Рішення № 100310457, 11.10.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 р. № 400/2794/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2018 року № Ф-426-53,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДФС в Миколаївській області (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № Ф-426/53.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.03.2007 року по 31.01.20219 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 25150000000013003. Разом з тим, 23.11.2015 року він уклав з Міністерстовм оборони України контракт про проходження військової служби до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. У період проходження військової служби відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № Ф-426/53 на суму 15819,74 грн. Однак, позивач не погоджується з оскаржуваною вимогою з тих підстав, що відповідно до положень ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та 92 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач звільнений від сплати єдиного соціального внеску за вказаний період, а тому просить вимогу про сплату боргу (недоїмки) визнати протиправною та скасувати.

Ухвалою від 28.04.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/2794/21 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 26.05.2021 року.

Вказаною ухвалою суд клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнив, визнав причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2018 року № Ф-426-53 поважними та поновив строк звернення до адміністративного суду з наведеним позовом.

Підготовче судове засідання, призначене на 26.05.2021 року, відкладено на 23.06.2021 року.

07.06.2021 року за вх. № 12246 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від ГУ ДПС в Миколаївській області надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків, за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки, внаслідок чого і було сформовано оскаржувану вимогу. Вказав, що позивач проходить військову службу за контрактом, а Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містить норми щодо звільнення від сплати ЄСВ фізичної особи підприємця, прийнятої на військову службу за контрактом.

23.06.2021 року суд продовжив шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №400/2794/21 на тридцять днів та відклав підготовче засідання по даній адміністративній справі на 18.08.2021 року.

Ухвалою від 18.08.2021 року суд закрив підготовче провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2018 року № Ф-426-53 та призначив справу № 400/2794/21 до судового розгляду по суті на 22 вересня 2021 року.

Представник сторін в судове засідання, призначене на 22.09.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 22.09.2021 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Суд клопотання позивача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Ухвалою від 11.10.2021 року суд замінив первісного відповідача по справі № 400/2794/21 - Головне управління ДФС у Миколаївській області належним - Головним управлінням ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код ВП 44104027).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У період з 01.03.2007 року по 31.01.20219 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 25150000000013003, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, та перебував на податковому обліку у відповідача.

23.11.2015 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

На підставі даних інтегрованої картки контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу від 19 листопада 2018 року № Ф-426-53 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік та І, ІІ та ІІІ квартали 2018 року в сумі 15 819, 74 грн.

Вважаючи таку вимогу ГУ ДФС у Миколаївській області протиправною, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Вирішуючи вказаний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Окрім того, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464).

Відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464- VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Згідно п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

08.06.2014 року набрав чинності Закон України від 20.05.2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (надалі - Закон №1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 92, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).

Законом №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться також в Інструкції № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 року №393).

Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Таким чином, за змістом наведених норм звільняються від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці (визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

При цьому, на думку суду, для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем.

Аналіз наведених норм також дає підстави вважати про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду", метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.

Крім того, у силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

З урахуванням викладеного, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.

Подібна правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №260/117/19.

За приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що у період з 01.03.2007 року по 31.01.20219 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець за № 25150000000013003, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, та перебував на податковому обліку у відповідача.

23.11.2015 року ОСОБА_1 уклав з Міністерстовм оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Разом з тим, контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу від 19 листопада 2018 року № Ф-426-53 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік та І, ІІ та ІІІ квартали 2018 року в сумі 15 819, 74 грн.

Таким чином, нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску включає у себе період з 2017 року по IІІ квартал 2018 року, тобто період, в який позивач проходив військову службу по контракту, що, у силу наведеного вище, виключає нарахування останньому єдиного внеску за вказаний період, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про протиправність прийнятої вимоги від 19.11.2018 року № Ф-426-53.

Щодо твердження відповідача про те, що строк звернення до суду з вказаною позовною заявою позивачем пропущено, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведеного вбачається, що процесуальним законодавством передбачена можливість встановлення інших строків звернення до суду з позовом.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначений порядок дій платника у зв`язку з незгодою із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Положеннями абзаців 5-7, 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Таким чином, з аналізу положень частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вбачається, що у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, лише в лютому 2021 року (після винесення головним державним виконавцем Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 59080937 постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника) позивач дізнався про те, що ГУ ДФС було прийнято оскаржувану вимогу.

Разом з тим, відповідач стверджує про те, що оскаржувану вимогу було отримано 18.02.2020 року за довіреністю, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення.

Суд вважає, що вказане рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не може вважатись належним та достатнім доказом отримання позивачем спірної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 105 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою КМУ від 05 березня 2009 року № 270 одержання реєстрованого поштового відправлення, грошових коштів за поштовим переказом здійснюється за умови пред`явлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, визначених законодавством. У разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. У разі отримання інших реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів одержувач заповнює відповідний бланк повідомлення: зазначає найменування, серію та номер пред`явленого документа, дату одержання та ставить свій підпис.

Положеннями п.106 вказаних Правил передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.

З аналізу наведених положень та з урахуванням обставин даної справи суд вважає, що відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення може вважатись належним доказом отримання відправлення в разі або заповнення одержувачем відповідного бланку повідомлення з зазначенням найменування, серії та номеру пред`явленого документа, дату одержання та свого підпису, або в разі зазначення працівником поштового зв`язку (на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу) на бланку повідомлення про вручення прізвища одержувача відправлення.

Наведені висновки узгоджується з позицією Верховного Суду, визначеною в постанові від 20 березня 2019 року справа №222/1402/16-а, в п.52 якої було зазначено, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку.

Разом з тим, з аналізу рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається зазначення в ньому лише дати (можливого) вручення відправлення, що, на думку суду, не є достатнім доказом вручення позивачу спірної вимоги, оскільки вказане повідомлення взагалі не містить інформації кому поштове відправлення було вручене.

Інших відомостей, які б свідчили про отримання позивачкем спірної вимоги матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваної вимоги покладено на контролюючий орган.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятої ним вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код ВП 44104027) про визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2018 року № Ф-426-53 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) віл 19.11.2018 року № Ф-426-53 на суму 15 819, 74 грн., прийняту Головним управлінням ДФС у Миколаївській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 11.10.2021 року.

Суддя Г. В. Лебедєва