Рішення № 10025510, 12.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/10812.05.10 За позовом           Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль»

до           195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Хрипун О.О.

Представники:

Від Позивача Грушко А.С. –предст.,

Від Відповідача Олійник С.В. –предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне мале виробничо-комерційне підприємство «Ассоль»з позовом до 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710 та просить стягнути з Відповідача на користь Позивача 437600,00 грн. основного боргу, 47207,03 грн. пені, 6886,10 грн. –3 % річних від суми заборгованості та 19998,32 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором № 59/2110 від 12.06.2009 щодо оплати отриманої Відповідачем Продукції за вказаним договором.

Відповідач у відзиві, а його представник у судовому засіданні, - проти позову заперечували зазначивши, що згідно з кошторисом видатків на 2009 рік за КЕКВ 2110 за спеціальним фондом бюджетні призначення були передбачені для розрахунків, але наявних коштів на рахунку Відповідача для перерахування Позивачу не було. 195 центральна база Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710 вважає оскільки неможливість здійснення оплати за поставлену Продукцію пов’язана з недофінансуванням Відповідача з Державного бюджету України, що виключає його вину, тому підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.06.2009 між Приватним малим виробничо-комерційним підприємством «Ассоль»(далі –Позивач, Постачальник) та 195 центральною базою Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710 (далі –Відповідач, Замовник) укладено Договір № 59/2110 (далі –Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язувався поставити (відпустити) вузли до машин та устаткування для добувної промисловості (обладнання типу «ОБ10В4»до трактору Т-170Б –2 од.; обладнання типу «ОБ10Е»до трактору Т-170 – 2 од.) (далі –Продукція) згідно з Рознарядкою (Додаток № 2) для потреб Державної спеціальної служби транспорту. Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник здійснює оплату продукції у терміни і за ціною згідно з умовами Договору та Специфікації (Додаток № 1), а представник Замовника забезпечує приймання Продукції в асортименті, кількості та якості за умовами даного Договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 59/2110 від 12.06.2009 є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Так, на виконання умов Договору за заявкою Відповідача № 743 від 12.06.2009 Позивачем було відвантажено, а Відповідачем прийнято Продукцію на загальну суму 437600,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000875 від 16.06.2009 на суму 189000,00 грн., № РН-0000926 від 24.06.2009 на суму 248600,00 грн., та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПП № 311198 від 15.06.2009, а також актами прийняття-передачі основних засобів, копії яких долучені до матеріалів справи.

На виконання п. 4.5 Договору Позивачем були подані Відповідачу відповідні рахунки-фактури на оплату поставленої Продукції.

Згідно з п. 4.1 Договору платником за цим Договором є 195 центральна служба транспорту Державної спеціалізованої служби транспорту.

Пунктом 4.2 Договору Сторони передбачили, що загальна вартість Продукції, вартість транспортних витрат на умовах поставки DDP (INCOTERMS у редакції 2000 року), та вартість інших витрат, що підлягають оплаті за цим Договором, становить: 437600,00 грн., в тому числі ПДВ - 72933,34 грн.

Відповідно до п. 5.2.2 Договору Замовник зобов’язаний сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно з п. 4.4 Договору розрахунки за поставлену Продукцію здійснюються на підставі п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України за фактом постачання з відстрочкою платежу до 30 банківських днів відповідно до поданих Замовнику Постачальником належним чином оформлених документів, зазначених у п. 4.5 Договору.

Датою розрахунку за поставлену Продукцію вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 4.7 Договору).

Факт надання Позивачем Відповідачу обумовлених п. 4.5 Договору документів матеріалами справи підтверджений.

Таким чином, Позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином та в повному обсязі.

Судом встановлено, що 195 центральною базою Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т07110 не виконано своїх зобов’язань щодо здійснення оплати за поставлену Продукцію. Факт відсутності оплати за поставлену Продукцію був підтверджений представником Відповідача у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач стверджує, що ним не було отримано бюджетне фінансування закупівлі Продукції, що є предметом Договору, відсутність фінансування з державного бюджету сталася не з його провини та не може вважатись порушенням Відповідачем умов Договору.

Однак дане твердження судом не приймається з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про державний бюджет України.

Як зазначає Відповідач, згідно з кошторисом видатків на 2009 рік за КЕКВ 2110 за спеціальним фондом відповідні бюджетні призначення для розрахунків були передбачені.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Бюджетного кодексу України виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтею 51 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що стадіями виконання бюджету за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Таким чином, законодавство України не прив’язує виконання бюджету (здійснення платежів) до фактичного надходження коштів розпоряднику. Така стадія виконання бюджету відсутня.

Окрім того, суд враховує, що відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, установи мають право брати зобов’язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році.

Таким чином, законодавством України передбачено, що зобов’язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.

Бюджетне зобов’язання щодо оплати поставки по Договору № 59/2110 від 12.06.2009 виникло у 2009 році, оскільки поставка у повному обсязі була здійснена у червні 2009 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідачем в порушення зазначеної норми не було прийнято до сплати та не зареєстровано в Державному казначействі України фінансове зобов’язання у розмірі 437600,00 грн. за Договором № 59/2110 від 12.06.2009. Доказів протилежного до суду не надано.

Видатки на реалізацію цього бюджетного зобов’язання були передбачені та здійснювались у 2009 році, однак Позивач не отримав оплати за поставлену Продукцію. Тобто Відповідач всупереч п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ не здійснив оплату бюджетного зобов’язання.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором № 59/2110 від 12.06.2009 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання Відповідача на відсутність бюджетного фінансування, а також посилання на недофінансування 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710 з Державного бюджету України не звільняє Відповідача від виконання зобов’язань щодо оплати поставленої та прийнятої Продукції, тому судом не приймаються.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 437 600,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі затримки оплати за фактично поставлену Продукцію, оплати не в повному обсязі, Замовник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми непоставленої продукції, але не більше подвійної ставки НБУ.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається Позивачем відповідно до положень п. 6.3 Договору застосовуються саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений Договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо оплати поставленої Продукції, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що встановлена Договором відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

За розрахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з Відповідача становить 44883,18 грн., визначена виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням дати виникнення зобов’язання щодо оплати суми боргу, та розрахована судом за шість місяців, як те передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунками розміру інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості, наданими Позивачем, і вважає їх обґрунтованими.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню частково.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з 195 центральної бази Державної спеціальної служби транспорту –Військова частина Т0710 (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 5, код 33148732) на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства «Ассоль»(71600, Запорізька обл., Василівський район, м. Василівка, вул. Чекістів, б. 43, код 20470908) 437600,00 грн. основного боргу, 44883,18 грн. пені, 6886,10 грн. –3 % річних від суми заборгованості, 19998,32 грн. інфляційних втрат, 5093,68 грн. державного мита та 234,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     О.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 21.06.2010