Рішення № 100246758, 11.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року м. Київ № 640/16357/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якому просять суд:

- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького районного відділу в оформленні та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (зі змінами);

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі в особі Дарницького районного відділу оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХП (зі змінами).

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що, позивачі, як законні представники своєї неповнолітньої доньки, не можуть погодитись зі зняттям біометричної інформації щодо неї та подальшим зберіганням, використанням, обробкою такої інформації за допомогою засобів Реєстру, як це передбачено Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», тому донька звернулась із заявою про видачу паспорту зразка 1994 року (у формі книжечки), затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII, проте, за результатами розгляду своєї заяви, отримала відмову.

Зважаючи на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, щодо визнання примушування до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави та порушенням вимог статті 8 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональний даних», позивачі вважають таку відмову протиправною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.07.2021 та 20.07.2021 до суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області в особі Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надійшли відзиви на позовну заяву, у яких, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначено про те, що незгода позивачів з тим, як держава врегулювала правовідносини щодо видачі паспорта громадянина України, у порівнянні з тим, яким було їх правове регулювання раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України зі згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб`єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не дотримуватись приписів законодавства. Альтернативи такій формі паспорта громадянина України (ІD - картки з безконтактним електронним носієм інформації), ні Законами ні урядовими нормативно-правовими актами не передбачають.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі), є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина) та відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України є її законними представниками.

У червні 2021 року, після досягнення 16-річного віку, ОСОБА_3 звернулася із заявою до Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, який є територіальним підрозділом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, із заявою, у якій просила оформити та видати бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року.

Так, до зазначеної заяви було додано. зокрема, заяву дитини про видачу паспорта громадянина України за формою, визначеною у додатку № 1 до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року № 456 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591.

Однак, листом від 09.06.2021 № П-4864/6/8012-21/8025/4507-21, відповідач повідомив дитину про відсутність законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (зі змінами), якою, затверджено Положення про паспорт громадянина України. При цьому, відповідач, послався, зокрема, на те, що Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, вважаючи її протиправною, позивачі в інтересах неповнолітньої доньки, звернулись до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі, затвердженій постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, за заявою неповнолітньої доньки позивачів, поданою у червні 2021 року.

Питання оформлення паспорта громадянина України регулюються Законом України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі у тексті - Закон № 5492-VI), Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503- XII (далі у тексті - Положення про паспорт громадянина № 2503- XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі у тексті - Постанова КМУ № 302).

Так, частиною 1 статті 13 Закону № 5492-VI, визначено, що до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону № 5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Частиною 2 статті 21 цього Закону, визначено, що оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015, затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 цієї постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина № 2503- XII.

- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 302, до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

При цьому, варто врахувати й те, що на даний час, залишається чинним Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII, згідно з пунктами 1, 3, 5, 8 якого, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України; паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок; усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта; термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови № 302, постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі у тексті - Тимчасовий порядок № 456).

Відповідно до пункту 3 Розділу I. «Загальні положення» цього Тимчасового порядку, оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.

Як вбачається з матеріалів справи, міграційний орган, відмовляючи у задоволенні заяви щодо видачі неповнолітній ОСОБА_3 паспорту зразка 1994 року (у формі книжечки), посилався на положення Постанови № 302.

З даного приводу суд зазначає, що оцінку правомірності таких дій територіального органу ДМС України у випадку відмови у задоволенні заяви фізичної особи про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, вже було надано Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, за наслідками якої винесено постанову від 19 вересня 2018 року.

Так, у зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріли, суд дійшов висновку, що дана справа підпадає під ознаки типової справи.

У силу приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові від 19 вересня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому, підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким було внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ. В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

У контексті наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за заявою позивача, міграційний орган мав врахувати таке.

Пунктом 131 Постанови № 302, передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі у тексті - Закон № 2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 Закону № 2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних, є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Втім, суд звертає увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто, фактично, відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу, обумовлює відсутність якості закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Втім, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його відзив, і не довів правомірності своїх дій згідно з вимогами з ч. 2 статті 2 КАС України.

Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242 - 246, 255, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Дарницького районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького районного відділу щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (зі змінами).

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі в особі Дарницького районного відділу оформити та видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХП (зі змінами).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивачі: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП серія та номер паспорту НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

Відповідачі: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, Дарницький районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 42552598, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, відділ - м. Київ. Вул. Бажана, 3-а).

Суддя В.І. Келеберда