Рішення № 100185636, 07.10.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8062/21

РІШЕННЯ

іменем України

07 жовтня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Михайлова О.О.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" , Інспектора СПС Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамського Михайла Олександровича про встановлення факту та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", Інспектора СПС Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамського Михайла Олександровича, в якій, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 14.07.2021 та про збільшення позовних вимог від 03.08.2021, просить:

1. Визнати порушення відповідачами його правосуб`єктності у кількості 119 (сто дев`ятнадцять) разів за фактом засвідчення його підпису на власний розсуд посадової особи установи та стягнути з відповідачів солідарно на відшкодування моральної шкоди 250 гривень за кожний факт порушення його правосуб`єктності, а саме 29750 (двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень. Зобов`язати відповідачів утриматися від засвідчення підпису позивача на власний розсуд посадової особи.

2. Зобов`язати Державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" приймати усі звернення позивача адресовані до адміністрації установи згідно вимог законодавства про звернення громадян.

3. Зобов`язати Державну установу "Замкова виправна колонія (№58)" про отримання адміністрацією звернення (в тому числі про надання телефонних розмов) засудженому (позивачу) видавати талон-підтвердження.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що посадові особи Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" на власний розсуд засвідчували підпис позивача на заявах щодо надання телефонних розмов.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.08.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі та витребував у відповідача документи.

Відповідачі подали відзиви на адміністративний позов, в якому зазначили, що відмітка на заяві засудженого лише підтверджує факт подання заяви від засудженого до начальника установи та унеможливлює скористатись будь-якими послугами за іншого засудженого. Просять у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Позивачем надано суду відповідь на відзив, у якій позивач збільшив позовні вимоги, а крім того зазначив, що легітимізація волі позивача (суб`єкта права на звернення із заявою) на власний розсуд посадової особи установи - є втручанням у дієздатність особи. Оскільки це стосується підпису фізичної особи, що є реквізитом імені фізичної особи, то таке принижує ім`я позивача.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у державній установі "Замкова виправна колонія (№58)".

Протягом з 08.02.2020 по 09.08.2020 позивач подав до адміністрації державної установи 119 заяв про надання телефонних розмов, які були задоволені.

Позивач, вважаючи, що відповідачі протягом тривалого часу порушують його права шляхом засвідчення його підпису на заявах, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

- порушений суб`єктом владних повноважень.

Щодо позовних вимог визнати порушення відповідачами правосуб`єктності позивача та похідних вимог про відшкодування моральної шкоди та утримання від засвідчення підпису суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач не конкретизує, які саме негативні наслідки він зазнав та яким чином порушуються, зокрема, його права діями відповідачів.

У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 у справі № 800/541/16 суд підкреслив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Жодних доказів або аргументів, які б свідчили про реальне порушення прав або законних інтересів позивача з боку відповідачів, ОСОБА_1 не наведено.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача приймати усі звернення позивача та видавати талон-підтвердження суд зазначає, що суд може зобов`язати відповідача вчинити певні дії у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача.

Резолютивна частина рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

При цьому суд бере до уваги, що правомірність розгляду відповідачами заяв позивача про надання телефонних розмов у період з 08.02.2020 по 09.08.2020 була предметом розгляду у справі № 560/6772/20.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги необгрунтованими, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Відповідачі:Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" (вул. Гагаріна, 2, м.Ізяслав, Хмельницька область, 30300 , код ЄДРПОУ - 08564771) Інспектор СПС Державної установи "Замкова виправна колонія(№58)" Адамський Михайло Олександрович (вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельницька область, 30300

Головуючий суддя О.О. Михайлов