Рішення № 100246136, 11.10.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2021 року Чернігів Справа № 620/6246/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) про визнання незаконними та протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом та уточненим позовом (а.с.107-119) до Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253, в якому просить:

- визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо прийняття та застосування до позивача наказу від 14.11.2016 №261-ос прийнятого на підставі рішення атестаційної комісії про звільнення, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби позивача, та наказу від 14.12.2016 №287-ос, яким виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення позивача;

- зобов`язати відповідача, з обов`язковим виконанням ст.299 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (в редакції на час спірних правовідносин), поновити позивача на військовій службі з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд ухвалою від 04.01.2021 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.47-48). Також ухвалою суду від 12.01.2021 заяву ОСОБА_1 про виправлення описки задоволено частково сторін (а.с.58-60).

Ухвалою суду від 04.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) про визнання незаконними та протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо прийняття та застосування до позивача наказу від 14.11.2016 №261-ос прийнятого на підставі рішення атестаційної комісії про звільнення, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби - залишено без розгляду (а.с.205-208).

Також ухвалою суду від 04.03.2021 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №620/5970/20., зважаючи на те, що наказ від 14.12.2016 №287-ос, який є предметом розгляду даної справи, прийнятий на підставі наказу від 14.11.2016 №261-ос, а останній оскаржувався в суді в межах справи №620/5970/20, з підстав, що у період з 17.11.2020 по 25.11.2020 позивач після отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду дізнався, що рішення про звільнення атестаційною комісією, що стало підставою для прийняття наказу від 14.11.2016 №261-ос, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби, не приймалося, які є тотожними заявленими у даній справі (а.с.209-211).

Ухвалою суду від 05.10.2021 провадження у справі поновлено за заявою позивача, в якій останній просив поновити провадження у справі, зазначаючи про набрання 13.09.2021 законної сили рішенням від 25.06.2021 у справі №620/5970/20. (а.с.240).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що після отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 №620/1804/20 він дізнався, що атестаційною комісією не приймалося рішення про звільнення, яке стало підставою для прийняття наказу від 14.11.2016 №261-ос, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби. Зазначає, що засідання атестаційної комісії щодо його звільнення з військової служби у 2016 році не проводилося, рішення про його звільнення не приймалося та протоколу засідання не існує, тому, на його думку, дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного наказу є протиправними.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивача про дострокове припинення (розірвання) контракту з ініціативи командування було попереджено 28.09.2016. Зазначає, що атестація позивача у зв`язку зі звільненням з військової служби через систематичне невиконання умов контракту не проводилась, тому рішення про його звільнення не приймалось та протоколу засідання не існує. Стверджує, що оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

09.07.2015 між позивачем та Чернігівським прикордонним загоном (військова частина 2253) було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, відповідно до якого позивача прийнято на посаду старшого техніка групи пожежної безпеки відділу персоналу, у військовому званні прапорщик.

Так, рішенням у справі №620/5970/20 встановлено наступне: «Згідно копії протоколу від 28.09.2016 №80, на засіданні атестаційної комісії Чернігівського прикордонного закону було прийнято рішення клопотати перед начальником загону про попередження позивача щодо звільнення з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту.

Підставою для прийняття даного рішення слугував рапорт заступника начальника відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону підполковника Дроздова В.В. від 28.09.2016 та наявність трьох письмових наказів начальника Чернігівського прикордонного загону: від 28.09.2016 №491-КП (сувора догана), від 27.09.2016 №490-КП (догана), від 26.09.2016 №487-КП (догана).

Начальником Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) 28.09.2016 було видано попередження про дострокове розірвання контракту з ініціативи командування з позивачем, яке йому було доведено під особистий підпис.

Кадровим підрозділом Чернігівського прикордонного загону було підготовлено подання від 14.11.2016 про звільнення позивача з військової служби у запас згідно пункту "и" (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини шостої (із застосуванням частини восьмої) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки протягом останніх двох місяців позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності наказами Чернігівського прикордонного загону: від 28.09.2016 №491-КП (сувора догана), від 27.09.2016 №490-КП (догана), від 26.09.2016 №487-КП (догана), від 08.07.2016 №319-КП (догана), від 09.09.2016 №449-КП (догана). Також вказано, що постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.08.2016 по справі №751/7530/16-п позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП.

14.11.2016 наказом начальника Чернігівського прикордонного загону від 14.11.2016 №261-ос з позивачем було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби згідно пункту "и" (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) частини шостої (із застосуванням частини восьмої) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас з 14.11.2016. Підставою для прийняття наказу було рішення атестаційної комісії від 28.09.2016, оформлене протокол №80, подання заступника начальника загону - начальника відділу персоналу від 14.11.2016.

В подальшому наказом начальника Чернігівського прикордонного загону від 14.12.2016 №287-ос позивача виключено зі списків особового складу загону, всіх видів забезпечення з 14.12.2016».

Вказані обставини встановлені рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 у справі №620/5970/20 (набрало законної сили 13.09.2021), а тому повторному доказуванню не підлягають.

Рішенням суду від 25.06.2021 у справі №620/5970/20 визнано протиправним та скасовано наказ начальника Чернігівського прикордонного загону від 14.11.2016 №261-ос, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби в запас ОСОБА_1 з 14.11.2016.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

В силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, як виникли між сторонами, регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу), Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення, в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551- ХІV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції на час прийняття оскаржуваного наказу).

За приписами п. "и" ч.6 ст.26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Пунктом 284 Положення визначено, що військовослужбовця може бути звільнено з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем в разі, коли протягом останніх 12 місяців за неналежне виконання або відмову від виконання взятих на себе під час укладання контракту про проходження військової служби чи контракту про навчання обов`язків він два або більше разів притягувався до матеріальної, адміністративної, кримінальної або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності.

Виходячи зі змісту зазначених норм військовослужбовця може бути звільнено з військової служби у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, щоб це невиконання покладених на нього обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за порушення цих обов`язків (одне чи декілька) до військовослужбовця застосовувались заходи дисциплінарного стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і військовослужбовець знову вчинив дисциплінарний проступок.

За приписами п.36 Положення про дострокове припинення (розірвання) контракту з ініціативи командування військовослужбовець письмово попереджається начальником органу Держприкордонслужби, в якому він проходить військову службу за контрактом, не пізніше ніж за два місяці до видання наказу про його виключення зі списків особового складу цього органу.

Відповідно до п.26 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Днем припинення (розірвання) контракту є день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі дострокового припинення (розірвання) контракту (підпункт 2 пункту 27 Положення).

Отже, діючим законодавством на час попередження позивача про наступне звільнення було передбачено двохмісячний строк до видання наказу про його виключення зі списків особового складу, в якому повинен бути вказаний день припинення (розірвання) контракту.

Приймаючи рішення у справі №620/5970/20 суд вважав, що відповідачем встановлений законодавством строк не дотримано, оскільки позивача про дострокове розірвання контракту попереджено 28.09.2016, а контракт було припинено (розірвано) 14.11.2016, про що заначено в наказі від 14.11.2016 №261-ос, тобто без дотримання двохмісячного строку.

Такими діями відповідач порушив процедуру звільнення військовослужбовця та право позивача прийняти особисте рішення про припинення контракту.

Окрім того, суд у справі №620/5970/20 звернув увагу на те, що наказ від 14.12.2016 №287-ос про виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення прийнятий на підставі наказу від 14.11.2016 №261-ос, яким з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби.

При цьому, суд у справі №620/5970/20 зазначив, що факт виключення позивача зі списків особового складу загону та усіх видів забезпечення наказом від 14.12.2016 №287-ос, який видано через три місяці після попередження позивача про дострокове припинення (розірвання) контракту, на думку суду, не може вважатися дотриманням вимог чинного законодавства при достроковому розірванні контракту з військовослужбовцем за систематичне невиконання його умов, оскільки контракт з позивачем був за ініціативою відповідача припинений (розірваний) достроково вже 14.11.2016, саме наказом від 14.11.2016 №261-ос.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду, то суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №620/5970/20 було встановлено, що ОСОБА_1 у період з 17.11.2020 по 25.11.2020 після отримання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду дізнався, що рішення про звільнення атестаційною комісією, що стало підставою для прийняття наказу від 14.11.2016 №261-ос, яким припинено (розірвано) контракт та звільнено позивача з військової служби, не приймалося.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався у період з 17.11.2020 по 25.11.2020, а до суду з даним позовом звернувся 10.12.2020, тому в силу преюдиціальне значення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі №620/5970/20, строки звернення до суду позивачем не порушено.

Стосовно інших посилань, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Таким чином, рішення суду від 25.06.2021 у справі №620/5970/20 має преюдиціальне значення, а отже обставини, які були встановлені підлягають врахуванню під час розгляду даної справи.

З урахуванням зазначеного, оскільки наказ від 14.12.2016 №287-ос прийнятий на підставі наказу від 14.11.2016 №261-ос, який визнаний судом протиправним та скасований, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) наказу від 14.12.2016 №287-ос, яким виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення позивача.

Позовна вимога про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо прийняття та застосування до позивача наказу від 14.12.2016 №287-ос, яким його виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення охоплюється вимогою про визнання протиправним та скасування цього наказу, задоволення якої судом відновлює порушене право позивача.

Щодо зобов`язання відповідача, з обов`язковим виконанням ст.299 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (в редакції на час спірних правовідносин), поновити позивача на військовій службі з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

За приписами ст.299 «Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (в редакції на час спірних правовідносин) у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходив військову службу за контрактом, він підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій ніж попередня, посаді з дня прийняття рішення про поновлення на військовій службі. У разі поновлення військовослужбовця на військовій службі начальник органу Держприкордонслужби, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує в установленому законодавством порядку питання щодо виплати йому грошового забезпечення та видачі матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Зазначений період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку вислуги у військовому званні.

У цьому разі контракт, строк дії якого закінчився під час вимушеного прогулу, продовжується на строк вимушеного прогулу. Новий контракт з цим військовослужбовцем укладається у порядку, визначеному цим Положенням.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося з порушеннями законодавства, а наказ від 14.11.2016 №261-ос визнано протиправним та скасовано, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто, поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення, є достатнім та ефективним засобом захисту порушеного права, оскільки охоплює його поновлення на службі.

Судом встановлено, що до звільнення позивач обіймав посаду старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253, що підтверджується наказом від 14.11.2016 №261-ос та від 14.12.2016 №287-ос.

За таких обставин, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби однозначним втручанням у право на повагу до приватного життя.

За сталою практикою Європейського суду приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п.25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п.61 рішення у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (п.29 рішення у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992). Обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (п.47 рішення у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №55480/00 та №59330/00, ECHR 2004) і п.п.22-25 рішення у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 (справа №26713/05)). Звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (п.п.43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 (справа №20999/04)).

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява №27238/95, п.90, 2001).

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.1119.92 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Відповідно до довідки Військової частини 2253 від 16.02.2018 №48 середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 20 654,34 грн, а середньоденна заробітна плата складає 469,41 грн.

З урахуванням зазначеного, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 11.10.2021 складає 586 293,09 грн (469,41 грн * 1249 робочих дні).

Згідно з п.2-3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253 та присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 10 327,17 грн (десять тисяч триста двадцять сім гривень 17 коп.), слід звернути до негайного виконання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 134,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) про визнання незаконними та протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказу начальника Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) наказу від 14.12.2016 №287-ос, яким виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253.

Стягнути з Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 11.10.2021 у розмірі 586 293,09 грн (п`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті дев`яносто три гривні 09 коп.) з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого техніка пожежної безпеки відділу персоналу Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253 та присудження виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, а саме: 10 327,17 грн (десять тисяч триста двадцять сім гривень 17 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).

Відповідач - Чернігівський прикордонний загін (військова частина 2253) (вул.Квітнева, 3-В, м.Чернігів, Чернігівська область, 14026, код ЄДРПОУ 14321765).

Повне рішення суду складено 11.10.2021.

Суддя Л.О. Житняк