Рішення № 100360624, 18.10.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/4377/21

Провадження № 2/211/2453/21

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2021 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С. В.,

при секретарі Чернушкіній Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

за відсутності: позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з зазначеним позовом та просили визнати відповідача ОСОБА_3 , який приходиться позивачу ОСОБА_2 сином та позивачу ОСОБА_1 - рідним братом, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відповідач не мешкає за вказаною адресою з січня 2013 року, особистих речей у квартирі не має, за комунальні послуги він не сплачує, що матеріально обтяжує позивачів та не дає можливості оформити житлову субсидію на квартиру.

Ухвалою суду від 19 липня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 18.10.2021 на позовних вимогах наполягала, просила їх задовольнити. У подальшому звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, на заявлених вимогах наполягає, позов просила задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на заявлених вимогах наполягає, позов просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений в порядку, передбаченому частинами 7, 11 статті 128 ЦПК України, відзиву до суду не подав.

Вислухавши позивача ОСОБА_1 , свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до статті 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Як встановлено судом, на підставі ордеру на жиле приміщення серії 334 від 10.07.1996 та згідно рішення виконавчого комітету Жовтневого району м. Кривого Рогу за № 311 від 09.07.1996 сім`я позивача ОСОБА_2 отримала право на вселення до квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13, 14 - копії ордеру, свідоцтва про шлюб).

У вказаному житловому приміщенні згідно довідки від 15.06.2021 за № 9620 та довідки про реєстрацію місця проживання особи за № 12681 від 24.09.2021 окрім позивача ОСОБА_1 та її малолітніх дітей зареєстрований також відповідач ОСОБА_3 , який з січня 2013 року не проживає за даною адресою, що підтверджується актом з місця проживання за № 183 від 01.07.2021 (а.с. 16), підписаний мешканцями сусідніх квартир будинку АДРЕСА_1 та підтверджений ТОВ «Житлосервіс-КР» (а.с. 15, 16 - довідка, акт).

Відповідач є членом сім`ї наймача ОСОБА_2 , так як приходиться останній сином.

Допитана в якості свідка ОСОБА_6 у судовому засіданні підтвердила факт того, що відповідач не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , вісім років.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачів, підтвердила факт того, що відповідач не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , сім років, зі слів позивачів знає, що вони не знають, де він перебуває, її син, який товаришував з відповідачем, також не знає місцезнаходження відповідача.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що суд може у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, в наслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд (постанова від 17 квітня 2019 року у справі № 135/165/17-ц) в оцінці обставин виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Отже, сторона, яка посилається на певні обставини на обґрунтування своїх вимог, зобов`язана навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності таких обставин, суд ухвалює рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, саме на позивачів процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин (постанова Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 520/14828/16-ц).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Належним чином повідомлений про дату слухання справи відповідач відзиву на позов та доказів на його підтвердження суду не надав, враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, враховуючи те, що відповідач, як член сім`ї наймача, не проживає у житловому приміщенні без поважних причин понад строки, визначені статтею 71 ЖК України, а саме з січня 2013 року згідно даних акту, суд вважає можливим визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачами вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, судові витрати віднести за рахунок позивачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР, ст. ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко