Рішення № 10032408, 08.04.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.10                                                                                           Справа№ 19/271

За позовом: ДП “Вугілля України”, м.Київ;

До відповідача: ДП “Львіввугілля”, м.Сокаль Львівської області;

Про: стягнення 34132,28грн.

Суддя: Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання: Байко А.Я.

Представники Сторін та учасники, які взяли участь у судовому процесі:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20, 22 ГПК України, а саме процесуальні права та обов'язки Сторін, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено ДП “Вугілля України”, м.Київ до Відповідача: ДП “Львіввугілля”, м.Сокаль Львівської області про стягнення 34132,28грн.

Обставини справи:

Ухвалою суду від 11.01.2010р. порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 02.02.2010р.

Представником Відповідача подано відзив на позовну заяву (вх.№ канц.1040 від 22.01.2010р.).

Представниками сторін подано спільне Клопотання про перенесення розгляду справи на 25.02.2010р. з метою врегулювання спору в добровільному порядку (вх.№ канц.2047 від 02.02.2002р.).

Ухвалою суду від 02.02.2010р. розгляд справи відкладено на 25.02.2010р.

Представник позивача в судове засідання 25.02.2010р. не з’явився, причин неявки не повідомив, хоча був повідомлений належним чином про час і місце проведення судового засідання. Представник Відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки повідомив у Клопотанні (вх.№ канц.3550 від 23.02.2010р.).

Ухвалою суду від 25.02.2010р. розгляд справи відкладено на 24.03.2010р.

Представники сторін в судове засідання 24.03.2010р. не з’явились. Представник позивача подав заперечення на відзив (№24-02/3-ю від 24.02.2010р.).

Ухвалою суду від 24.03.2010р. розгляд справи відкладено на 08.04.2010р.

Представник Позивача подав Пояснення до позовної заяви вих.№ 07-04/1-Ю від 07.04.2010р. (вх.№ канц.6877 від 08.04.2010р.), у якому також просить суд розглядати справу за наявними матеріалами без участі представника позивача. При цьому, позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причини неявки не повідомив.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 08.04.2010р. не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Справа роглянута за наявними у ній матеріалами, керуючись вимогами ст.75 ГПК України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких грунтуються позовні вимоги, судом встановлено:

04.05.2007р. між Державним підприємством “Вугілля України” (Покупець, позивач) та Державним підприємством “Львіввугілля” (Постачальник, відповідач) укладено Договір поставки №32-07/2-ЕН (надалі-Договір), згідно з яким Постачальник зобов’язується поставити вугільну продукцію належної якості, а Покупець прийняти її та оплатити на умовах, встановлених цим Договором.

01.02.2007р. між позивачем та ВАТ “Західенерго” укладено Договір № 9-02/1-П (надалі-Договір-2) на умовах, аналогічних до Договору поставки №32-07/2-ЕН від 04.05.2007р.

31.05.2007р. відповідач на виконання умов Договору відвантажив на адресу Бурштинської ТЕС ВАТ “Західенерго” вугільну продукцію марки Г, у вагонах №№ 63484984, 63802037, 66775909, 63829881, 65698078, 66936063, 68750579, 66033481, 65098253, 68481860 (з.н.№36017257).

При прийманні вугілля за якістю на Бурштинській ТЕС виявлено, що поставлене вугілля не відповідає якісним характеристикам, передбаченим Договором. Зокрема, вміст золи у вугіллі становив 38,9% проти 25% гранично допустимого змісту, що підтверджується актом приймання вугілля на ТЕС №3731 від 02.06.2007р.

В зв’язку із невідповідністю якості, вугілля загальною масою 678т. було повернуто відповідачу 05.06.2007р. у вищеперелічених залізничних вагонах, що підтверджується квитанцією про приймання вантажу №36087016.

ВАТ “Західенерго” як Вантажоотримувач вугілля, що не відповідало якісним показникам, передбаченим у Договорі-2, звернулось до господарського суду м.Києва про стягнення з ДП “Вугілля України” збитків за переадресування вищеперерахованих вагонів з вугіллям неналежної якості у розмірі 20964,64грн.

Рішенням господарського суду м.Києва від 04.03.2008р. у справі № 37/645 позовні вимоги ВАТ “Західенерго” задоволено у повному обсязі –з ДП “Вугілля України” стягнуто суму збитків у розмірі 20964,64грн, 209,64грн –витрат по сплаті державного мита та 118,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, всього 21292,28грн. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. рішення першої інстанції залишено без змін.

Виконання вищевказаного рішення суду ДП “Вугілля України” підтверджується платіжними дорученнями №13615, №13620 від 30.12.2008р., за якими позивачем перераховано на рахунок Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві 21292,28грн.

Ще до прийняття рішення за позовом ВАТ “Західенерго” до ДП “Вугілля України” про стягнення збитків у розмірі 20964,64грн, 28.02.2008р. Позивач звертався до відповідача з претензією № 28-02-08/З-П з вимогою перерахувати вищевказану суму, однак Відповідач не виконав вимоги, заявленої позивачем у вищевказаній претензії.

Крім цього, на виконання п.5.5. Договору ДП “Вугілля України” оплатило вартість перевезення вугілля залізницею від станції Вантажовідправника до станції Вантажоотримувача грошовими коштами у розмірі 12840,00грн з ПДВ, що підтверджується залізничною накладною № 36017257 від 02.06.2007р.

Зважаючи на вищенаведене, позивач, керуючись ст.22 Цивільного кодексу України, ст.228 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача збитки в повному обсязі, в тому числі в порядку регресу, а саме: 21292,28грн –збитки у зв’язку з поставкою неякісного вугілля ДП “Вугілля України” (враховуючи плату за переадресування вагонів, плату за користування вагонами, витрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення) на користь ВАТ “Західенерго” та 12840,00грн –збитки у зв’язку з оплатою позивачем вартості перевезення вугілля від Вантажовідправника до Вантажоотримувача.

Відповідач у Відзиві на позовну заяву (вх.№1040 від 22.01.2010р.) заперечував позовні вимоги позивача, вказуючи на те, що сума позову, що є предметом розгляду даної справи, що складається із завданих збитків ДП “Вугілля України” на суму 20964,64грн та відшкодування транспортних послуг за перевезення вугілля на суму 12840,00грн була включена в розрахунки і зарахувалась позивачем до оплати поставленої ДП “Львіввугілля” вугільної продукції. Факт включення даних сум позивачем до розрахунки з відповідачем, за твердженням відповідача, підтверджують акти звірки взаємних розрахунків між ДП “Вугілля України” та ДП “Львіввугілля” станом на 01.04.2008р., де в рядку 3 саме і зазначено зарахування визнаної претензії на суму 20964,64грн., а у рядку 24 наступного акта звірки розрахунків зазначено зарахування відшкодування транспортних витрат на суму 151636,75грн. Саме в даній сумі і включено збитки за перевезення вугілля на суму 12840,00грн., що є предметом розгляду даної справи. Зважаючи на вищенаведене, відповідач просить відмовити в позові ДП “Вугілля України” до ДП “Львіввугілля” у повному обсязі.

При вирішенні справи суд виходив з наступного:

Відповідно до вимог ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ч.1,2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          У відповідності до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно ч.1 ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно ч.1 ст.228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання.

Право на регресну вимогу виникає у момент, коли учасник господарських відносин сам замість третьої особи відшкодував збитки потерпілому суб'єкту господарювання. Тобто регресне зобов'язання є похідним від іншого зобов'язання. Обсяг відповідальності третьої особи перед учасником господарських відносин, який відшкодував збитки, визначається їх сумою, якщо інші межі відшкодування не встановлені законом

У відповідності до ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частиною 1 ст.225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 3 ст.225 Господарського кодексу України передбачено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно із ч.5 ст.225 Господарського кодексу України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

У відповідності до ч.7 ст.225 Господарського кодексу України склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними суб'єктами господарювання - господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно з п.6.4. Договору за постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого в вагони з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам Договору, Постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків Покупця та Вантажоотримувача, пов’язаних з постачанням такого вугілля (витрати по транспортуванню вугілля до Вантажоотримувача, переадресація вагонів, плата за використання вагонів, витрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по вивантаженню вагонів, витрати по складуванню, зберіганню, реалізації вугілля та ін.).

Відтак, відшкодуванню підлягають збитки у розмірі 20964,64грн, в тому числі: провізна плата від станції Вантажоотримувача –Бурштинська ТЕС до Вантажовідправника в сумі 13802,40грн., з ПДВ, що підтверджується квитанцією про приймання вантажу №36087016 від 05.06.2007р.; плата за користування вагонами за час простою вагонів на території Буза Бурштинської ТЕС в розмірі 6978,00грн. з ПДВ, що підтверджується відомістю плати за користування вагонами №1081/1064 від 05.06.2007р.; плата за оформлення документів на відправлення вантажу у розмірі 184,24грн. з ПДВ, що підтверджується накопичувальною карткою додаткових зборів №05.06.0318 від 05.06.2007р., а також збитки у розмірі 12840,00грн. –вартість перевезення вугілля залізницею від станції Вантажовідправника до станції Вантажоотримувача грошовими коштами, що підтверджується залізничною накладною №36017257 від 02.06.2007р.

Щодо заявлених позовних вимог в частині відшкодування збитків у розмірі 209,64грн –витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, то ці витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивачем та відповідачем не передбачено ї відшкодування в укладеному між ними Договорі поставки №32-07/2-ЕН від 04.05.2007р.

Посилання відповідача на акти звірки розрахунків з позивачем, як доказ відсутності заборгованості перед ним суд вважає безпідставними з огляду на те, що наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджуються первинними документами –договором, накладними, рахунками тощо.

Згідно із ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Натомість, ДП “Львіввугілля” не надано жодних документів, що свідчать про припинення зобов’язань з відшкодування витрат, пов’язаних з постачанням неякісної вугільної продукції за Договором.

Враховуючи усі обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Зважаючи на те, що спір виник з вини Відповідача - судові витрати, згідно ч.2 ст.49 ГПК України, слід покласти на останнього, в межах задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з ДП “Львіввугілля” (80000, Львівська область, Сокальський район, м.Сокаль, вул.Б.Хмельницького,26, ідентифікаційний код 32323256) на користь ДП “Вугілля України” (01601, м.Київ, Шевченківський район, вул.Б.Хмельницького,4, ідентифікаційний код 32709929) 33804,64грн. завданих збитків, 338,05 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після вступу рішення в законну силу, в порядку вимог ст.116 ГПК України.

Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст. 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом ХII ГПК України

Суддя