Рішення № 100185943, 07.10.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року справа № 580/6490/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Білоноженко М.А.,

за участі:

секретаря судового засідання - Хіврич В.В.,

представника позивача - Блохи Я.М.,

представника відповідача - Власенко У.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Приватне акціонерне товариство "АЗОТ" (далі – позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.07.2021р. №54814384 про стягнення виконавчого збору в сумі 10 911,65 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.08.2021р. №66375827 про відкриття виконавчого провадження.

В обгрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення із позивача виконавчого збору, оскільки відповідачем жодних заходів з примусового стягнення залишку боргу в розмірі 3 527 856,40 грн., який був самостійно сплачений позивачем впродовж трьох місяців на рахунок УПФУ, вчинено не було. Звернуто увагу, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Питання ж розміру виконавчого збору залежить від суми фактичної стягнутої державним виконавцем суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі. З урахуванням зазначеного, вказано, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, а отже постанова про стягнення виконавчого збору не відповідає вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» та підлягає скасуванню. Зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення виконавчого збору, підлягає скасуванню з підстав протиправності постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою суду від 27.09.2021р. відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання на 06.10.2021р.

05.10.2021р. до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши при цьому, що виконавчий збір стягується у розмірі 10% від суми стягнення. Сума стягнення за виконавчим документом при відкритті, виконавчою провадження складала 548 227,37 грн., тому сума виконавчого збору, що підлягала стягненню за виконавчим документом, складала 548 227,37 грн. В ході примусового виконання державним виконавцем стягнуто виконавчий збір в сумі 537 315,72 грн., залишок суми виконавчого збору становить 10 911,65 грн. Звернуто увагу, що посилання позивача На судову практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, є хибним, оскільки у вказаних постановах для вирішення спірних правовідносин, суд керувався нормами Закону №1404-VIІІ, які були чинними до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов дня посилення захисту права дитини на належне утримання”, від 03 липня 2018 року №2475-VIII.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 06.10.2021р. оголошено перерву у розгляді справи до 13 год. 30 хв. 06.10.2021р.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.07.2021р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні №54814384 (з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №823/553/17 від 01.09.2017р. про стягнення з ПАТ “Азот” на користь УПФУ в м. Черкасах Черкаської області боргу у сумі 5 482 273, 71 грн.) прийнято постанову про стягнення з ПАТ “Азот” виконавчого збору у розмірі 10 911,65 грн.

04.08.2021р. державним виконавцем відкрито виконавче провадження №66375827 з виконання постанови №54814384 від 30.07.2021р. про стягнення виконавчого збору з ПАТ “Азот” у розмірі 10 911,65 грн.

Вважаючи ухвалені державним виконавцем постанову про стягнення виконавчого збору та прийняту на її підставі постанову про відкриття виконавчого провадження протиправними, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до п.8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції чинній станом на дату прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до ч.3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналізуючи наведені положення суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа. При цьому, розмір виконавчого збору, що стягується державним виконавцем становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище судом, оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору з ПАТ “Азот” у розмірі 10 911,65 грн., державним виконавцем прийнято у виконавчому провадженні №54814384 (з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №823/553/17 від 01.09.2017р. про стягнення з ПАТ “Азот” на користь УПФУ в м. Черкасах Черкаської області боргу у сумі 5 482 273, 71 грн.).

Позивач звертає увагу на протиправність дій державного виконавця та зазначає, що державний виконавець не вчинив жодних заходів з примусового стягнення залишку боргу в розмірі 3 527 856,40 грн., який був самостійно сплачений позивачем впродовж трьох місяців на рахунок УПФУ, що виключає можливість стягнення із позивача виконавчого збору.

Надавши оцінку вказаним посиланням, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII (набрав чинності 28 серпня 2018 року) у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Предметом спору у даній справі є постанова про стягнення виконавчого збору від 30.07.2021р., а тому підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від фактично стягнутої суми.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про необгрунтованість доводів представника позивача щодо можливості стягнення виконавчого збору від фактично стягнутої суми боргу, оскільки правове регулювання частини 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, з урахуванням внесених Законом №2475-VIII змін, суттєво змінилось.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 17.09.2020р. у справі №640/16620/19.

Із зазначених підстав, посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року по справі №2540/3203/18, суд вважає необгрунтованими, оскільки у вказаній постанові, для вирішення спірних правовідносин, суд керувався нормами Закону №1404-VIІІ, які були чинними до внесення змін Законом України від 03.07.2018р. №2475-VIII.

Крім того, судом враховано, що згідно платіжних доручень, наявних в матеріалах справи вбачається стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №54814384 на суму 537 315,72 грн. Таким чином, різниця між сумою виконавчого збору у 10% від суми стягнення у вказаному виконавчому провадженні (548 227, 37 грн.) та стягнутою сумою (537 315,72 грн.) становить - 10 911, 65 грн.

Оскільки вказана сума виконавчого збору станом на 30.07.2021р. (дата закінчення виконавчого провадження №54814384) не була стягнута, суд доходить висновку, що державний виконавець, при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, діяв у відповідності до вимог ч.3 ст. 40 Закону № 1404-VIII, у зв`язку із чим правові підстави для визнання її протиправною та скасування - відсутні.

Стосовно правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнятої з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII, встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до п.8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 (далі - Інструкція №512/5), у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

З аналізу вказаних положень, вбачається обов`язок державного виконавця відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, внесеної зокрема і у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.

Суд зазначає, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору є самостійним виконавчим документом у відповідності до п. 5 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII, на підставі якої відкривається виконавче провадження в силу прямих положень Закону №1404-VIII.

Судом враховано, що постанова про стягнення виконавчого збору, на підставі якої відкрито виконавче провадження, є чинною та не скасованою.

На підставі зазначеного, суд доходить висновку, що державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.08.2021р., діяв у межах, спосіб та на підставі наданих Законом повноважень, в зв`язку із чим суд доходить висновку про необрунтованість позовних вимог і в цій частині.

Відповідно до частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних постанов, в зв`язку із чим в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Згідно приписів ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України і може бути оскаржене в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя М.А. Білоноженко