Вирок № 100331010, 11.10.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/966/20

Провадження № 1-кп/448/62/21

В И Р О К

Іменем України

11.10.2021 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий - суддя Білоус Ю.Б.,

секретарі судового засідання Тхір О.Т. і Романченко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12020140000000422, що внесене в ЄРДР 25.05.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львів, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, непрацюючого, не судимого,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Львів, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , українця, громадянина України, непрацюючого, не судимого,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця Республіки Азербайжан, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , мешканця АДРЕСА_5 , громадянина України, непрацюючого, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України,

учасники кримінального провадження:

прокурор Пайтра А.Г.,

потерпілий ОСОБА_4 , - не з`явився (заява),

обвинувачений ОСОБА_1 ,

його захисник - адвокат Мельник О.І.,

обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

їх захисник - адвокат Богуш І.М.,

в с т а н о в и в :

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1 , керуючись корисливим мотивом, маючи спільний з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та невстановленими досудовим розслідуванням особами (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) умисел на незаконне збагачення, спрямований на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу з 14:20 год. по 17:00 год., перебуваючи біля в`їзду пункту пропуску через державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району, Львівської області за попередньою змовою, вимагали в потерпілого грошові кошти в сумі 3 000 гривень, за безперешкодне здійснення перевезення по території України, 6-ти пасажирів, що перетнули державний кордон України.

30 травня 2020 року близько 14:20 год. потерпілий ОСОБА_4 приїхав на своєму власному транспортному засобі - автомобілі марки «Volkswagen Т4», д.н.з. НОМЕР_1 , до в`їзду пункту пропуску через державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району, Львівської області, з метою здійснення перевезення пасажирів по території України, що перетнули державний кордон України. В цей період часу під час посадки пасажирів в транспортний засіб «Volkswagen Т4» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та невстановлена досудовим розслідуванням особа (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження) за попередньою змовою, з ОСОБА_2 , діючи згідно спільно розробленого плану, з відома ОСОБА_3 підійшли до транспортного засобу потерпілого ОСОБА_4 , та в грубій формі з нецензурною лексикою та погрозами застосування насильства до останнього, почали висловлювати претензію, з приводу перебування потерпілого ОСОБА_4 на своєму транспортному засобі «Volkswagen Т4», д.н.з. НОМЕР_1 , неподалік в`їзду в пункт пропуску через державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району, Львівської області, та здійснення посадки ним пасажирів для подальшого перевезення по території України.

В подальшому, цього ж дня ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та невстановлена досудовим розслідуванням особа (матеріали щодо якої виділено в окреме провадження) продовжуючи свої злочинні дії, повторно підійшли до транспортного засобу потерпілого ОСОБА_4 та продовжили висловлювати претензію, з приводу перебування потерпілого ОСОБА_4 на його транспортному засобі марки «Volkswagen Т4» д.н.з. НОМЕР_1 , неподалік в`їзду в пункт пропуску через державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району, Львівської області та здійснення посадки ним пасажирів для подальшого перевезення по території України, в ході чого ОСОБА_1 наніс по тілу потерпілого ОСОБА_4 три удари руками та ногами, а саме: два удари правою рукою в ліве плече та грудну клітку потерпілого, один удар ногою в ділянку лівої ноги потерпілого ОСОБА_4 , чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді синців на грудях зліва, синців на стегні зліва, синців та саден на лівому плечі, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та невстановлена досудовим розслідуванням особа (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) в свою чергу почали шарпати потерпілого ОСОБА_4 за верхній одяг та насильно витягувати його з транспортного засобу. В цей час, ОСОБА_1 висловив вимогу потерпілому ОСОБА_4 про передачу їм грошових коштів в сумі 3000 гривень за не створення перешкод йому у здійсненні пасажирських перевезень по території України, після чого ОСОБА_1 на автомобілі марки «Лада Пріора», чорного кольору, припаркувався позаду транспортного засобу потерпілого ОСОБА_4 марки «Volkswagen Т4», д.н.з. НОМЕР_1 , тим самим заблокувавши йому виїзд з місця стоянки. Через деякий час, приблизно о 16:30-16:40 год., ОСОБА_4 , з метою виїзду з місця стоянки, розвернув свій автомобіль та почав рухатися до виїзду, в цей час перед транспортним засобом ОСОБА_4 марки «Volkswagen Т4», д.н.з. НОМЕР_1 , вийшли особи чоловічої статі в кількості приблизно 6-7 чоловік, серед яких знаходилися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та заблокували виїзд ОСОБА_4 з території стоянки пункту пропуску через Державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району Львівської області.

Потерпілий ОСОБА_4 усвідомлюючи загрозу небезпеки своєму життю та здоров`ю від застосування насильства щодо нього та те, що у випадку не надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та невстановленим досудовим розслідуванням особам (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) грошових коштів, він не зможе виїхати з місця стоянки для здійснення перевезення пасажирів по території України, вирішив передати їм грошові кошти, які в нього вимагають. Так, ОСОБА_4 близько 16:45-17:00 год. підійшов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і невстановлених досудовим розслідуванням осіб (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) та повідомив, що в нього наявні грошові кошти в сумі 2100 гривень, тоді вони сказали ОСОБА_4 підійти до ОСОБА_1 та передати йому вказані грошові кошти. Потерпілий ОСОБА_4 виконуючи вказівку, підійшов до ОСОБА_1 та передав йому грошові кошти в сумі 2100 гривень, після чого їх злочинну діяльність було припинено працівниками правоохоронних органів.

У відповідності до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

ІІ. Позиція сторони захисту:

В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 свою вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнали повністю, цілковито підтвердили обставини викладені у обвинувальному акті і проголошені прокурором. Зазначили, що дійсно у зазначений в обвинувальному акті день та час, при наведених обставинах, перебуваючи біля в`їзду пункту пропуску через державний кордон України «Шегині», що в с.Шегині, Яворівського району, Львівської області за попередньою змовою, вимагали в потерпілого грошові кошти в сумі 3 000 гривень, за безперешкодне здійснення перевезення по території України пасажирів, що перетнули державний кордон України. Вказували, що в ході вимагання грошових коштів наносили потерпілому удари в різні ділянки тіла, шарпали такого за одяг, внаслідок чого такий налякався їх, обвинувачених та передав їм грошові кошти в розмірі 2100 грн., оскільки запрошеної ними суми грошей, у нього не було. Покликались на те, що після передачі вищевказаної суми грошей, вони були затримані працівниками поліції. У вчиненому щиро розкаялися та просили суд не застосовувати до них суворої міри покарання. Шкодують про вчинене. Готові відшкодувати потерпілому ОСОБА_4 завдану шкоду (моральну та матеріальну) в повному обсязі.

Окрім цього, погоджуються з пропозицією прокурора Пайтри А.Г., про розгляд кримінального провадження без дослідження інших доказів по справі, правильно розуміючи зміст даних обставин і наявних доказів, згідно пред`явленого їм, обвинуваченим, обвинувачення.

Захисники обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокати Богуш І.М. і Мельник О.І. підтвердити доводи своїх підзахисних. Просили суд врахувати щире каяття їх підзахисних, намір відшкодування шкоди, а також повне та беззастережне визнання вини, позитивні характеризуючі дані, тощо, і призначити таким покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі.

ІІІ. Позиція потерпілого:

Потерпіла особа - ОСОБА_4 , в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявна від нього заява про можливість розгляду даного кримінального провадження за його відсутності у зв`язку з постійними відрядженнями.

ІV. Оцінка Суду:

Оскільки обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнали вину у повному обсязі, за відсутності потерпілої особи можливо з`ясувати усі обставини під час судового розгляду, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності потерпілої особи - ОСОБА_4 .

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинувачених, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують їх особи, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинувачених, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч.3 ст.349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, за вище встановлених обставин.

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст.91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст.84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст.349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинувачених Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за ч.2 ст.189 КК України, - вимога передачі чужого майна, вчиненого з погрозою насильства над потерпілим, за попередньою змовою групою осіб.

V. Призначення покарання:

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018р. (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018р. (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуальну-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018р. (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу кожного обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до ст.66 КК України є: щире каяття, а також повне та беззастережне визнання вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Обираючи покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , судом враховується те, що під час кримінального провадження такі розповідали про обставини, які повністю викривають їх у вчиненому злочині, добровільно, своєю активною поведінкою сприяли розкриттю кримінального правопорушення та з`ясуванню обставин його вчинення, у скоєному щиро розкаялися, дали критичну оцінку своїм злочинним діям, виказали готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, враховуючи обставини справи, а також осіб обвинувачених, котрі не судимі, після вчинення даного злочину до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувалися, виключно позитивно характеризуються за місцем проживання, мають міцні соціальні зв`язки, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебувають, їх роль у скоєному злочині та поведінку до і після вчинення такого, і намір примиритись з потерпілим та в повному обсязі відшкодувати завдану ними матеріальну і моральну шкоду за вчинене.

Щодо думки прокурора Пайтри А.Г., про призначення обвинуваченим реальної міри покарання, то суд не погоджується з думкою державного обвинувача з огляду на ряд вище наведених обставини, які в своїй сукупності дають суду підстави стверджувати, що обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зроблять належні висновки із скоєного та не вчинятимуть в майбутньому подібних кримінальних правопорушень.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно призначити покарання зі звільненням таких від відбуття з випробуванням, з покладенням окремих обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Підстав для застосування до обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ст.69 КК України, суд не вбачає.

Суд вважає що зазначене покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та таким що цілком відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, розміру завданої шкоди та осіб обвинувачених.

Суд дійшов глибокого переконання, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права-є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

VІ. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку:

Вирішуючи питання про зарахування обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строку попереднього ув`язнення у строк покарання суд зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.72 КК України Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Судом встановлено, що попереднє ув`язнення обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювалось у період з 30.05.2020р. по 19.08.2020р. включно, а ОСОБА_3 , - з 30.05.2020р. по 07.07.2020р. включно, в межах даного кримінального провадження, а тому таким слід зарахувати з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно з ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Таким чином, заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 01.06.2020 року, - слід скасувати.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Враховуючи вимоги ст.ст.124, 126 КПК України, процесуальні витрати слід стягнути в рівних частках з обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь Держави.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - особисте зобов`язання залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст.368, 370, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України і призначити йому покарання - 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк призначеного покарання зарахувати час попереднього ув`язнення, - з 30.05.2020р. по 19.08.2020р., включно із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України і призначити йому покарання - 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 , від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк призначеного покарання зарахувати час попереднього ув`язнення, - з 30.05.2020р. по 19.08.2020р. включно із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 189 КК України і призначити йому покарання - 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк призначеного покарання зарахувати час попереднього ув`язнення, - з 30.05.2020р. по 07.07.2020р., включно із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Контроль за поведінкою засуджених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засуджених.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - особисте зобов`язання залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Іспитовий строк ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рахувати з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не пред`явлено.

Заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 01.06.2020 року - скасувати.

Речовий доказ: оптичний диск із відеозаписом DVD-R диск на 4.7 Gb «Kaktuz», котрий знаходиться при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження №12020140000000422.

Речові докази: грошові кошти в сумі 4400 (чотири тисячі чотириста) гривень, мобільний телефон марки «NOKIA», чорного кольору, мобільний телефон марки «LG», чорного кольору, гаманець чорного кольору, посвідчення водія, банківська картка, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, приписне свідоцтво, ключі до автомобіля з брелком, - повернути ОСОБА_1 ;

Речові докази: грошові кошти в сумі 2200 (дві тисячі двісті) гривень, 200 (двісті доларів) США та мобільний телефон марки «Samsung» із сім - карткою № НОМЕР_2 , візитні картки - повернути ОСОБА_3 .

Речові докази: гаманець чорного кольору, банківська картка та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «Мерседес Віто», реєстр. номер НОМЕР_3 , котрі було повернуто ОСОБА_3 , - вважати такому повернутим.

Речові докази: грошові кошти в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень, мобільний телефон марки «Lenovo», білого кольору із вмістом сім-картки № НОМЕР_4 , іншим невідомим номером, мобільний телефон марки «Nokia», сірого кольору із вмістом двох сім-карток, ключі, портмоне, посвідчення водія, візитні картки, - повернути ОСОБА_2 .

Речові докази: грошові кошти в сумі 2100 (дві тисячі сто) гривень, - повернути потерпілому ОСОБА_4 .

Речові докази: грошові кошти в сумі 12910 (дванадцять тисяч дев`ятсот десять) гривень, котрі були вилучені згідно ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 30.05.2020 року із транспортного засобу - автомобіля марки «Мерседес Віто», реєстр.номер НОМЕР_3 , - конфіскувати в дохід Держави;

Речові докази: флеш носій «hp», записник із чорновими записами, 22 аркуші паперу із чорновими записами, 2 аркуші паперу формату А4 із чорновими записами, аркуш паперу із чорновими записами, - залишити при матеріалах кримінального провадження №№12020140000000422.

Речові докази: автомобіль марки «Toyota Camry», реєстр номер НОМЕР_5 , сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 та ключі до вказаного транспортного засобу, котрі було передано на відповідне зберігання ОСОБА_7 , - вважати такому повернутими.

Речовий доказ: мобільний телефон марки «Samsung», чорного кольору із вмістом сім-картки оператора «Київстар» з № НОМЕР_7 , - повернути ОСОБА_7 .

Процесуальні витрати за проведення експертиз на загальну суму 14383 (чотирнадцять тисяч триста вісімдесят три) гривні 60 коп., - стягнути з обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь держави в рівних частках, зокрема, - по 4794 (чотири тисячі сімсот дев`яносто чотири) гривень 50 коп., з кожного.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок суду виготовлено 11.10.2021 року, негайно після виходу з нарадчої кімнати.

Суддя Ю.Б. Білоус