Рішення № 100259620, 24.09.2021, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/643/21

Провадження № 2/202/1161/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря судового засідання - Калантаєнко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

І. Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду із позовом за змістом якого просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 (далі - квартира). Заявлена вимога була обґрунтована тим, що позивач є фактичним власником вказаної квартири, основний квартиронаймач - його мати, померла. Місце проживання відповідачів було зареєстровано у квартирі, однак за адресою реєстрації останні не проживають з 2012 року.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи повідомлені належним чином. Причину неявки суду не повідомили, відзиву, заяв, заперечень до суду не надано, у зв`язку з чим, враховуючи, що представник позивача не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

У відповідності до копії ордера № 1290 серія № 4 від 23.07.1987, виданого Виконавчим комітетом Індустріальної районної ради народних депутатів м.Дніпроптеровська, ОСОБА_4 надано право на зайняття ізольованої трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 разом із сім`єю: ОСОБА_1 (син квартиронаймача/позивач), ОСОБА_5 (невістка) та ОСОБА_6 (онук).

Станом на 02.12.2020 у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачі ОСОБА_3 , 1988 року народження, ОСОБА_2 , 1970 року народження.

У відповідності до акту огляду квартири, підписаного свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , затвердженого заступником директора управляючої компанії ТОВ «К.О.Д.» Каракаш В.М., відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з січня 2012 року не перебували у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно із копіями квитанцій, вартість комунальних послуг, наданих за адресою вказаної вище квартири, сплачує Позивач.

Свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у судовому засіданні було підтверджено факт не проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 з січня 2012 року.

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Так, дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, допитавши свідків, судом було встановлено, що відповідачі тривалий час, а саме з 2012 року за зареєстрованою адресою не проживають та не з`являються, жодних поважних причин їхньої тривалої відсутності судом не встановлено як і здійснення позивачем перешкод відповідачам в проживанні у квартирі, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування ст. 72 ЖК УРСР.

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 58, каб. 213) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: квартира АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття їх з реєстраційного обліку за даною адресою.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 908,00 грн. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.О. Кухтін