Рішення № 10023985, 28.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/6328.05.10 За первісним позовом Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом"янської районної у м. Києві ради

до Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва

про стягнення 18175,82 грн.

За зустрічним позовом Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва

до Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом"янської районної у м. Києві ради

третя особа на стороні відповідача - Солом’янська районна державна адміністрація

про визнання договору оренди нерухомого майна № 942/3 від 10.02.2009р. недійсним

                                                                       Суддя М.Є. Літвінова

Представники сторін за первісним позовом:

від позивача: не з’явилися

від відповідача: Задвернюк М.І. –предст. за довір. № б/н від 02.02.2010р.;

Представники сторін за первісним позовом:

від позивача: Задвернюк М.І. –предст. за довір. № б/н від 02.02.2010р.;

від відповідача: не з’явилися

В судовому засіданні 28.05.2010, на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника відповідача, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом"янської районної у м. Києві ради до Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва №942/3 від 10.02.2009р., у розмірі 18175,82 грн., з яких: 15283,25 грн. –заборгованість по орендній платі, 1080,33 грн. –пеня, 1812,24 грн. –компенсація плати за землю, та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2010р. порушено провадження у справі № 35/63 розгляд справи призначено на 15.02.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №35/63 від 15.02.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 03.03.2010р.

В судовому засіданні 03.03.2010р., на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 15.03.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №35/63 від 09.03.2010р., на підставі ст.ст. 60, 64, 65 Господарського процесуального кодексу України, прийнято зустрічний позов до розгляду разом з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №35/63 від 15.03.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 07.04.2010р.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва №35/63 від 15.03.2010р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі Солом’янську районну державну адміністрацію, в якості третьої особи на стороні відповідача за зустрічним позовом.

Відповідач проти позову заперечував повністю, про що зазначив у відзиві на позовну заяву. В аргументування своїх заперечень посилався на те, що спірний договір був укладений не уповноважено на те особою. Крім того акцентував свою увагу, що станом на дату укладання Договору відповідач уже мав іншу назву, що було законодавчо закріплене.

          У судовому засіданні 19.04.2010 представник третьої особи надав пояснення по справі, відповідно до яких вказав про те, що відповідно до Договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва Відповідачу було передано нежиле приміщення (поверхню будівлю) для розміщення складських потреб, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, буд. № 5.

За таких обставин, у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2009 року між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом’янської районної у м. Києві ради (далі - Орендодавець) та Релігійною громадою Української Православної Церкви Святителя Іосафа Білгородського у Шевченківському районі м. Києва (далі –Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.), Орендодавець та Орендар на підставі Розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 2492 від 29.12.2007р., № 150 від 10.02.2009 передає, а Орендар приймає в оренду нежиле приміщення (поверхню будівлю), для розміщення складських потреб, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, буд. № 5.

Згідно п. 2.1 Договору об’єктом оренди є: нежиле приміщення (поверхня будівля), загальною площею 113,0 кв. м. (підвал).

Вартість об’єкту оренди згідно її звітом про експертну оцінку станом на станом на 04.12.2008 становить 351797.93 грн. (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, за користування об’єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Солом’янською районною в м. Києві радою від 20.12.2006р. № 101, або за результатами конкурсу на право оренди об’єкту комунальної власності розпорядження № 181 від 06.02.2008р. Орендна плата на момент укладання Договору встановлюється у розмірі 4%, 15% від вартості майна і становить 2970,57 грн. на місяць.

Згідно п.3.2. Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди до Договору від 27.02.2009, Орендна плата встановлюється у розмірі 9 %, 7% від вартості майна і становить 1533,28 грн. на місяць.

Так, на виконання вимог Договору Орендодавець (в особі директора Мартиняк О.М.) передав, а Орендар (в особі священика Тарасова С. В.) прийняв об’єкт оренди, що підтверджується актом прийому –передачі від 01.04.2008р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Відповідач проводить оплату несвоєчасно та не в повному обсязі, чим грубо порушує умови Договору, тобто здійснює платежі в розмірах, менших ніж передбачено договором, що призводить до виникнення заборгованості, і що є односторонньою відмовою орендаря від виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасне внесення платежів нарахована пеня у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення.

У зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 18175, 82 грн., з яких 15283,25 грн. - орендних платежів, 1080,33 грн. пені, 1812,24 грн. компенсації плати за землю.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

          Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Стосовно заявлених зустрічних позовних вимог відповідач зазначив наступне.

30.10.2008 відбулися зміни щодо назви Відповідача, а саме з Релігійна громада Української Православної Церкви «Святителя Іосафа Білгородського»у Шевченківському районі м. Києва була перейменована на Релігійну громаду Української православної Церкви парафії на честь Святителя Іосафа Білгородського у Подільському районі м. Києва були зареєстровані у Статуті парафії розпорядженням Київською міською державною адміністрацією, крім того, зазначені зміни були внесені і до Свідоцтва про державну реєстрацію, у зв’язку з чим було замінено й печатку.

Указом Митрополита Київського і всієї України за № 1652 від 18.12.2007р. настоятелем храму Релігійної громади було призначено, Ієрея Віталія Бойко.

Відповідно до п. 2.8 Статуту парафії настоятель заключає угоди від її імені. Однак, спірний договір від імені єпархії був підписаний звільненим у 2007 з посади священика Тарасова С.В. Крім того, відповідач акцентував свою увагу на тому, що Договір укладався з використанням старої печатки, яку так і не було передано новому настоятелеві храму. У зв’язку з зазначеним у «Експрес-об'яві»№ 60 від 31.03.2008р. було поміщено оголошення про те, що Статут, свідоцтво про реєстрацію та печатка єпархії з 18.12.2007р. вважаються недійсними. (копія оголошення міститься в матеріалах справи), крім того до Подільського РУ ГУ МВС України було направлено звернення стосовно вище зазначеного.

Станом на дату підписання Договору (10.02.2009р.) Тарасов С.В. не являвся головою релігійної громади, крім того ще з 2007 року був звільнений з посади та виходячи з цього не був наділений повноваженими на підписання будь –яких договорів від імені парафії.

Крім того, у зустрічні позовній заяві відповідач зазначив, що ним, як повноважним представником Відповідача, не підписувався акт прийому –передачі визначеного в Договорі приміщення.

Відповідач вважає що вказаний Договір та Акт прийому –передачі є недійсними, оскільки були укладені проти його волі та з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пунктом 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, визначено, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочинну не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість останніх (відзив на позов).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об‘єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, зустрічна позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними», угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.209р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України) є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Статтею 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в реєстрі, є відкритими та загальнодоступними і надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність у ньому (реєстрі) інформації, яка запитується. А отже, відповідно до вимог ст. 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати необхідні дані про керівника чи місцезнаходження юридичної особи, є зазначені витяг чи довідка. (п.105 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 «Про судову практику в справах про банкрутство».

Отже, сторона, з якою укладено угоду, повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, при цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження ( п. п. 9, 9.1 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного Договору повноваження представника позивача не були належним чином встановлені та підтверджені відповідними доказами.

Позивачем був наданий відзив на зустрічну позовну заяву, в яких останній не погоджується з доводами викладеними відповідачем у зустрічній позовній заяві обґрунтовуючи це наступним чином.

Вперше приміщення 116 м.кв. за адресою вул. Іскрівська 5 було передано Відповідачу ще 29.03.2004 року відповідно до Розпорядження №3 92 від 29.03.2004 року, та в подальшому розпорядженнями № 542 від 27.03.2007 року та №150 від 10.02.2009 року термін дії договорів продовжувався (додатковою угодою площа змінилась на 113 м.кв). Зазначені Розпорядження прийняті Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією, та Відповідачем не оскаржувались.

Позивач не наділений повноваженнями на самостійне укладення договорів на оренду приміщення чи додаткові угоди, а також на продовження договорів. Спірний договір оренди укладений на підставі розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»державну політику у сфері оренди здійснюють :Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. З цього випливає, що Позивач не є органом місцевого самоврядування.

На думку відповідача за зустрічним позовом визнання спірного Договору недійсним приведе до скасування розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації., на підставі якого укладений Договір, що призведе до порушення прав Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації.

Позивач за зустрічним позовом заперечував щодо зазначених обставин, посилаючись на те, що ні в 2008 ні в 2009 році як повноважний представник парафії Бойко В.В. не підписував договорів оренди з позивачем, у зв’язку з чим не може надати ні оригіналів ні копій зазначених документів.

          У поясненнях третьої особи також зазначено про те, що відповідно до Договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва Відповідачу дійсно було передано нежиле приміщення (поверхню будівлю) для розміщення складських потреб, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, буд. № 5. Однак зазначені твердження третьої особи не були підкріплені достовірними доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов»язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов»язки з моменту вчинення цього правочину.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом не було надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують схвалення правочину особою. Надана позивачем за первісним позовом до матеріалів справи квитанція за лютий 2009 про оплату відповідачем за оренду за спірним договором 5941,14 грн., не можу слугувати доказом на підтвердження факту схвалення відповідачем укладеного правочину (Договору), оскільки, остання не містить доказів оплати за оренду повноважної особи відповідача.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом»янської районної у м. Києві ради є безпідставними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Зустрічні позовні вимоги Релігійної громади Української православної церкви «Святителя Іосафа Білгородського»у Подільському районі м. Києва є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити.

Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва № 942/3 від 10.02.2009р., укладений між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом’янської районної у м. Києві ради (м. Київ - 186, вул. Соціалістична, 6, р/р 2600957377 у ВАТ АБ «Укргазбанк»м. Києва, МФО 320478, код ЄДРПОУ 35756919) та Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва (02136, м. Київ, вул. Тираспільська, 43/1, кв. 18, р/р 26005109 у «Райффайзен Банк Аваль»в м. Києві, МФО 300335, код ЄДРПОУ 24920567).

3. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.           

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення 17.06.2010