Ухвала суду № 100258515, 11.10.2021, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 0306/7044/2012

Провадження № 6/159/57/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням

судді Лесика В.О.,

за участі секретаря – Посполітак Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, ,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад заяви.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявленого позову зазначають, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.01.2013 року по справі №0306/7044/2012 було вирішено: стягнути з них на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» 6632321, 48 грн. заборгованості за кредитним договором та 3312 грн. судових витрат. Вказане рішення набрало законної сили та видано 30.10.2013 року виконавчі листи. 29.05.2020 року між ТзОВ «Українська факторингова компанія» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір факторингу, згідно якого ТзОВ «Українська факторингова компанія» набула права вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.05.2021 року між ТзОВ «Українська факторингова компанія» та заявниками було укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором. Згідно п.7,8 даного Договору сторони домовилися, що позичальник зобов`язується сплатити кредитору суму в розмірі 1000 грн. в строк до 30.05.2021 року включно. Позичальник ОСОБА_1 здійснив оплату згідно Договору, на підтвердження даної оплати надав банківську квитанцію. Отже, заявники не вважають себе пов`язаними будь якими правами і зобов`язаннями, що виникли за кредитним договором і вважають що виконали умови Договору на підставі ст.604 ЦК України. З посиланням на ч.1, ч.2 ст.432 ЦПК України, оскільки зобов`язання боржника та поручителя за вказаним кредитним договором №ML-A00/082 ODC/2008 від 27.03.2008 року та договором поруки №SR-A00/082 ODC/2008 від 27.03.2008 року припинені просять суд ухвалити рішення у відповідності з яким визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі листи видані 30.10.2013 року Ковельським міськрайонним судом у справі №0306/7044/2012.

Рух справи в суді.

Заяву подано до суду 01 червня 2021 року.

Ухвалою судді від 06.07.2021 року заяву було прийнято до свого провадження та призначено розгляд на 06.07.2021 року.

06.07.2021 року відкладено судове засідання в зв`язку з неявкою сторін та призначено на 02.08.2021 року.

02.08.2021 року відкладено судове засідання в зв`язку з неотриманням повідомлення з ВДВС у Ковельському районі Волинської області ЗМУ МЮ (м.Львів) та призначено на 11.10.2021 року.

Позиція учасників судового розгляду.

В судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Представники ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТзОВ «Українська факторингова компанія» в судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності. Не заперечують щодо задоволення заяви.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.01.2013 року по справі №0306/7044/2012 було вирішено: стягнути з відповідачів на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» 6632321, 48 грн. заборгованості за кредитним договором та 3312 грн. судових витрат.

В.о. начальника Ковельського відділу ДВСУ Волинської області письмово повідомив, що у відділі не перебуває на виконанні рішення Ковельського міськрайонного суду від 24.01.2013 року.

Згідно інформації з АСВП рішення перебувало на виконанні у приватного виконавця Шульженка І.С., що підтверджено витягом з АСВП.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Суд, дослідивши надані письмові докази приходить до висновку про підставність позову.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначений принцип закріплений і у статті 18 ЦПК України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 Конституційний Суд України).

Статтею 18 ЦПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Розділом VI ЦПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах.

Згідно частини першої, третьої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин .

Таким чином, враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.

Процесуальним законодавством передбачено підстави, за якими виконавчий документ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Разом з тим, поняття «обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням» за своїми правовою природою та змістом не слід ототожнювати з передбаченим Цивільним кодексом України поняттям «припинення зобов`язань», оскільки йдеться про принципово різні сфери правового регулювання: в першому випадку - про публічно-правові відносини, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, в другому - про відносини цивільні.

Застосування такого способу припинення зобов`язання, щодо якого існує рішення суду, яке набрало законної сили і перебуває на стадії примусового виконання, має відбуватись з урахуванням приписів ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

Законом України «Про виконавче провадження» визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

З урахуванням приписів ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає, що право на стягнення заборгованості, яке підтверджене судовим рішенням і виконавчим листом, який перебуває на примусовому виконанні, повинне бути реалізоване у формах і у спосіб, встановлений законодавством про виконавче провадження.

Тому, зважаючи на те, що виконання судового рішення є невід`ємною стадією судового процесу та цивільний процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення суду, що набрало законної сили, то домовленості сторін щодо зміни способу виконання або припинення виконання судового рішення повинні відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Стаття 39 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав, які надають виконавцю право закінчити виконавче провадження, до таких випадків, зокрема, належить, визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Наведене свідчить, що чинне законодавство не забороняє сторонам досягти домовленості щодо припинення зобов`язання після прийняття судового рішення та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Разом з цим, вищевказаний Закон України «Про виконавче провадження» містить вимоги, дотримання яких є обов`язковим для закінчення виконавчого провадження у тих випадках, коли судове рішення виконано у спосіб інший, ніж зазначено у виконавчому документі.

З огляду на наведене та враховуючи, що припинення обов`язку боржника відбулося після початку примусового виконання судового рішення, суд вважає відсутніми правові підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, у розумінні вимог статті 432 ЦПК України, а тому заява підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 18, 258 – 260, 431-432 ЦПК України, Законом України «Про виконавче првадження» суд -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено та підписано без її проголошення 11 жовтня 2021 року.

Головуючий: В.О.Лесик