Ухвала суду № 100183306, 07.10.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/5299/21

2/214/3062/21

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

07 жовтня 2021 року суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Євтушенко О.І., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27), Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (м. Київ, вул. Володимирська, 46), Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (м. Київ, вул. Малопідвальна, 8) про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом 02 липня 2021 року, в якому просить стягнути солідарно на свою користь з Російської Федерації, Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» моральну шкоду у розмірі 1015 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 в позовній заяві посилається на окупацію Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, а також частини Донецької та Луганської області України. З 18 травня 2014 року по 29 серпня 2014 року його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в складі військової частини пп В2603 виконував бойове завдання та брав участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, а саме у с. Краснопілля, а також бля м. Іловайськ у Донецькій області. 29 серпня 2014 року ОСОБА_2 , виконуючи свій військовий обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від збройної агресії Російської Федерації, загинув, внаслідок чого йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 1 015 000 грн.

Зі змісту заявленого ОСОБА_1 позову слідує, що у останнього виник міжнародний цивільний публічно-правовий спір між ним, як громадянином України, та державою – Російська Федерація з приводу збройної агресії останньої, яка призвела до загибелі сина позивача, що виконував військовий обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини.

Відповідно до ч.1 ст.187 ЦПК України, суд відкриває провадження у справі за позовною заявою за відсутності підстав для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження.

Суд зауважує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Зубац проти Хорватії» (ZUBAC v. CROATIA), рішення від 05 квітня 2018 року, наголосив на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, попереджатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду.

Однак, ознайомившись із змістом та формою позовної заяви, судом встановлено, що вона подана без додержання вимог, викладених в ст.ст.175, 177 ЦПК України, а саме:

- повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Приходячи до такого висновку, суд зазначає, що відповідно до ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Згідно п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.05.2013 року № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно ч. 6 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно положень ст. 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 (далі – Конвенція) держава користується імунітетом, щодо себе і своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Статтею 7 вищезазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи в силу: міжнародної угоди; письмового договору; або заяви в суді або письмового повідомлення в рамках конкретного розгляду.

Так, позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації помилково зазначив місцезнаходження цієї держави за місцем розташування Посольства Російської Федерації в Україні (03049, м. Київ, Повітрофлоцький проспект, 27). Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивач звертаючись із позовом до Російської Федерації, невірно зазначив адресу для листування - яка є адресою Посольства Російської Федерації в України.

Відповідно до змісту Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України №198/93 від 10 червня 1993 року, посольства та консульства іноземних держав в Україні є постійно діючими органами дипломатичної служби своїх країн, які виконують лише ті функції, які закріплені у Віденській Конвенції про дипломатичні зносини та у Віденській Конвенції про консульські зносини.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18.04.1961 року, ратифікована Україною і Російською Федерацією, не містять положень, які надають дипломатичним представництвам іноземних держав повноваження виступати від імені цих держав в судах України.

В свою чергу, відповідно до вимог ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі ст.1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, що укладена 15.11.1965 та набрала чинності 01.12.2001, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

А відповідно до ст. ст.2, 3 цієї Конвенції, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом. Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» ( в редакції від 26.11.2000) Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага, з такими заявами та застереженнями: 1) до статті 2 Конвенції: Центральним органом України є Міністерство юстиції України; 2) до статті 6 Конвенції: органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції України та його територіальні управління юстиції; 3) до статті 8 Конвенції: вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянам держави походження цих документів; 4) до статті 9 Конвенції: органом, компетентним отримувати документи, які передаються консульськими каналами або, якщо цього вимагають надзвичайні обставини, дипломатичними каналами, є Міністерство юстиції України; 5) до статті 10 Конвенції: Україна не використовуватиме на своїй території способів передачі судових документів, передбачених статтею 10 Конвенції

Слід також зазначити, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України (п.3 Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 02.07.2014 року №228).

Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц (провадження №14-6цс18).

Отже, оскільки в позові зазначено відповідачем державу – Російська Федерація, як суб`єкта міжнародних цивільних приватно-правових відносин, при цьому не зазначено центральний орган цієї держави та межі його компетенції, встановленої законом, який має право здійснювати представництво цієї держави при розгляді цивільних справ в судах України, що має суттєве значення для подальшого прийняття процесуальних рішень та вирішення справи, позивачу необхідно уточнити відповідача у справі, за згодою останнього, або вказано правову норму, визначену міжнародним договором України або законом України, що визначає можливість пред`явлення позову саме до цього відповідача – компетентного органу Російської Федерації, враховуючи вищезазначені положення норм процесуального закону.

У зв`язку з цим ухвалою суду від 07 липня 2021 року позовну заяву залишено судом без руху. Копія ухвали направлялась судом на адресу позивача поштовою кореспонденцією. Крім того, вказану ухвалу суду позивачем було отримано особисто 31 серпня 2021 року, про що в матеріалах справи міститься відповідна розписка. Однак, станом на 07 жовтня 2021 року жодних уточнених позовних заяв з усунутими недоліками від позивача до суду не надходило. Жодного інтересу протягом всього часу з моменту надходження позову до суду ОСОБА_1 не проявляв.

Відповідно до ст.43, ст.44 ЦПК України, позивач як учасник справи у справах позовного провадження, зобов`язана виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відтак, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як наголошує Європейський суд з прав людини у справі справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, «… заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

Згідно з ч.ч.3, 5, 6 ст.185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше 5 днів з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

З огляду на те, що позивач не усунула виявлені судом недоліки позову, вказані в ухвалі суду від 28 квітня 2021 року у встановлений судом строк, який сплинув, інтересу до пред`явленого позову не проявляє, тому суд приходить до висновку про необхідність повернення позовної заяви разом з копіями доданих до неї матеріалів.

Окремо суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч.7 ст.185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст.ст.185, 260, 261, 351, 353, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, Акціонерного товариства «СБЕРБАНК», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди – вважати неподаною та повернути позивачеві разом з доданими до неї матеріалами.

Копію позовної заяви з додатками залишити в матеріалах справи.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Ухвалу суду складено та підписано 07 жовтня 2021 року.

Суддя О.І. Євтушенко