Рішення № 10028264, 20.05.2010, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2010 р.Справа № 16/52 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коротченко Л.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 16/52

за позовом: приватного підприємства "Автомир", м. Кіровоград

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Сведбанк",м. Київ

про визнання недійсним договору.

Представники сторін:

від позивача - участі не брав;

від відповідача - Собецький М.І., довіреність № 743 від 19.11.09 р.

Приватне підприємство "Автомир" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору № Т220806-К/59 від 14.11.06 р., укладеного між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та приватним підприємством "Автомир"(а.с. 7-10).

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що пункт 6.1. укладеного сторонами кредитного договору, протирічить положенню ст. 343 ГК України, у зв'язку з чим на підставі ст. 215 ЦК України позивач просить визнати вказаний договір недійсним.

В наданих до суду письмових запереченнях відповідач позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що кредитний договір, укладений сторонами з додержанням вимог ст. 6 та ст. 203 ЦК України. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не надано до суду доказів в обґрунтування своїх позовних вимог (а.с. 14).

Крім того, відповідачем у справі надано копію нової редакції Статуту Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), затвердженого 10.06.2009 р., відповідно до змісту якого відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Сведбанк", яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ "Сведбанк" (п. 1.1. Статуту).

Згідно довідки Головного управління статистики у м. Києві № 13-2263 від 05.05.2010 р., наданого господарському суду на вимогу ухвали від 26.04.2010 р., ПАТ "Сведбанк" (ідентифікаційний код 19356840) до 04.12.2007 р. значилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по місту Києву з назвою акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" (ідентифікаційний код 19356840).

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї із сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником , вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

Враховуючи, що правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу, а також докази надані відповідачем у справі, господарський суд вважає за необхідне на підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України здійснити заміну відповідача - акціонерного комерційного банку "ТАС Комерцбанк" його правонаступником - публічним акціонерним товариством "Сведбанк".

А отже відповідачем у справі є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк").

Дослідивши матеріали справи, надані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

14.11.2006 р. між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" (далі - Банк) та приватним підприємством "Автомир" (далі - ПП "Автомир" або Позичальник) укладено кредитний договір № Т220806-К/59 (далі - Договір, а.с. 7-10).

За умовами Договору Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених договором, а Позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплативши проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки передбачені договором (п. 1.1. Договору).

Розмір кредитної лінії: 2 609 020,54 грн.; строк користування кредитною лінією визначено з 14.11.06 р. по 13.11.09 р., плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 19 % річних (п. п. 1.2., 1.3., 1.4. Договору).

Пунктом 6.1. Договору сторонами визначено, що у випадку ненадходження на рахунок Банку суми заборгованості за кредитною лінією та процентів в строки, визначені у п.п. 1.3., 3.3., 3.4., 4.1., 7.5., 7.6., 8.1., та 8.2 цього Договору, Позичальник, незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за цим Договором, сплачує Банку пеню в розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діє на момент прострочення відповідного платежу, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення, при цьому кількість днів року приймається рівною фактичній кількості днів в році.

Обґрунтовуючи підстави недійсності Договору, позивач в позові зазначає, що вказаний вище пункт Договору протирічить положенню ч. 2 ст. 343 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, господарський суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Укладаючи Договір сторони погодили усі істотні умови даного договору, а також інші умови щодо яких сторони дійшли згоди.

Відповідно до змісту ст. 627, ч. 1 ст. 628, та ст. 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторін.

Приписи наведених вище норм свідчать про те, що при укладені договорів сторони діють вільно у визначені тих умов, що ними визначаються, в разі неприйняття будь-якої умови договору, сторони договору не позбавлені права вирішувати спірні питання, тобто переддоговірні спори в судовому порядку, як не позбавлені можливості відмовитися від вчинення правочину, зміст якого може порушити права або охоронювані законом інтереси.

Так сторони в договорі, а саме в п. 6.1., погодили нарахування пені, розмір якої за погодженням обох сторін визначили подвійну ставку рефінансування НБУ, що діє на момент прострочення відповідного платежу, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України, саме на яку і посилається позивач в позову, визначено граничний розмір пені, що встановлюється за прострочку платежу, який не може перевищувати подвійної облікової ставки.

В оспореному позивачем Договору, визначили розмір пені, зазначивши про те, що він становить подвійну ставку рефінансування НБУ, а отже в цій частині зміст п. 6.1. Договору не суперечить змісту ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.

Позивач в супереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів належними доказами той факт, що встановлений в п. 6.1. Договору розмір пені перевищує розмір подвійної облікової ставки.

Тому, слушними вважає господарський суд доводи відповідача в тій частині, що позивач не надав господарському суду доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме порівняльний розрахунок пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ та подвійної ставки рефінансування НБУ, що діяла на момент прострочення зобов'язання, для встановлення факту перевищення меж подвійної облікової ставки НБУ при розрахунку пені.

Крім того, господарський суд враховує також наступне.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звернення до господарського суду зумовлено наявністю факту порушення або оспорення прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які звертаються до суду з позовом.

В позовній заяві позивача відсутнє обґрунтування порушення укладенням оспореного Договору прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.

В той же час з наданих відповідачем до справи матеріалів (а.с.23-31) вбачається, що позивач у листопаді 2006 року фактично отримав за Договором кредит в сумі 2 609 020, 54 грн., однак взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконує, у зв'язку з чим Банк у вересні 2009 року звернувся до господарського суду з майновими вимогами до позивача як Позичальника за Договором та його майнових поручителів про стягнення існуючої заборгованості за Договором.

Порушена за вказаною вище позовною заявою господарська справа № 18/147, згідно ухвали від 28.04.2010 р. за клопотанням ПП "Автомир" зупинена провадженням до вирішення справи № 16/52, тобто даної справи.

Отже, господарський суд робить висновок про те, що позивач у даній справі лише після звернення Банку до суду з вимогами про стягнення з Позичальника заборгованості за Договором звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним укладеного сторонами кредитного Договору.

Само по собі оспорення позивачем дійсності укладеного сторонами Договору, в даному випадку, не є способом захисту прав або інтересів позивача, та свідчить пр намір позивача затягти вирішення по суті спору про стягнення з Позичальника заборгованості за кредитним Договором.

А отже, оскільки відсутнє порушення прав або охоронюваних інтересів позивача відсутнє, тому відсутня необхідність їх захисту, що передбачена ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи дане рішення господарський суд також враховує наступне.

Укладаючи та підписуючи Договір, позивач, в разі не погодження зі змістом п. 6.1. Договору в частині визначення розміру пені, не був позбавлений можливості, відмовитись від його підписання або ж після його підписання, ініціювати питання щодо внесення змін або прийняття будь-яких додаткових умов до Договору, зокрема і в частині зміни розміру визначеного розміру пені, що підлягає нарахуванню у разі прострочки платежів.

Враховуючи вище наведене, господарський суд робить висновок про те, правові підстави для визнання недійсним укладеного сторонами кредитного Договору відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід позивачу відмовити повністю.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на позивача і не стягуються.

Керуючись ст.ст. 25, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

До набрання рішення законної сили воно може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку та строк, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Л.С. Коротченко

Дата підписання рішення 28.05.2010 р.