Ухвала суду № 100314964, 13.10.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13933/21

Провадження № 2-з/638/440/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року Дзержинський районний суд міста Харкова

в складі головуючого судді Штих Т.В.

при секретарі Овчаренко К.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Ципліцького Дмитра Олеговича до Харківської міської ради, третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на спадкове майно, в порядку розгляду заяви про забезпечення позову, -

встановив:

Представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Ципліцьким Д.О. подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить заборонити відчуження двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; заборонити відчуження квартири АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15.08.2019, останній прийняв у власність від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4000 доларів США та зобов`язався повернути їх не пізніше ніж 15.08.2020. Також, згідно договору, ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 8% від суми позики кожного місяця за весь період дії договору. Проте боржник не виконував свої зобов`язання за договором та не здійснив жодного платежу для повернення грошових коштів. А на початку серпня 2021 року ОСОБА_3 випадково дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Загальний розмір грошових коштів, які ОСОБА_2 зобов`язаний був повернути ОСОБА_1 станом на 10.02.2021 становить 1 090 110,37 грн.. З моменту смерті ОСОБА_2 минуло вже більш ніж 6 місяців, однак жоден зі спадкоємців ОСОБА_2 не зв`язався з кредитором для того, аби виконати обов`язок повернення грошів, у зв`язку із прийняттям спадщини. Неповернення грошових коштів за договором свідчить про небажання у будь-якій спосіб врегулювати виниклий спір. Вважає, що дізнавшись про існування даної справи про стягнення коштів, спадкоємці позичальника в будь-якій момент (без попереднього повідомлення позивача) можуть здійснити відчуження всього належного йому майна з єдиною метою – уникнення відповідальності за невиконання умов договору позики й невиконання рішення суду.

Перевіривши матеріали наданої заяву, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову .

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Суд також зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Проте, крім обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, інших доказів чи обґрунтування доводів про те, що виконання рішення у майбутньому може бути утруднене чи відповідач буде ухилятись від виконання такого рішення, заявником суду не надано.

Крім того, у заяві про забезпечення позову, заявник посилається на те, що спадкоємці померлого боржника можуть здійснити відчуження всього належного йому майна, тоді як відповідачем по справі зазначено Харківську міську раду, а жоден спадкоємець не залучений до участі в справі.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд не може визнати застосування забезпечення позову у даному випадку законним та доцільним, тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст. ст.149,150 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Ципліцького Дмитра Олеговича про забезпечення позову – залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, протягом 15 днів з дня вручення їй копії ухвали суду.

Суддя: Т.В. Штих.