Ухвала суду № 1002060, 10.09.2007, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

  Справа № 22а-1288/07                                                        Головуючий у І інстанції – Євсіков О.О.

                                                                                                                                  Суддя-доповідач Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

            10 вересня 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                              головуючого – судді Глущенко Я.Б.,

                              суддів                         Бараненка І.І., Малиніна В.В.,

                              при секретарі             Маркевичі Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 01 лютого 2007 року у справі за адміністративним позовом Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва  в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Євротрансгаз»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоімпорт»,  про визнання угоди недійсною, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2006 року Заступникпрокурора Голосіївського району м. Києва  в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Голосіївському районі            м. Києва звернувся з позовом про визнання недійсним договору  купівлі-продажу природного газу № 138/0/г від 24.01.2003 року, укладеного між ТОВ «Енергоімпорт» та ТОВ «Компанія «Євротрансгаз».

В ході розгляду справи позивачем були уточнені позовні вимоги та заявлено вимогу про застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, щодо зобов'язання ТОВ «Енергоімпорт» повернути все одержане за угодою ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» та стягнути з ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» вартість товару в сумі 3639792,00 грн. в доход держави.

 Постановою Господарського суду м. Києва  від 01 лютого 2007 року заявлений позов залишений без задоволення.

            Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивач, який підтримав вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а постанова суду - без змін з таких підстав.

            Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

            Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

            Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Судова колегія погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на фактичні обставини справи.

Так, судом встановлено, що ДПІ у Голосїївському районі м. Києва  було проведено перевірку ТОВ «Компанії «Євротрансгаз» за період з 01.07.2002 року  по 01.10.2003 року. За результатами перевірки було складено акт перевірки № 10-23/02-7/30214519.

Перевіркою було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоімпорт» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанією «Євротрансгаз» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 138/03/г від 24.01.2003 року.

Відповідно до акта прийому-передачі робіт від 29.01.2003 року № 45 продавець передав, а покупець прийняв 13000000 м 3 природного газу на загальну суму 3639792,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 606632,00 грн.

На виконання договору ТОВ «Енергоімпорт» виписано податкову накладну від 28.01.2003 року № 03 на суму 3639792,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 606.632,00 грн.

Платіжним дорученням від 28.01.2003 року ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» повністю оплатило отриманий товар на суму 3639792,00 грн. та сплатило в ціні товару податок на додану вартість в розмірі 606632,00 грн.

Згідно поданої до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва декларації з податку на додану вартість за січень 2003 року ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» до податкового кредиту віднесло 657648,00 грн., з яких 606632,00 грн. по договору № 138/03/г від 24.01.2003 року.

Проте, як зазначає позивач, остання звітність ТОВ «Енергоімпорт» по податку на додану вартість була подана за грудень 2002 року, чим, на думку позивача, підтверджується укладення угоди, з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Окрім того, податкова інспекція в обґрунтування своїх вимог посилається на рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2003 року у справі № 24/169, яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Енергоімпорт». 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що саме по собі скасування державної   реєстрації не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Судом також правильно враховано, що ТОВ «Енергоімпорт» на момент укладення договору було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і було виключено з нього лише 13.09.2004 року. Навіть саме рішення суду, яким скасовано реєстрацію товариства, прийнято 21.02.2003 року, тобто після укладення оспорюваного договору.

Судовою колегією також враховується, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарської операції з ТОВ «Енергоімпорт», про що, зокрема, свідчать договір купівлі-продажу, акт прийому-передачі робіт від 29.01.2003 року № 45,  податкова накладна від 28.01.2003 року № 03 та платіжне доручення від 28.01.2003 року.

 ТОВ «Компанія «Євротрансгаз», отримавши податкову накладну від ТОВ «Енергоімпорт»,  відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно по першій події включило суму податку на додану вартість до складу свого податкового кредиту.

Окрім цього, судом першої інстанції вірно відмічено, що припинення ТОВ «Енергоімпорт» повністю унеможливлює повернення в первісний стан добросовісної сторони договору – ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» - шляхом повернення йому отриманих ТОВ «Енергоімпорт» коштів. Стягнення в доход держави з ТОВ «Компанія «Євротрансгаз» вартості отриманого за угодую буде являти собою порушення загальноправових та конституційних принципів відповідальності саме винної особи.

Погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судова колегія одночасно зазначає, що недоречними є  посиланням суду першої інстанції на те, що застосування положень Господарського кодексу України до спірних правовідносин є необґрунтованим, а тому це посилання суду колегія суддів виключає з  мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами -в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке,  що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Слід зазначити, що санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.Тому не можуть братися до уваги доводи апелянта, що ТОВ «Енергоімпорт» не прозвітував за січень 2003 року та не відобразив в податковій декларації  свої податкові зобов'язання, що за твердженням податкового органу  свідчить про укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки такі дії ТОВ «Енергоімпорт» є складом іншого правопорушення.

Частиною 1 ст. 208 ГК Українитакож передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. 

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню, наведеному в  ч.1 ст.238 ГК України.

Доречним також бути звернути увагу на те, що такі санкції можуть бути застосовані  лише протягом строків, визначених ст. 250 ГК України, відповідно до приписів  якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що порушення, яке, на думку податкової інспекції, мало місце, було виявлено останньою при проведенні перевірки відповідача та складанні акту за її результатами 19.02.2004 року, оспорюваний договір був укладений в січні 2003 року, а  позов був пред’явлений до суду лише в червні 2006 року, що свідчить про пропущення строків, встановлених ст. 250 ГК.

Проте, судова колегія вважає, що правові наслідки пропущення строків, визначених ст. 250 ГК України, можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. Враховуючи, що в даному випадку встановлено, що право позивача, яке він реалізує як державний орган, не порушувалось, а відповідачем дотримані вимоги здійснення господарської діяльності, суд відмовляє в позові не через пропущення строку, встановленого ст. 250 ГК України, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Окрім того, судова колегія виключає з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення посилання суду як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог на те, що ТОВ «Енергоімпорт» визнано банкрутом, оскільки всі наявні в матеріалах справи докази про визнання банкрутом стосуються іншого підприємства – ТОВ «Енергоекспорт».  

Одночасно слід зазначити, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відносно підстав для закриття провадження, оскільки це питання вирішено ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.02.2007 року, а ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2007 року було відмовлено ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в поновленні строку на її апеляційне оскарження.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визначився з висновком, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.  

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну  скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі                  м. Києва залишити без задоволення.

Постанову  Господарського суду м. Києва від01 лютого 2007 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді: