Постанова № 10033814, 15.06.2010, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2010 рокуСправа № 2а-1388/10/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Чміль І.В.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача Бугайова А.О., Лисюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Представника позивача ОСОБА_2в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Терракота» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 27.04.2010 року №0000212301/0, № 0000272301/0 та № 0000271301/0,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Терракота» звернулась з позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 27.04.2010 року №0000212301/0, № 0000272301/0 та № 0000271301/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що працівниками Луцької ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Терракота» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2006 року по 30.09.2009 року. В результаті перевірки був складений акт №1918/23-99/03597665 від 12.04.2010 року «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2006 року по 30.09.2009 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем були винесені податкове повідомлення-рішення №0000212301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 147617 грн., в тому числі, за основним платежем 48424 грн., за штрафними санкціями 99193 грн., податкове повідомлення-рішення №0000272301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 153114 грн., в тому числі, за основним платежем 100555 грн., за штрафними санкціями 52559 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000271301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4278,87 грн., в тому числі, за основним платежем 1426,29 грн., за штрафними санкціями 2852,58 грн. Вважають, що дані податкові повідомлення-рішення винесені безпідставно, а тому просять визнати їх нечинними.

В судовому засіданні представники позивача підтримали свої вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Просять позов задовольнити.

Представники відповідача Луцької ОДПІ позову не визнали, просили в його задоволенні відмовити. Вказують, що висновки, зроблені в акті перевірки є вірними, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за її наслідками є такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що 12.04.2010 року на підставі направлення №00796 від 26.02.2010 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Терракота» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2006 року по 30.09.2009 року. В результаті перевірки був складений акт №1918/23-99/03597665 від 12.04.2010 року «Про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2006 року по 30.09.2009 року.

За наслідками перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкове повідомлення-рішення №0000212301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 147617 грн., в тому числі, за основним платежем 48424 грн., за штрафними санкціями 99193 грн., податкове повідомлення- рішення №0000272301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 153114 грн., в тому числі, за основним платежем 100555 грн., за штрафними санкціями 52559 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000271301/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 4278,87 грн., в тому числі, за основним платежем 1426,29 грн., за штрафними санкціями 2852,58 грн.

З дослідженого в судовому засіданні акту вбачається, що перевіркою встановлено використання позивачем договорів консигнації з фізичними особами субєктами підприємницької діяльності. Разом з тим, проведеною перевіркою встановлено, що ТзОВ «Терракота» нарахування податкового зобовязання по ПДВ здійснює згідно пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто по даті отримання коштів на розрахунковий рахунок підприємства від Консигнатора. Пунктом 3.2. договорів консигнації, які укладались між позивачем та Консигнаторами передбачено, що товар переданий Консигнантом для Консигнатора є власністю Консигнанта.

Відповідно до пункту 4.7 частини 2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Отже, наведеною нормою вказаного Закону передбачені особливості оподаткування операцій з продажу товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів.

Відповідно до пункту 31 Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» затверджених Постановою Верховної Ради, ВР України, від 27.06.1995 року, №247/95-ВР консигнаційна операція - господарча операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Відповідно до статті 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Таким чином, Цивільний кодекс України не встановлює заборону на визначення комісійної плати у вигляді різниці між ціною, визначеною Консигнантом, і тією більше вигідною ціною за якою Консигнатор реалізує товар Консигнанта.

Пунктом 1.3 статті 1 Наказу Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 року37 Про затвердження Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарамипередбачено, що відносини сторін регулюються договором, який комітент доручає продаж товару комісіонеру за визначену винагороду. Розмір комісійної винагороди визначається за погодженням сторін і не суперечить чинному законодавству. З договорів консигнації, представлених позивачем в судовому засіданні та наданих в процесі проведення перевірки вбачається, що умовами даних договорів не встановлено розмір винагороди у відсотковому або іншому визначенні.

У відповідності до пункту 4.5 вказаних договорів, Консигнатор отримує винагороду шляхом утримання належних йому сум із коштів, отриманих від Покупця після продажу товару, у вигляді різниці між ціною зазначеною в накладних Консигнантом та ціною продажу Покупцю.

Твердження представників відповідача про те, що винагорода Консигнатора як і винагорода Комісіонера у відносинах комісії повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотку від ціни товару, встановленої Консигнантом судом до уваги не береться, оскільки така умова договору не суперечить вимогам статті 1020 ЦК України, згідно якої комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на ту обставину, що позивачем при проведенні перевірки не було надано підтверджуючих документів, які свідчать про нарахування та виплату винагороди за здійснений правочин, звітів Консигнатора, які б містили інформацію про рух товарів, дані про відвантаження товарів Консигнаторами кінцевим споживачам та розрахунки з ними, а предявлені для перевірки документи не засвідчують факт реалізації товарів на умовах комісії (консигнації), оскільки умовами договорів консигнації не встановлено обовязку Консигнатора звітуватися перед Консигнантом і в даному випадку є лише право останнього вимагати у Консигнатора звіт в письмовій формі (п. 3.6 договору). Дана умова також не суперечить вимогам статті 1022 ЦК України, згідно якої після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Встановленим є те, що товари на консигнації є власністю Консигнанта і, відповідно, обліковувались позивачем як товарні запаси на складі Консигнанта, а тому в разі оподаткування даних операцій за фактом відвантаження податковий орган мав врахувати зменшення балансової вартості товарних запасів і, відповідно, зменшити донарахований податок з прибутку, що ним зроблено не було.

Таким чином, виходячи з представлених позивачем та досліджених в судовому засіданні доказів у справі суд вважає, що Луцька ОДПІ неправомірно прийшла до висновку про те, що договори консигнації, укладені між позивачем (Консигнантом) та фізичними особами підприємцями (Консигнаторами) є удаваними.

Вказані вище обставини свідчать про правомірність укладення договорів консигнації, їх економічну доцільність, про те, що договори укладені за вільним волевиявленням сторін, що умови договорів відповідають вимогам глави 69 Цивільного Кодексу України щодо договорів комісії (консигнації).

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники відповідача не надали належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000212301/0 та №0000272301/0 від 27.04.2010 року.

Приймаючи постанову у даній справі та, виходячи з наданих частиною2 статті 162 КАС України повноважень, суд враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правові акти індивідуальної дії, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької обєднаної державної податкової інспекції №0000212301/0, №0000272301/0 від 27.04.2010 року.

Разом з тим, суд приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000271301/0 від 27.04.2010 року, яким встановлено порушення вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Під час проведення перевірки та в судовому засіданні позивачем не було надано документів, які свідчили б про те, що ТзОВ «Терракота» в періоді, що перевірявся, мало у своїй діяльності зовнішньоекономічні звязки, однак, як встановлено в процесі перевірки, оплачувало рахунки UMC по наданню послуг операторами міжнародного роумінгу працівникам товариства на загальну суму 9508,63 грн.

В порушення вимог вказаної статті позивачем не було включено вартість наданих послуг міжнародного роумінгу в загальні місячні оподатковувані доходи працівникам Товариства. Сума витрат не повернута працівниками у касу або на банківський рахунок Товариства.

З огляду на викладене, відповідачем правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Оскільки судом встановлено, що порушення позивачем вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» мало місце, тому суд приходить до висновку про правомірність винесення Луцькою ОДПІ податкового повідомлення-рішення №0000271301/0 від 27.04.2010 року, яким визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4278,87 грн., в тому числі, за основним платежем 1426,29 грн., за штрафними санкціями 2852,58 грн. і саме з цієї підстави в задоволенні адміністративного позову в частині визнання нечинним вказаного податкового повідомлення-рішення слід відмовити.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції № 0000212301/0 та № 0000272301/0 від 27.04.2010 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі, тобто з 21 червня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.А.Лозовський