 77 628,80 грн. +липень 2020 року - 38 983,16 грн. + серпень 2020 року-31 051,52 грн.-вересень 2020 року -7762,88 грн.) = 247 102,88 грн.

Тобто, у даному випадку несплачена суддівська винагорода позивачу за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року склала 247 102,88 грн.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Суд зазначає, що для належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 гривень, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, доплати за науковий ступінь кандидата наук 15 %, надбавки за вислугу років у розмірі 40 % та доплати за адміністративну посаду 10 % з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 247102 (двісті сорок сім тисяч сто дві) гривень 28 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Відповідно до ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, оскільки позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, задоволено, необхідно допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Частиною 2 статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 4 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Положеннями частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що розгляд справи по суті розпочато з 13.10.2021 року в порядку письмового провадження та враховуючи положення статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено розгляд справи по суті протягом тридцяти днів, датою ухвалення судового рішення 18.10.2021 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа-1: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, третя особа-2: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення недоплаченої суддівської винагороди- задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 гривень, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, доплати за науковий ступінь кандидата наук 15 %, надбавки за вислугу років у розмірі 40 % та доплати за адміністративну посаду 10 % з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 247102 (двісті сорок сім тисяч сто дві) гривень 28 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник