Рішення № 10032022, 13.05.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.10                                                                                           Справа№ 6/60

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сонар”, м.Миколаїв

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Львівський локомотиворемонтний завод”, м.Львів

про: стягнення 11282грн. 29коп.

                                                   Суддя Гоменюк З.П.

                                                                       Секретар судового засідання Гривняк Г.Т.

Представники:

від позивача: Лушко Т.А.

від відповідача: Бобеляк М.В., Труш С.О.

Представникам сторін, роз’яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме їх процесуальні права та обов’язки, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю “Сонар” подано позов до Відкритого акціонерного товариства “Львівський локомотиворемонтний завод” про стягнення 5764 грн. 27 коп. пені, 843грн. 55коп. 3 % річних та 4674грн. 47коп. інфляційних нарахувань.

Ухвалою суду від 02.04.2010р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 20.04.2010р. За клопотанням позивача, ухвалою суду від 20.04.2010р. розгляд справи відкладено на 13.05.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позов просять суд зменшити розмір нарахованих санкцій, покликаючись на те, що несвоєчасне виконання зобов”язань за договором мало місце у зв”язку з тяжким фінансовим становищем підприємства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

01.09.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Сонар” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством “Львівський локомотиворемонтний завод” (замовник) укладено договір поставки №60, відповідно до п.1.1 якого позивач зобов”язувався поставити та передати у власність відповідача (замовника) певну продукцію (товар), відповідно до Специфікації №1, а замовник (відповідач) –прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору брав на себе зобов”язання прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

П.п.7.1, 7.2 договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі за фактом постачання протягом 60 календарних днів з моменту прийняття товару.

На виконання умов договору поставки №60 позивачем за видатковою накладною №РН0005876 від 22.09.2009р. по довіреності №1606 поставлено продукцію відповідачу на загальну суму 101619грн. 02коп. яку відповідач оплатив 01.03.2010р. (платіжне доручення №743).

Відповідно до ст. 712 ЦК України – за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов”язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.           Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.509 ЦК України – зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Зобов”язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов”язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п.5.2. договору та ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, розмір якої відповідно до представленого суду розрахунку за період з 21.11.2009р. по 01.03.2010р. становить 5764 грн.27 коп.

Розглянувши вимоги позивача стосовно стягнення пені, суд враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу та зважаючи на його скрутне матеріальне становище, вважає за можливе, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належної до сплати пені до 4264грн. 27коп.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 843 грн. 55 коп. 3 % річних та 4674грн. 47 коп. інфляційних втрат за період з 21.11.2009р. по 01.03.2010р. Суд вважає дану вимогу правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 4264грн. 27коп. пені, 843грн. 55коп. 3 % річних та 4674грн. 47коп. інфляційних нарахувань. В частині стягнення решти 1500грн. 00коп. пені –відмовити.

           Судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.229,230,231,233,343 ГК України, ст.ст.33,34,44,49,75,82,84 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Львівський локомотиворемонтний завод”, м.Львів, вул.Залізнична 1а (ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сонар”, м.Миколаїв, вул.Лагерне поле 5/12 (ідентифікаційний код 24790030) 4264 грн. 27 коп. пені, 843 грн.55 коп. 3 % річних та 4674 грн. 47 коп. інфляційних нарахувань, 112 грн.82 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.

3. В частині стягнення решти 1500грн. 00коп. пені –відмовити.

Суддя