Рішення № 100360208, 18.10.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/772/21

Провадження № 2/487/1340/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

18.10.2021 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Павлової Ж.П.,за участю секретаря судового засідання Поліщук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, виселення,

В С Т А Н О В И В:

04.02.2021 року акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (на далі АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.03.2008 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6260512, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 42 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути Банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначенні кредитним договором.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір іпотеки від 28.03.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В., відповідно до умов якого останній передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, державним реєстратором КП «ЕНЕРГО» було прийнято рішення про передачу вищевказаного нерухомого майна, переданого в іпотеку у власність позивачу, про що було прийняте відповідне рішення №47445314 від 21.06.2019 року і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором, здійснено запис про право власності № 32084546. Отже, з 18.06.2019 року до позивача перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 з усіма відповідними правами та обов`язками.

Але, після набуття права власності на вказану квартиру позивачу стало відомо, що в квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вищевказані обставини порушують права та законні інтереси позивача, що і стало підставою звернення останнього до суду.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 10.02.2021 року відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 12.07.2021 року підготовче провадження по справі закрито та дана справа призначена до судового розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Третя особа - служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради у судове засідання не зявтлася, про день розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що 28.03.2008 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» правонаступником якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 6260512, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 42 000,00 доларів США.

З метою забезпечення вищенаведеного зобов`язання 28.03.2008 року, між сторонами був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальна площа - 43,6 кв.м., житлова площа - 26,6 кв.м.

На підставі вищезазначеного договору іпотеки, у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, державним реєстратором КП «ЕНЕРГО» було прийнято рішення про передачу вищевказаного нерухомого майна, переданого в іпотеку у власність позивачу, про що було прийняте відповідне рішення №47445314 від 21.06.2019 року і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором, здійснено запис про право власності № 32084546.

Отже, з 18.06.2019 року до позивача перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_1 з усіма відповідними правами та обов`язками.

Згідно до інформації наданої Департаментом з надання адміністративних послуг ММР від 02.02.2021 № 23043-000431722-037-08, у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.07.2020 року, представником акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», на ім`я ОСОБА_2 , було направлено вимогу добровільно протягом одного місяця виселитися шляхом звільнення нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 та забезпечити зняття з реєстрації місця проживання.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18), також аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного суду 24.06.2020 року у справі № 139/839/19, провадження № 61-6920св20.

Так, відповідно до п. 1.1 умов Договору іпотеки від 28.03.2008 року, за цим договором іпотекою забезпечується виконання всіх зобов`язань відповідача ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними кредитного договору № 6260512 від 28.03.2008 року, згідно з яким Іпотекодержатель зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, надати ОСОБА_1 кредит, а останній зобов`язався повернути кредит в розмірі 42 000,00 доларів США, а також сплатити на користь Іпотекодержателя проценти за користування кредитом, пені, штрафи та всі суми, передбачені кредитним договором.

Відповідно до п.1.2 Договору іпотеки від 28.03.2008 року, іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання основного зобов`язання, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі нерухоме майно, а саме двухкімнатну квартиру, реєстраційний номер: 22568857, загальною площею 43,6 кв.м., житловою площею 26,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .

Пунктом 1.6 вищезазначеного договору передбачено, що за рахунок предмету іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням в повному обсязі, що визначається відповідно до кредитного договору, цього Договору та чинного законодавства України.

Таким чином, судом встановлено, що квартира яка є предметом вказаного позову була, придбана ОСОБА_1 за кредитні кошти, наразі вона належить на праві власності позивачеві, проте позивачем не було дотримано процедури повідомлення відповідачів про необхідність звільнити займане приміщення, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачами вимоги, представника АТ «Перший Український Міжнародний Банк» від 01.07.2020 року.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що за відсутності в матеріалах справи відомостей стосовно належного отримання відповідачами письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення житлового приміщення яке є предметом іпотеки, позові вимоги АТ «Перший Український Міжнародний Банк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Надані представником позивача копії накладних № 4727980 та № 4727978 щодо належного повідомлення відповідачів про їх виселення від 01.07.2021 року з квартири АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу оскільки такий доказ є неналежним через те, що позов до суду був пред`явлений 04.02.2021 року, а сама вимога у зазначених вище накладних була датована 01.07.2021 року, що суперечить вимоги про виселення, яка міститься в матеріалах даної цивільної справи.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, суд також не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7-13, 80-81, 141, 263, 265, 273, 280-284 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»(місце знаходження м.Київ вул.Андріївська,4, ЄДРПОУ 14282829) до ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП відсутнє), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради (місце знаходження м.Миколаїв вул.Погранична,9, ЄДРПОУ відсутнє) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, виселення, відмовити .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА