Рішення № 100301809, 04.10.2021, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/698/21

2/368/528/21

Рішення

Іменем України

"04" жовтня 2021 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі: головуючого судді Кириченка В.І.

при секретарі Марчук Н.М.

з участю представника позивача - адвоката Волощенка В.І.

розглянувши у судовому засіданні в м. Кагарлику позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними, скасування державної реєстрації, визнання права власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком A.B. 09.07.2020 року за реєстровим № 1153.

Визнати недійсним договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 16.07.2020 року за реєстровим № 2799

Визнати за позивачем право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок загальною площею - 68.0 кв. м., житловою площею - 45,5 кв.м, зазначений в плані за літерою «А», та господарські будівлі та споруди: погреб за літерою «Б», сарай за літерою «В», сарай за літерою «Г», навіс за літерою «Д», сарай за літерою «З», сарай за літерою «Ж», криниця за літерою «L», ворота за літерою «h», паркан за літерою «h1», паркан за літерою «h2», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033574.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_2 , на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033476.

Мотивувала заяву тим, що 19 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком A.B. 09.07.2020 року за реєстровим № 1153, на підставі якого у власність ОСОБА_2 перейшов житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, укладаючи даний правочин, Позивачка під договором дарування розуміла договір довічного утримання, оскільки на час вчинення правочину їй було 78 років і через похилий вік та стан здоров`я вона потребувала та потребує стороннього догляду. Додатково до всього, ще до моменту укладення спірного договору, сторони домовилися, що відповідачка доглядатиме позивачку, в обмін на що, остання передасть їй власний житловий будинок. Позивач не мала наміру дарувати будинок, а бажала проживати в ньому і хотіла залишити його доньці в обмін на догляд з її боку.

Не зважаючи на укладений між сторонами договір, життя з відповідачкою в одному будинку не складалось, оскільки чоловік відповідачки постійно морально тиснув на позивачку та знущався з неї у час відсутності відповідачки вдома. Про факти психологічного насильства позивачка неодноразово повідомляла Відповідачці, родичам та знайомим, окрім того зверталася письмово до органів місцевого самоврядування з проханням допомоги. В подальшому неприязні стосунки виключно погіршувались.

Не беручи до уваги неприязні стосунки, що складалися між сторонами на протязі тривалого часу, позивачка до 23 червня 2021 року, тобто на протязі майже одного року з моменту укладення спірного правочину, проживала у власному будинку, здійснювала догляд будинку та власного господарства, при цьому відповідачка доглядала позивачку та вони, проживали однією сім`єю в будинку, котрий для позивачки був та залишається єдиним житлом.

Всі кошти Позивачки, отримані у якості пенсійного забезпечення, спрямовувалися на утримання будинку та ведення спільного господарства, Позивачка мала вільний доступ як до будинку так і до всіх господарських споруд, розташованих на прибудинковій території, а тому вважала себе повноцінним власником господарства, даний факт тим самим підтверджує наміри як Відповідачки так і Позивачки про виконання зобов`язань щодо утримання Позивачки Відповідачкою, до моменту її смерті.

Відомості щодо спільного проживання Позивачки та Відповідачки в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується довідкою старости села Горохове від 23.07.2021 року.

До моменту пред`явлення даної позовної заяви, Позивачка зареєстрована в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить відмітка в її паспортному документі та не мала на меті зніматися з місця реєстрації.

Під час підписання договору позивачці не було роз`яснено суть та наслідки укладеного правочину, а через похилий вік вона не могла прочитати та осмислити все те, що підписує. Вголос нотаріусом не було прочитано договір, різницю між договором дарування, договором довічного утримання чи заповітом нотаріусом позивачці не роз`яснювалося.

23 червня 2021 року, чоловіком відповідачки було примусово виселено позивачку з власного будинку та закрито всі можливі доступи (проходи) до будинку, з посиланням на укладений між сторонами договір дарування та те, що даний будинок Позивачці не належить. Разом з тим, речі позивача так і залишилися в будинку до 24 липня 2021 року.

24 липня 2021 року, чоловіком відповідачки зі скандалом та з супроводженням наряду поліції Кагарлицького РВ Обухівського відділення поліції, було повернуто речі позивачки та речі іншої з доньок позивачки, котрі знаходилися на території та у будинку домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 , позивачка не має у власності об`єктів житлової нерухомості, тобто даний будинок був її єдиним власним житлом.

Оскільки наміру і бажання укладати договір дарування свого єдиного житла позивач ніколи не мала, то вона вважає, що спірний договір дарування було укладено всупереч її волі внаслідок помилки щодо розуміння наслідків правочину.

Відповідно до відомостей інформаційної довідки, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було встановлено той факт, що відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (на слідуючий день після звернення позивачки до нотаріуса за екземпляром підписаного між сторонами спірного договору дарування), було здійснено відчуження житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , за договором дарування №2799 від 16.07.2021 року, на користь власних дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Вищевказане свідчить про те, що після фактичного виселення позивачки з її будинку (23 червня 2021 року), та отримання нею відомостей щодо оскаржуваного договору від нотаріуса (15 липня 2021 року), відповідачкою було свідомо відчужено спірну нерухомість на користь власних дітей, з метою ускладнення для позивача процесу оскарження спірного договору дарування та унеможливлення повернення нерухомого майна у власність позивачки.

Тобто, вказаний правочин є фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки діти відповідачки фактично були обізнані про ситуацію що склалася між сторонами спору та не проживають і не мають наміру в подальшому проживати в спірному будинку, що свідчить про відсутність фактичної передачі нерухомого майна співвідповідачам.

Сторони Договору дарування № 2799 від 16.07.2021 року, укладаючи даний договір не мали наміру створювати відповідні правові наслідки, а правочин було вчинено виключно з метою приховування справжніх намірів учасників правочину, таких як ускладнення повернення майна, у випадку оскарження (визнання недійсним) позивачем договору дарування.

В судовому засіданні позивач та представник позивача - адвокат Волощенко В.І. позов підтримали та просили задоволити в повному обсязі.

Відповідачі в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову. Відповідач ОСОБА_2 в поясненнях послалась на те, що позивача ніхто з спірного будинку не вигонив і у позивача є ключі від спірного будинку та своя кімната в цьому будинку і яка сама перейшла жити до іншої дочки. Нотаріус роз`яснив матері під час укладення договору дарування житлового будинку, що бувають випадки коли діти виганяють батьків , а мати відповіла на це, що сама їх вижене. Позивач мала неприязнь до свої зятів і в тому числі її чоловіка та хоче безпідставно щоб вона вигнала свого чоловіка. Представник відповідача ОСОБА_2 в поясненнях просив відмовити в задоволенні позові з підстав, вказаних у відзиві відповідача. Відповідач

У відзиві на позов ОСОБА_2 послалась на те, що волевиявлення позивача на укладення договору дарування було вільним і відповідало внутрішній волі позивача. У тексті договору дарування не міститься застережень ( умов) щодо її зобов`язання утримувати позивача та піклуватися про неї. Позивач і раніш мала намір передати їй спірний житловий будинок, склавши 20.02.2018 року заповіт яким заповіла спірний житловий будинок їй.

Відповідачем ОСОБА_2 також подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності з обґрунтуванням, що позовна давність в 1 рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування відповідно до ст.258 п.5 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_6 в поясненнях послалась на те, що у позивача є ключі від спірного будинку в якому вона може проживати.

Відповідач ОСОБА_3 в поясненнях послалась на пояснення матері ОСОБА_2 і сестри ОСОБА_6 які він підтримав.

Судом встановлено, що 19 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком A.B. 09.07.2020 року за реєстровим № 1153, на підставі якого у власність ОСОБА_2 перейшов житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204ч.1 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ч. 1 ст. 627 Цивільного Кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи зі змісту статті 717 ЦК України договір дарування належить до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов`язань матеріального характеру.

Згідно положень частини другої статті 719 ч.2 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Укладаючи даний правочин, Позивачка під договором дарування розуміла договір довічного утримання, оскільки на час вчинення правочину їй було 78 років і через похилий вік та стан здоров`я вона потребувала та потребує стороннього догляду. До моменту укладення спірного договору, позивач вважала що відповідачка зобов`язується доглядатиме позивачку, в обмін на що, остання передасть їй власний житловий будинок. Позивач не мала наміру дарувати будинок, а бажала проживати в ньому і хотіла залишити його доньці в обмін на догляд з її боку.

Наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами на момент вчинення договору дарування є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування протягом тривалого часу.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

Зміст правочину, відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вказаних вимог є підставою недійсності правочину.

Правові наслідки правочину, який учинено під впливом помилки, визначено статтею 229 ч.1 ЦК України. Так, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законові

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Під помилкою у цьому випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб`єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на волевиявлення особи, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншій особі без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Такими обставинами є вік позивача, стан його здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірному будинку після укладення договору дарування.

Під час підписання договору позивачці не було роз`яснено суть та наслідки укладеного правочину, а через похилий вік вона не могла прочитати та осмислити все те, що підписує і це підтверджується поясненнями відповідача ОСОБА_2 про те , що нотаріус роз`яснив матері під час укладення договору дарування житлового будинку, що бувають випадки коли діти виганяють батьків , а мати відповіла на це, що сама їх вижене з яких вбачається, що ОСОБА_1 вважала, що залишиться власником житлового будинку до дня смерті і буде розпоряджатися спірним майном.

За правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені ним у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі №6-202ЦСІБ, від її листопада 2015 року у справі №6-И2цсі5, від 2 грудня 2015 року №6-2087ЦСІ5 і від 27 квітня 2016 року у справі №6-372ЦСІ6, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі N 727/2751/16-ц, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником.

23 червня 2021 року, чоловіком відповідачки ОСОБА_2 було примусово виселено позивачку з власного будинку та закрито всі можливі доступи (проходи) до будинку, з посиланням на укладений між сторонами договір дарування та те, що даний будинок Позивачці не належить і позивач перейшла проживати за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою виконкому Кагарлицької міської ради Київської області від 23.07.2021 року, показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 , позивачка не має у власності об`єктів житлової нерухомості, тобто даний будинок був її єдиним власним житлом.

Оскільки наміру і бажання укладати договір дарування свого єдиного житла позивач ніколи не мала, то спірний договір дарування було укладено всупереч її волі внаслідок помилки щодо розуміння наслідків правочину.

Тому визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком A.B. 09.07.2020 року за реєстровим № 1153.

Відповідно до відомостей інформаційної довідки, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору дарування житлового будинку , встановлено той факт, що відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було здійснено відчуження житлового будинку який розташований за адресою АДРЕСА_1 , за договором дарування №2799 від 16.07.2021 року, на користь власних дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в рівних частках кожному Ѕ і Ѕ..

Діти відповідачки ОСОБА_2 відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 фактично не були обізнані про ситуацію що склалася між сторонами спору ОСОБА_1 і ОСОБА_2 так як не проживали однією сім`єю з вказаними особами і не мали наміру проживати в спірному будинку та на час розгляду справи визнавали право позивача на проживання в спірному житловому будинку, що свідчить про те, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 були добросовісними набувачами по договору дарування від 16.07.2021 року, так як не знали і не могли знати , що ОСОБА_2 не мала права дарувати їм спірне майно.

Відповідно до ст.387 ч.1 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 ч.3 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Спірне майно набуте відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_6 безоплатно по договору дарування від відповідача ОСОБА_2 яка не мала права його відчужувати , а тому власник ОСОБА_1 має право витребувати спірне майно від добросовісних відповідачів у всіх випадках. Тому визнати за позивачем право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок загальною площею - 68.0 кв. м., житловою площею - 45,5 кв.м, зазначений в плані за літерою «А», та господарські будівлі та споруди: погреб за літерою «Б», сарай за літерою «В», сарай за літерою «Г», навіс за літерою «Д», сарай за літерою «З», сарай за літерою «Ж», криниця за літерою «L», ворота за літерою «h», паркан за літерою «h1», паркан за літерою «h2», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку витребування від добросовісних набувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині вказаного майна з кожного. І скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033574 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033476.

В задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 16.07.2020 року за реєстровим № 2799 - відмовити, так як це неналежний спосіб захисту порушених прав власності відповідно до положень ст.387, 388 ЦК України . Також позивачем не доведено, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 знали або могли знати , що ОСОБА_2 не мала права дарувати їм спірне майно так як відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України не надали належних і допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності з обґрунтуванням, що позовна давність в 1 рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування відповідно до ст.258 ч.2 п.5 ЦК України не ґрунтується на позовних вимогах та нормах ЦК України. Позов подано про визнання недійсним договору дарування, а не про його розірвання, а тому положення ст.258 ч.2 п.5 ЦК України суд не застосовую. Відповідно до ст.257 ч.1 ЦК України в цьому спорі загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Відповідно до ст.261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності для позивача почався з наступного дня після укладення договору дарування під впливом помилки, а саме з 20 липня 2020 року коли позивач могла дізнатися про порушення свого права власності та про особу , яка його порушила. Позов подано до суду 26.07.2021 року в межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст.267 ч.4 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 229 ч.1, 203 ч.3, 204 ч.1, 257, 387 ч.1, 388 чч.1,2; 627 ч.1, 717 ч.1 ЦК України, ст.ст.12, 81, 89, 263-265 ЦПК України,суд,-

вирішив:

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком A.B. 09.07.2020 року за реєстровим № 1153.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , (адреса: АДРЕСА_1 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок загальною площею - 68.0 кв. м., житловою площею - 45,5 кв.м, зазначений в плані за літерою «А», та господарські будівлі та споруди: погреб за літерою «Б», сарай за літерою «В», сарай за літерою «Г», навіс за літерою «Д», сарай за літерою «З», сарай за літерою «Ж», криниця за літерою «L», ворота за літерою «h», паркан за літерою «h1», паркан за літерою «h2», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку витребування від добросовісних набувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по Ѕ частині вказаного майна з кожного.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033574.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_2 , на Ѕ частину житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис про право власності в реєстрі №43033476.

В задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , укладений 16 липня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 16.07.2020 року за реєстровим № 2799 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп: НОМЕР_5 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. на рахунок: UA908999980313111256000026001; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ:37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету:22030106.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1408 грн. на рахунок: UA908999980313111256000026001; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ:37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету:22030106.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп: НОМЕР_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1408 грн. на рахунок: UA908999980313111256000026001; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ:37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету:22030106.

Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273, 354 ЦПК України. Повний текст рішення складено 13.10.2021 року.

Суддя В.І. Кириченко