Рішення № 10023486, 10.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/2210.06.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Лізинг»

Про           стягнення 10000 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Гавуляк В.С. –голова правління

Від відповідача Златін С.В. –по дов. № б/н від 18.12.2009

Від третьої особи не з‘явився

СУТЬ СПОРУ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»про розірвання договору купівлі-продажу від 22.09.2008 та зобов‘язання відповідача повернути позивачу об‘єкт продажу –автостанцію за адресою: Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Б.Хмельницького, 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2010 було порушено провадження у справі № 3/22 та призначено її до розгляду на 26.01.2010.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 26.01.2010 письмових запереченнях на позовну заяву зазначає наступне. Відповідно до чинного законодавства України у разі прийняття покупцем товару, продавець вправі вимагати від нього лише оплатити товар і не справі вимагати повернення товару через його несплату покупцем. Виняток з цього правила діючим законодавством України передбачений у статях 694 ЦК України (продаж товару у кредит) та 695 ЦК України (продаж товару з розстроченням платежу). Відповідач зазначає, що нерухоме майно автостанцій продавалось не у кредит, а умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна автостанції не передбачено умови про розстрочення платежу. Безпідставним є також посилання позивача на ч.2 ст. 697 ЦК України, оскільки остання не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, оскільки регулює питання здійснення розрахунків між покупцем та продавцем у разі, якщо договором купівлі-продажу передбачено збереження права власності на товар за продавцем до оплати товару. Умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна автостанції, що право власності у відповідача виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Відповідач вважає, що повністю розрахувався за придбане у позивача нерухоме майно автостанції шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог з наступних причин. 11.08.2008 між TOB «Транс-Лізинг»та ВАТ «Львівавтотранс»підписано угоду про розстрочення боргу, у відповідності до якої ВАТ «Львівавтотранс»визнало заборгованість перед TOB «Транс-Лізинг»у розмірі 848 623,18 грн. та зобов'язувалось її погасити протягом шести місяців з моменту з моменту підписання угоди. Умовами угоди про розстрочення боргу передбачено, що TOB «Транс-Лізиг»вправі відступити право вимоги до ВАТ «Львівавтотранс»у розмірі 846 623,18 грн. третій особі у відповідності до статей 512-516 ЦК України. 22.08.2008 між TOB «Транс-Лізинг»та відповідачем підписано договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого TOB «Транс-Лізинг»відступило відповідачу право вимоги до ВАТ «Львівавтотранс»у розмірі 846 623,18 грн., яке належало TOB «Транс-Лізинг»на підставі угоди про розстрочення боргу від 11.08.2008. Таким чином, з 22.08.2008 відповідач став кредитором позивача на суму 846 623,18 грн. У встановлений угодою про розстрочення боргу строк ВАТ «Львівавтотранс»не розрахувалось із відповідачем. Після цього, 22.09.2008 відповідач придбав у позивача нерухоме майно автостанцій на загальну суму 715 750,00 грн., до складу якого входить також і нерухоме майно автостанції, яке позивач у позовній заяві просить суд повернути. Відповідно до статті 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. У зв'язку з існуванням зустрічних однорідних вимог позивача та відповідача, останній направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 715 750,00 грн., тобто на загальну суму нерухомого майна автостанцій, які були придбані відповідачем, яку отримав представник ВАТ «Львівавтотранс». Таким чином відповідач вважає, що не має заборгованості перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/22 від 26.01.2010, в зв‘язку з нез‘явленням в засідання суду представника позивача та невиконанням ним вимог ухвали про порушення провадження у справі від 13.01.2010, розгляд справи було відкладено на 09.02.2010.

Позивач у поданих в судовому засіданні 09.02.2010 письмових поясненнях зазначає наступне. У відповідності до п. 3 договору покупець зобов‘язався перерахувати за об‘єкт продажу –10000 грн. протягом 30 днів з дати підписання договору та протоколу № 146-81Н від 04.09.2008. Факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово-платіжними документами про перерахування її вартості на рахунок продавця. Однак, на сьогоднішній день кошти за об‘єкт не сплачені, фінансово-платіжні документи не представлені. Щодо укладення угоди про розстрочення боргу від 11.08.2008 між ВАТ «Львівавтотранс»та ТОВ «Транс-Лізинг» та відповідно укладення договору про відступлення права вимоги між відповідачем та ТОВ «Транс-Лізинг»від 22.08.2008 зазначає, що на здійснення таких правочинів ВАТ «Львівавтотранс»не давав ніяким представникам відповідних довіреностей, а про їх існування вперше стало відомо лише з направленої ухвали суду. Крім того вважає, що не відповідають дійсності твердження представника відповідача про направлення зустрічних однорідних вимог на суму 715750 грн., оскільки ніяких заяв позивач не отримував. Категорично заперечує про підписання представниками ВАТ «Львівавтотранс»зазначених вище угод.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/22 від 09.02.2010 за погодженням сторін було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 02.03.2010.

В судовому засіданні 02.03.2010 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 08.04.2010 для надання сторонам можливості мирним шляхом вирішити спір.

Представником позивача в судовому засіданні 08.04.2010 подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 10000 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 22.09.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2010, в зв‘язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 29.04.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010, в зв‘язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 08.04.2010, розгляд справи було відкладено на 03.06.2010.

Головою правління Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»- Гавуляк В.С. на виконання вимог ухвали від 29.04.2010 до відділу діловодства суду 03.06.2010 було подано письмові пояснення, в яких зазначає наступне. 08.08.2008 ВАТ «Львівавтотранс»видало довіреність Сушку Олександру Володимировичу представляти інтереси товариства у виконавчому провадженні по стягненню боргу з позивача на підставі наказів Господарського суду Львівської області. Стягувачем по виконавчому провадженні є ТОВ «Транс - Лізинг». З ухвали Господарського суду міста Києва стало відомо, що 11.08.2008 представник Сушко О. В. підписав мирову угоду про розстрочення боргу із стягувачем не повідомивши про це ВАТ «Львівавтотранс»та голову правління особисто, оскільки таких повноважень на укладення багатотисячної угоди голова правління не давав (848 623,18 грн.). Для підписання таких угод згідно Статуту ВАТ «Львівавтотранс»потрібна згода Спостережної ради п. 9.3. Крім того, дана угода не була затверджена Господарським судом Львівської області всупереч п. 5 Мирової угоди та ст. 78 ГПК України. Щодо укладення договору про відступлення права вимоги між відповідачем та ТОВ «Транс-Лізинг»від 22.08.2008 то зазначає, що про його існування вперше голові правління стало відомо лише з направленої ухвали Господарського суду міста Києва, а тому не відповідають дійсності твердження представника відповідача про направлення зустрічних однорідних вимог на суму 715750 тис. грн., оскільки ніяких заяв позивач не отримував. У відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У відповідності до ч. 2 ст. 517 ЦК України: боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження»: виконавче провадження - це завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), а тому заміна сторони на цій стадії може відбуватись не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та ЗУ «Про виконане провадження». Статтею 11 ЗУ «Про виконавче провадження передбачено», що стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконаний документ. У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Згідно ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. На момент укладення договору відступлення права вимоги від 22.08.2008 ТОВ «Транс - Лізинг»вже набуло статусу стягувана та вже здійснило права вимоги до ВАТ «Львівавтотранс». Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні тільки внаслідок реорганізації підприємства або організації. Кореспондуючі норми передбачено і в ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Важливим моментом у даній справі є те, що на дату укладення договору купівлі-продажу автостанції за адресою: Львівська обл., Сокальський р-н., м. Белз, вул. Б. Хмельницького, 2 – 22.09.2008. Відповідач не повідомив (приховав інформацію) ВАТ «Львівавтотранс»про існування мирової угоди і договору відступлення права вимоги, які відповідно датовані 11 та 22 серпня 2008 року, оскільки наперед знав, що не буде здійснювати розрахунків по укладених договорах купівлі-продажу автостанцій. Категорично стверджую, що якщо б мені було відомо про існування вищезгаданих фіктивних угод, то не відбулось укладення договорів купівлі-продажу автостанцій з ТОВ «СІД Автотранс». Враховуючи вищенаведене, вважає що мирова угода про розстрочення боргу від 11.08.2008 та договір уступки права вимоги від 22.08.2008 не мають юридичної сили, так як укладені з порушенням норм чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2010, в зв‘язку з нез‘явлення в засідання суду представника відповідача та необхідністю залучення третьої особи, розгляд справи було відкладено на 10.06.2010.

Відповідач вимог ухвал суду від 29.04.2010 та від 03.06.2010 не виконав.

Третя особа в судове засідання не з‘явилась. У поданих до відділу діловодства суду письмових поясненнях вважає доводи відповідача про зарахування зустрічної заборгованості в сумі 848623,18 грн. на підставі укладеного з ТОВ «Транс-Лізинг»договору уступки права вимоги від 22.08.2008 обґрунтованими.

В судовому засідання 10.06.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників позивача і відповідача, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

22.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Львівавтотранс»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - договір).

Відповідно до п. 1. договору продавець продав, а покупець купив належне продавцю нежитлову будівлю автостанції, що знаходиться за адресою м. Белз, вул. Б. Хмельницького, буд. 2 Сокальського району, Львівської області. Загальна площа відчужуваної цегляної будівлі автостанції, позначеної літерою А-1 становить 29,1 кв. м.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість придбаного об‘єкта, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі вартості об‘єкта - 10 000 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, –за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 3. договору визначено, що продаж нежитлової будівлі здійснюється за 10000 грн. з ПДВ, які покупець зобов‘язується перерахувати на поточний рахунок продавця протягом 30 банківських днів з дня підписання 04.09.2008 сторонами цього договору протоколу проведення відкритих торгів Товарною біржею «НАША»№ 146-81Н. Факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово-платіжними документами про перерахування її вартості на вказаний в договорі поточний рахунок продавця.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов договору не виконав свого обов‘язку покупця, плату за придбаний об‘єкт повністю не розрахувався, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 10000 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 10 000 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Заперечення відповідача про те, що не має заборгованості перед позивачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог не приймаються судом до уваги з огляду на наступне

11.08.2008 між TOB «Транс-Лізинг»та позивачем було укладено мирову угоду про розстрочення боргу, у відповідності до якої позивач визнав заборгованість перед TOB «Транс-Лізинг»у розмірі 848 623,18 грн., яка підтверджується наказами Господарського суду Львівської області від 18.09.2006 № 4/390-17/47 та від 27.09.2007 № 4/1256-4/75 та матеріалами виконавчих проваджень відкритих на підставі зазначених виконавчих документів.

Умовами п. 7 мирової угоди про розстрочення боргу передбачено, що TOB «Транс-Лізинг»вправі відступити право вимоги до ВАТ «Львівавтотранс»у розмірі 846 623,18 грн. третій особі у відповідності до статей 512-516 ЦК України.

22.08.2008 між TOB «Транс-Лізинг»та відповідачем підписано договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого TOB «Транс-Лізинг»відступило відповідачу право вимоги до позивача у розмірі 846 623,18 грн., яке належало TOB «Транс-Лізинг»на підставі угоди про розстрочення боргу від 11.08.2008.

Разом з цим, частина 5 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України визначає, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Оскільки, мирова угода, згідно якої позивач визнав заборгованість перед TOB «Транс-Лізинг»у розмірі 848 623,18 грн. не затверджена Господарським судом Львівської області (відповідної ухвали сторонами не подано), а отже не породжує обов‘язків для позивача.

Крім цього, частина 2 статті 512 Цивільного кодексу України визначає, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов‘язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Позивач в поданих до суду 03.06.2010 письмових поясненнях зазначає, що йому стало відомо про укладення договору про відступлення права вимоги від 22.08.2008 лише з отриманої ухвали суду. Доказів на спростування тверджень позивача та підтверджуючих дотримання порядку повідомлення позивача про заміну кредитора відповідач суду не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 89 грн. підлягають поверненню з Державного бюджету України з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 825 від 05.08.2009, яка втупила в дію 13.08.2009, внесено зміни до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», згідно якої розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у господарських справах встановлено в сумі 236 грн.

Сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається на день подання позовної заяви.

Позивач в якості доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу подав платіжне доручення № 2380 від 23.10.2009 про сплату витрат в розмірі 325 грн., тоді як позивач звернувся з позовом до суду після зміни розмірів –29.12.2009, тобто в більшому розмірі ніж передбачено.

Відповідно до положення пункту 13 статті 6 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ», повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи.

Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» передбачає часткове повернення сплаченого державного мита у випадку внесення його в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, зайве сплачені позивачем витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 89 (вісімдесят дев‘ять) грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс»(м. Київ, вул. П.Мирного, 16/13, код ЄДРПОУ 35428933) на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс»(м. Львів, вул. Окружна, 57а, код ЄДРПОУ 22406913) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути Відкритому акціонерному товариству «Львівавтотранс»(м. Львів, вул. Окружна, 57а, код ЄДРПОУ 22406913) з Державного бюджету України зайві сплачені платіжним дорученням № 2380 від 23.10.2009 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 89 (вісімдесят дев‘ять) грн. 00 коп. Платіжне доручення № 2380 від 23.10.2009 залишається в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 3/22.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 17.06.2010.