Рішення № 100254558, 06.10.2021, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1781/21

РІШЕННЯ

іменем України

"06" жовтня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В., представника відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІ ЗАЙМИ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в якому вказувало, що 23 квітня 2018 року між ним та відповідачкою було укладено в електронній формі договір про надання фінансових послуг №180423-134057.

Відповідно до договору, кредитодавець надав останній кредитні кошти в розмірі 2 500 грн. зі строком користування протягом 16 календарних днів - до 08 травня 2018 року, а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплатити проценти за користування ним в розмірі 2 % за кожен день користування коштами, що становить 50 грн. на день, тобто 800 грн. за весь період користування кредитом.

Наслідками порушення договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останньої сплачувати кредитору неустойку: штраф у розмірі 3 % за кожен день прострочення платежу; пеню у розмірі 3,64 % від розміру заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з першого дня (з п`ятнадцятого дня - 5,02 %, з тридцятого - 7,67 %).

Проте позичальник свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 13 квітня 2021 року виникла заборгованість в загальному розмірі 59 711,91 грн., в тому числі:

-заборгованість за кредитом - 2 500 грн.;

-заборгованість за процентами за користування кредитом - 53 550 грн.;

-нарахована пеня за порушення умов договору - 359 грн.

Крім цього, у зв`язку з порушенням позичальником грошового зобов`язання, останній нараховано 3 % річних від простроченої суми за період прострочення - 2 575,77 грн. та інфляційні втрати позивача за період прострочення платежу - 727,14 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки в повному обсязі.

14 липня 2021 року від представника відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому остання просила відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що:

- ОСОБА_2 повністю виконала взяті на себе зобов`язання по сплаті процентів, нарахованих в межах строку кредитування (800 грн.) та неустойки (пені) за порушення умов договору в розмірі 891 грн. В той же час, вимоги щодо нарахованої позивачем заборгованості за процентами поза межами строку кредитування (за період з 09 травня 2018 року по 13 квітня 2021 року) в розмірі 53 500 грн. є безпідставними, оскільки кредитодавець не має право нараховувати передбачені договором проценти після закінчення строку дії кредитного договору;

-нарахування позивачем 3 % річних від простроченої суми за період прострочення та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням позичальником грошового зобов`язання проведено неправильно, оскільки здійснено за період після закінчення строку кредитування, при цьому до складу заборгованості, на яку проведено нарахування, включено проценти, нараховані після закінчення строку кредитування (які є безпідставними та не підлягають поверненню);

-позивачем пропущено позовну давність, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

20 липня 2021 року представником ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» було подано відповідь на відзив в якійу представник позивача просив задовольнити вимоги в повному обсязі. Також просив врахувати, що 25 травня 2018 року ОСОБА_2 в порядку виконання умов кредитного договору з метою погашення частини заборгованості сплатила 891 грн., що свідчить про визнання нею боргу та призвело до переривання позовної давності, яка на час звернення товариства з позовом до суду не сплила, а тому твердження у відзиві про протилежне є безпідставним.

26 липня 2021 року представник відповідачки ОСОБА_1 надала суду заперечення на відповідь на відзив у якому просила відмовити в задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в окремій заяві просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідачки ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника позивача та відповідачки, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів, необхідних для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 23 квітня 2018 року між ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» та ОСОБА_2 було укладено в електронній формі договір про надання фінансових послуг №180423-134057 (кредитний договір).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення правочину) правочин (договір) вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був вчинений в електронній формі.

А тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно п.п. 5, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.ч. 1-4, 6-8, 11-13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Учасниками справи не заперечувався той факт, що ОСОБА_2 ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ», оформила заявку на отримання кредиту на запропонованих кредитором умовах та проставила отриманий від останнього одноразовий ідентифікатор на правочині, тобто в належній формі прийняла пропозицію укласти договір (акцепт), що вказує на укладення між сторонами кредитного договору.

Відповідно до договору ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» надало ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 2 500 грн. зі строком користування протягом 16 днів - до 08 травня 2018 року, а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплатити проценти за користування ним в розмірі 2 % за кожен день користування коштами, що становить 50 грн. на день, тобто 800 грн. за весь період користування кредитом.

Наслідками порушення договору в частині своєчасного виконання зобов`язань позичальником є обов`язок останньої сплачувати кредитору неустойку: штраф у розмірі 3 % за кожен день прострочення платежу; пеню у розмірі 3,64 % від розміру заборгованості за кожен день прострочення платежу, починаючи з першого дня (з п`ятнадцятого дня - 5,02 %, з тридцятого - 7,67 %).

Факт отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 2 500 грн. не заперечувався стороною відповідачки в судовому засіданні та підтвердився письмовими доказами (а.с. 16).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Положення ст.ст. 546, 548-551 ЦК України вказують на те, що сторони зобов`язання можуть домовитися про забезпечення його виконання. Виконання зобов`язання забезпечується неустойкою (штрафом, пенею), порядок та форма забезпечення встановлюється в законі або договорі.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, повністю сплативши лише передбачені договором проценти, нараховані в межах строку кредитування (800 грн.) та частково неустойку (пеню) за порушення умов договору в розмірі 891 грн., тому станом на дату закінчення строку кредитування існувала заборгованість за кредитним договором, а саме заборгованість за кредитом - 2 500 грн.

Що стосується процентів та неустойки, нарахованих після закінчення строку кредитування, суд виходить з наступного.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібних висновків стосовно не лише процентів, а й неустойки висловив Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №175/4753/15-ц.

Таким чином, після припинення строку кредитування (08 травня 2018 року) ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» не мало права нараховувати позичальнику передбачені договором проценти та неустойку. З цього часу права та інтереси кредитодавця забезпечувалися виключно ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому вимоги в цій частині є безпідставними.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ТОВ «ПРОСТІ ЗАЙМИ» має право вимагати від ОСОБА_2 , окрім заборгованості за кредитом, сплату:

- 3 % річних від простроченої суми за період прострочення платежу (з 09 травня 2018 року до 13 квітня 2021 року) - 219,86 грн. (2 500 грн. (сума заборгованості за кредитом) х 3 % (річних) / 365 (кількість днів у році) х 1070 днів (прострочення платежу));

- відшкодування інфляційних втрат позивача за період прострочення платежу (з 09 травня 2018 року до 13 квітня 2021 року). При цьому, інфляційні втрати розраховуються шляхом множення заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Разом з тим, сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексуються з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця. Тому інфляційні втрати за вказаний період становлять 489,16 грн. (2 500 грн. (сума заборгованості за кредитом) х 119,567 % (сукупний індекс інфляції за період з травня 2018 року по березень 2021 року (включно)).

Що стосується заяви представника відповідачки про застосування позовної давності, то суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг вказаного строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка порушила взяті на себе зобов`язання 09 травня 2018 року, не повернувши отриманий кредит в день закінчення строку кредитування, як це було передбачено умовами договору.

Остання проплата по кредиту позичальником здійснена 25 травня 2018 року (891 грн.), позов подано до суду (здано до відділу поштового зв`язку) 13 травня 2021 року.

Таким чином, передбачений законом трирічний строк позовної давності перервався вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання свого боргу, з 25 травня 2018 року почався заново та до дати подачі позову (13 травня 2021 року) не сплив.

За встановлених обставин, заява сторони відповідачки про застосування позовної давності є безпідставною.

Тому з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ПРОСТІ ГРОШІ» слід стягнути 2 500 грн. заборгованості за кредитом, 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту за період прострочення платежу - 219,86 грн., інфляційні втрати у зв`язку з невчасним поверненням кредиту за період прострочення платежу - 489,16 грн. В іншій частині вимоги позивача є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 121,90 грн. судового збору (2 270 грн. (сума сплаченого судового збору) х 5,37 % (процент задоволених позовних вимог)).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІ ЗАЙМИ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТІ ЗАЙМИ» (м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39-А, офіс 25; код ЄДРПОУ 40858239) заборгованість за Договором про надання фінансових послуг від 23 квітня 2018 року №180423-134057, що утворилася станом на 13 квітня 2021 року, а саме, заборгованість за кредитом - 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень, 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту за період прострочення платежу - 219 (двісті дев`ятнадцять) гривень 86 копійок, інфляційні втрати у зв`язку з невчасним поверненням кредиту за період прострочення платежу - 489 (чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 16 копійок, а всього в загальному розмірі 3 209 (три тисячі двісті дев`ять) гривень 02 копійки, а також в повернення 121 (сто двадцять одну) гривню 90 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 жовтня 2021 року.

Суддя: О.В. Вуїв