Рішення № 100328530, 12.10.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Мукачево Справа №303/4345/21

2/303/1349/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом акціонерного товариства «КРЕДОБАНК»

до відповідачів: (1) ОСОБА_1 ;

(2) ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» звернулося до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення з них заборгованості за кредитним договором від 05.07.2017 №8129.07.01.2452 у сумі 485392,15 гривень.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між позивачем та відповідачами договору кредиту, зобов`язання позичальників перед банківською установою зі сплати кредиту залишилися невиконаними.

Відповідачем (1) подано відзив на позовну заяву, згідно з яким просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача, відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з наявністю виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет застави. Також вказує на втрату права на нарахування відсотків з моменту направлення досудової вимоги 05.06.2019 Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що неналежне виконання умов кредитного договору почалося з 01.02.2018, тому з позовом банк звернувся з пропуском трирічного строку позовної давності.

У поданому відзиві відповідач (1) також вказує на заборону застосування подвійного виду відповідальності у вигляді стягнення штрафу та пені та просить залишити без розгляду вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки представником позивача не надано жодного документу на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Від уповноваженого представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій наголошено на тому, ЩО наявність виконавчого напису нотаріуса за відсутності обставин щодо його реального виконання не свідчить про припинення договірних відносин. Відповідачем (2) оскаржено виконавчий напис, внаслідок чого позивач скористався правом на звернення до суду за захистом порушеного права. Також зазначає на обґрунтованості вимог щодо стягнення відсотків за період з 01.02.2018 по 13.04.2021, так як строк кредитування погоджений сторонами до 01.07.2024 року. Крім того, з направлення досудової вимоги не припинилося право на нарахування відсотків в межах визначеного сторонами строку кредитування. В свою чергу, пеня та штраф нараховані відповідно до умов Кредитного договору за різні види порушень. Також просить стягнути витрати на надання правової допомоги в заявленому розмірі, виходячи з їх співмірності до розміру заявлених вимог.

Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити.

Відповідач (1) та її представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника відповідача (1) надійшла заява про розгляд справи без їх участі, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідач (2) в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

5 липня 2017 року між публічним акціонерним товариством «КРЕДОБАНК», назву якого змінено на АТ «КРЕДОБАНК» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі – Позичальник) був укладений кредитний договір № 8129.07.01.2452 (надалі – Кредитний договір, а.с. 26-29) на підставі якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 456596,50 грн на строк до 01 липня 2024 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою, яка є змінюваною, а Позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в порядку та строки, передбачені договором шляхом сплати щомісячних платежів (ануїтетний платіж).

Також ОСОБА_1 05.07.2017 підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 30-32).

В забезпечення зобов`язання, між Банком та Позичальником укладено Договір застави від 5 липня 2017 року, згідно з яким в заставу передано рухоме майно – автомобіль марки KIA, модель SPORTAGE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Також, між Банком та ОСОБА_1 (надалі - Поручитель) укладено Договір поруки від 05 липня 2017 року №8129.07.01.2452/S-1, на підставі якого Поручитель зобов`язався відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань в повному обсязі за Кредитним договором.

На підставі вимог від 15.04.2021 року (а.с. 42, 43-44, 45-46, 47) банківська установа належним чином повідомляла відповідачів про необхідність погашення заборгованості за наслідками цивільно-правової реалізації укладеного між сторонами по справі вищевказаного правочину.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить також із того, що згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Нормативним правилом, яке міститься в частині першій ст. 543 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до частин першої та другої статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як свідчать подані по справі доказові матеріали, на момент ухвалення судового рішення по справі, зобов`язання за Кредитним договором відповідачами належним чином не виконані.

Загальна заборгованість Позичальника станом на 13.04.2021 (розрахунок, а.с. 8-10) становить 485392,15 (в т.ч.: 333356,99 – заборгованість за тілом кредиту; 93724,37 грн – заборгованість за відсотками; 11773,30 грн – заборгованість за пенею по простроченому тілу кредиту; 44537,49 грн загальна сума штрафів за невиконання не грошових зобов`язань за період з 12.2018 по 04.2021; 2000,00 грн – судові витрати).

Відповідач, визнаючи факт отримання кредиту, вказує на відсутність права позивача на нарахування відсотків з моменту пред`явлення вимоги про сплату заборгованості (05.06.2019), сплив строків давності та незаконність нарахування пені, штрафів.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, поняття яких законодавцем розкрито у ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України. Тобто суд, сприяючи всебічному і повному з`ясуванню обставин справи розглядає справи на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язок щодо доведення певних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, передбачений частиною третьою ст. 12 та частиною першою ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України

При цьому, у відповідності до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Надаючи оцінку запереченням відповідача, суд зазначає наступне.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами частини першої вказаної статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У спірній по справі ситуації сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

З укладеного між сторонами Кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 5 липня 2017 року отримала кредит з терміном повернення до 1 липня 2024 року.

Відповідно до пункту 4.1.1. Кредитного договору позичальник зобов`язується здійснювати повернення суми кредиту щомісячно разом із нарахованими процентами рівними сумами (ануїтет ний платіж) протягом всього строку кредитування.

Відповідно до графіку платежів (додаток №1 до Кредитного договору) сторони визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника, деталізувавши її обов`язок повернути весь борг частинами та сплату процентів за користування кредитними коштами. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж 1 липня 2024 року включно.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати тіла кредиту, процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату платежів (суми кредиту та відсотків) за кредитом, який наданий до 1 липня 2024 року включно.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки Кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача (1) повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Таким чином, загальний строк позовної давності у три роки повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового щомісячного платежу.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду за захистом порушеного права (26 травня 2021 року), дату порушення позичальником терміну внесення чергового платежу (01.12.2019) , суд приходить до висновку, що встановлені законом строки позовної давності позивачем не пропущено.

Крім того, відповідно до п. 5.4. Кредитного договору сторони погодили, що строк давності для стягнення неустойки (штрафу, пені) прирівнюється до строку позовної давності встановленої законом для основної вимоги.

Не заслуговують на увагу також і доводи відповідача (1) про неправомірність стягнення пені та штрафів як одного виду відповідальністю, з огляду на наступне.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Так, статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

По відношенню до спірної по справі ситуації, в контексті вищевказаного положення Конституції України, суд зазначає, що п. 5 Кредитного договору передбачена відповідальність сторін:

- за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у вигляді пені (п. 5.1);

- за порушення умов п.п. 10.1.3.1 та/або п.п. 10.1.3.3 Кредитного договору у вигляді штрафу (п. 5.3 Кредитного договору).

Фактичний аналіз змісту вказаних положень Кредитного договору свідчить про те, що відповідальність у вигляді штрафу та пені передбачена за різні види порушень, тобто не має місце факт подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Доводи відповідача (1) щодо невиконання нею зобов`язань починаючи з 01.02.2018 спростовуються даними виписки про рух коштів по рахунку, згідно з якою ОСОБА_1 останній платіж на виконання умов Кредитного договору було внесено 07.11.2019 (а.с. 25, зворот) та даними розрахунку заборгованості.

Крім того, суд позбавлений можливості надати оцінку доводам відповідача (1) щодо втрати позивачем права на нарахування відсотків за Кредитним договором з моменту пред`явлення досудової вимоги 05.06.2019, оскільки в матеріалах справи така вимога відсутня та відповідачем (1) – суду не надана.

Отже, відповідачем (1) жодними фактичними даними не спростовано даних розрахунку банківської установи щодо наявної заборгованості за Кредитним договором у розмірі за предметом позову.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача поро стягнення з відповідачів витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 48539,21 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно з приписами частини першої, другої та третьої статті 134 Цивільного процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Положеннями статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатським об`єднанням «БІЗНЕС І ПРАВО» 11 лютого 2019 року було укладено договір про надання правової допомоги.

На підставі вказаного договору 16.06.2020 було виписано ордер серії КС №573217 на адвоката Павленко Сергія Валерійовича.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 48 постанові від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначив, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Заявляючи вимогу про відшкодування вартості витрат на юридичну допомогу, позивач не надав суду належного розрахунку вказаних сум (складання позовної заяви, надання консультацій, участь у судових засіданнях, копіювання документів тощо), що б давало суду можливість прийти до переконання про їх обґрунтованість.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Таким чином, вимога щодо стягнення з відповідачів витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 48539,21 гривень задоволенню не підлягає, у зв`язку з відсутністю детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Не підлягають задоволенню також і вимоги про стягнення понесених банком судових витрат в сумі 2000,00 гривень, у зв`язку з відсутністю їх документального підтвердження.

Разом з тим, сплачений судовий збір у сумі 7094,28 грн. підлягає віднесенню на відповідачів відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» - задоволити частково.

2. Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» суму 483392,15 (чотириста вісімдесят п`ять тисяч триста дев`яносто дві гривні 15 копійок) (в т.ч.: 333356,99 – заборгованість за тілом кредиту; 93724,37 грн – заборгованість за відсотками; 11773,30 грн – заборгованість за пенею по простроченому тілу кредиту; 44537,49 грн - загальна сума штрафів за невиконання грошових зобов`язань за період з 12.2018 по 04.2021) заборгованості за кредитним договором від 5 липня 2017 року №8129.07.01.2452.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» суму 3547,14 гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4.1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» суму 3547,14 гривень у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: Акціонерне товариство «КРЕДОБАНК» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862).

Відповідачі: (1) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ).

(2) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ).

Представник відповідача (1): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Суддя В.В. Кость