Рішення № 10021819, 07.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/8607.06.10 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

До                    Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛСА ТРАНС»

Про                     стягнення 201486,65 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Галков І.О. (довіреність № б/н від 29.03.2010 р.)

Від відповідача: не з’явилися

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛСА ТРАНС»(відповідач) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 201486,65 грн. на підставі договору фінансового лізингу № 1317/04/2008 від 25.04.2008 р. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 162746,44 грн., суму неустойки в розмірі 14762,41 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 4404,21 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 19573,59 грн. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконував належним чином свої договірні зобов’язання в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.03.2010 р. порушено провадження у справі № 39/86 та призначено справу до розгляду на 12.04.2010 р. о 10:50 год.

Представник позивача у судовому засіданні 12.04.2010 р. залучив до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2010 р., а саме: Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД за № 247587 стосовно позивача станом на 29.03.2010 р., довідку № 15-01/1560 від 12.12.2008 р. про наявність рахунків в банківській установі, письмове підтвердження від 12.04.2010 р. про те, що у провадженні господарських судів України або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору, пояснення по справі та довідку Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві № 21-10/1274-3 від 09.03.2010 р. на відповідача станом на 15.02.2010 року. З поданої позивачем довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві № 21-10/1274-3 від 09.03.2010 р. судом встановлено місцезнаходження відповідача за іншою адресою, ніж зазначено позивачем у позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18.

Ухвалою суду від 12.04.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 14.05.2010 р. о 11:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2010 р. надав суду документи на виконання вимог ухвали суду, а саме: докази направлення відповідачу позовної заяви з додатками за адресою, яка зазначена в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18 та копію акта про повернення майна, а також усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.05.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 07.06.2010 р. о 09:40 год.

Ухвалою Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 14.05.2010 р., на підставі ст. ст. 69, 86 ГПК України, продовжено строк вирішення спору у справі № 39/86 на один місяць.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 07.06.2010 р., подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 150751,54 грн., з яких 123983,81 грн. –основний борг, суми інфляційних витрат в розмірі 22301,18 грн. –інфляційні витрати, 4466,55 грн. - три відсотки річних (відповідні розрахунки сум інфляційних витрат та трьох відсотків річних із зазначенням періодів нарахування додані позивачем до матеріалів справи).

Відповідно до названої заяви позивач фактично зменшив позовні вимоги.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 07.06.2010 р. заяву позивача до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року”та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 150751,54 грн., яка включає в себе:, а саме: 123983,81 грн. –основний борг, суми інфляційних витрат в розмірі 22301,18 грн. –інфляційні витрати, 4466,55 грн. - три відсотки річних.

Відповідач у судове засідання 07.06.2010 р. повторно не з‘явився, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/86 від 14.05.2010 року було направлене відповідачу за адресою його місцезнаходження, яка відповідає даним витягу з ЄДРПОУ № 21-10/1274-3 від 09.03.2010 р., наданого Головним міжрегіональним управлінням статистики у м. Києві, стосовно відповідача станом на 15.02.2010 р. Підтвердженням надсилання відповідачу названої ухвали суду є відповідна відмітка на її зворотньому боці.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув ”, “адресат відсутній ” і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Фактично в матеріалах справи наявний конверт поштового відправлення повернуте органами зв'язку з позначкою “організації немає ”.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/86 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 07.06.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні, призначеному на 07.06.2010 р., за згодою представника позивача, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” та Товариством з обмеженою відповідальністю “АЛСА ТРАНС” було укладено Договір фінансового лізингу № 1317/04/2008 (далі –договір).

У відповідності до умов Договору лізингодавець (позивач) зобов’язався придбати у свою власність транспортний засіб (далі –майно) у відповідності з встановленою лізингоотримувачем специфікацією продавця: тип: вантажний автомобіль, марка, модель: Автобетоннозмішувач 581453 на шасі КАМАЗ 6520 (три одиниці), рік випуску 2008 р., та передати його без надання послуг по керуванню та технічній експлуатації лізингоотримувачу в якості предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов’язався прийняти його на умовах цього Договору (п. 1.1.).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Наведене свідчить про виникнення між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України, що ґрунтуються на договорі фінансового лізингу № 1317/04/2008 від 25.04.2008 р.

Згідно п. 2.1. договору майно придбавається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.

Передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та приймання його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем здійснюється на протязі 5-ти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі (п. 3.1.).

Загальна сума лізингових платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 456106,35 “у.о.”, включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 58072,67 “у.о.” (п. 7.3.). Умовна одиниця, відповідно до п. 7.1. договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України та є рівною одному долару США по курсу НБУ.

Відповідно до п. 7.5. договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу вказується в додатку № 1 до договору. Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказуються у графіку внесення платежів (п. 7.6.).

Поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як здобуток суми лізингового платежу вираженої в “у.о.” згідно “Графи 3” додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення платежу та “Курсу 2”, збільшеного на 1%. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума виражена в гривнях та розрахована, як здобуток відповідної суми в “у.о.”, вказаної в “Графі 4” додатку № 1 до договору та “Курсу 1” (п. 7.1.2.). “Курс 1” курс, встановлений НБУ для одного долара США на 25.04.2008 р. “Курс 2” курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору (п. 7.1.1.).

Пунктом 7.8. договору було встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об’ємі та в строки, встановлені у графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, на протязі строку фінансового лізингу або до моменту дострокового розірвання договору.

06.05.2008 р. позивач передав, а відповідач прийняв на підставі довіреності серії НББ № 908777 від 05.05.2008 р. згідно видаткової накладної № РН-0000135 від 06.05.2008 р. автомобіль: Автобетоннозмішувач 581453 на шасі КАМАЗ 6520 (три одиниці), рік випуску 2008 р.

17.12.2008 року відповідач повернув позивачу майно, що було передано відповідачу на умовах договору фінансового лізингу № 1317/04/2008 від 25.04.2008 р., що підтверджується актом про повернення майна від 17.12.2008 р.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що в порушення умов договору фінансового лізингу відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.

Зобов‘язання по оплаті лізингових платежів відповідач не виконав в повному обсязі.

Станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи у судовому засіданні заборгованість відповідачем погашена не була.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Зібрані у справі докази свідчать, що між сторонами по справі укладено договір фінансового лізингу, а, отже, саме він та відповідні положення статей параграфа 6 глави 58 (лізинг), глави 58 (найм (оренда)), глави 52 (купівля –продаж), параграфа 3 глави 54 (поставка) Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), параграфа 5 глави 30 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг»(надалі – Закон України «Про фінансовий лізинг»), визначають права та обовЧязки сторін, зокрема зі здійснення передбаченого Договором фінансового лізингу № 1317/04/2008 від 25.04.2008 р.

Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч.ч. 2-3 ст. 806 ЦК України).

Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг (далі-лізинг) –це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону). Частиною 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону України сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

З наданих суду доказів вбачається, що відповідачем були порушені договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості за спірним договором.

Станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи у судовому засіданні сума заборгованості відповідачем погашена не була.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.

Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по лізинговим платежам, з урахуванням поданої в судовому засіданні заяви про уточнення позовних вимог, в розмірі 123983,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 4466,55 грн. та суму інфляційних витрат в розмірі 22301,18 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перевірку розрахунків позивача, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат в розмірі 22301,18 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 4466,55 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Крім того, відповідно абзацу 7 пункту 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15) при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Згідно положення пункту 13 “Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ ” (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258), повернення коштів, внесених для оплати вищевказаних витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

А тому, сплачене позивачем державне мито, а рівно і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині зменшення ним позовних вимог, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1507,52 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 176,57 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЛСА ТРАНС” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18, код ЄДРПОУ 33941031, р/р 2600232168 в АБ «Діамант», м. Київ, МФО 320854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, Бізнес-Центр “Реноме”, код ЄДРПОУ 33104543, р/р 26008301013536 в КРД “Райффайзен Банк Аваль”, МФО 322904), а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 123983,81 грн. (сто двадцять три тисячі дев’ятсот вісімдесят три гривні 81 коп.) основного боргу, 22301,18 грн. (двадцять дві тисячі триста одна гривня 18 коп.) інфляційних витрат, 4466,55 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят шість гривень 55 коп.) трьох відсотків річних, 1507,52 грн. (одна тисяча п’ятсот сім гривень 52 коп.) державного мита та 176,57 грн. (сто сімдесят шість гривень 57 коп.) витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

2.          Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 11.06.2010 р.