Рішення № 100335756, 12.10.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Мукачево Справа №303/6048/21

2/303/1705/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені яких діє ОСОБА_3

до відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені яких діє ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відповідача про витребування від акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь позивачів житлового будинку загальною площею 71,8 кв.м., житловою площею 39,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Будинок).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що позивачам на праві спільної сумісної власності належав Будинок, який було передано в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором. 03.06.2019 право власності на Будинок було зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». На підставі постанови Закарпатського апеляційного суду від 14.04.2021 визнано протиправним та скасовано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності на нерухоме майно за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач. Разом з тим, станом на 22.06.2021 право власності на Будинок зареєстровано за відповідачем як правонаступником АТ «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту серія та номер 10221-10229, виданого 11.10.2019, чим порушено право спільної сумісної власності позивачів на будинок, в якому вони проживають, та який є їх єдиним житлом. У зв`язку з наведеним просять витребувати Будинок з чужого незаконного володіння.

Нормативно – правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 387 Цивільного кодексу України.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представником банківської установи висловлена незгода позовом, оскільки вимога про витребування майна з незаконного чужого володіння є передчасною, тому що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» чітко передбачена процедура реєстрації права власності на підставі рішення суду. Крім того, позивачами не надано доказів звернення до державного реєстратора щодо виконання рішення суду, яким скасовано запис про державну реєстрацію права власності на Будинок за АТ «Альфа-Банк».

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивачі зазначили у ньому вимогу про витребування майна з володіння відповідача та навели у ньому підстави, якими вони обґрунтували вимоги за предметом позову, які зазначені судом в описовій частині даного рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення фактичного та законного власника майна та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову.

2. Не оспорюється учасниками судового процесу той факт, що предметом спору, тобто матеріально – правовим об`єктом з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме Будинок.

З даних витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.12.2007 №17119585 вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належав Будинок.

30 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №305/92-Ж-08, згідно з яким в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту від 30 липня 2008 року №305/92-Ж-08 ОСОБА_1 передала в іпотеку Будинок.

29 травня 2019 року державним реєстратором Велятинської сільської ради Хустського району Горщарем М.В. внесено запис №31826985 про право власності на Будинк за АТ «Укрсоцбанк».

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року визнано протиправним та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності №31826985 від 29.05.2019 на нерухоме майно за акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», а саме на Будинок.

Разом з тим, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.06.2021 №262477385 вбачається, що 07.05.2020 на підставі передавального акту серія та номер 10221-10229, виданого 11.10.2019 право власності на Будинок зареєстровано за Акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК».

3. По відношенню до вказаних обставин слід зазначити, що статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За частинами першої і другою статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Таким чином, одним із речово-правових способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння або віндикація. Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідповідний правовий висновок викледений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року, справа № 183/1617/16.

З наведеного випливає, що пред`явлення вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння може мати місце лише у випадку переходу майна від законного власника у фактичне володіння не власника.

Фактичний аналіз змісту позовних вимог (твердження позивачів про проживання у спірному Будинку) та відсутність даних про перехід Будинку від позивачів у фактичне володіння відповідача, а також наявність між сторонами по справі договірних відносин свідчить про те, що належними способами захисту порушеного права власності позивачів на Будинку є задоволення позову про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності № 31826985 від 29.05.2019 про реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» права власності на Будинок (постанова Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року) та відновлення в зазначеному реєстрі запису про реєстрацію права власності на Будинок за ОСОБА_1 , а не вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, скасування запису (рішення) державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та внесення про це відповідного запису призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації прав, яке скасовано.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 295/1204/17.

Крім того, відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Разом з тим, Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Судом встановлено, що на підставі постанови Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року запис про право власності на Будинок за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і Реєстрі прав власності на нерухоме майно підлягає скасуванню.

Як було зазначено перед цим, скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації прав, яке скасовано.

Звернення до суду з вказаним позовом, за наявності рішення про скасування запису про право власності, не є належним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про порушення, невизнання та оспорення прав позивачів з боку відповідача та необхідності їх судового захисту в контексті з приписами статті 2 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Сплачені за розгляд позову судові витрати (судовий збір) у сумі 2613,60 грн. підлягають віднесенню на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивачі:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 );

- ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ).

Представник позивачів: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (03150 м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714).

Суддя В.В. Кость