Рішення № 10016176, 14.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/14014.05.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ»

Простягнення 54 341,80 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Ванда А.В. –дов. № б/н від 10.05.2010 року;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тєфія»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ»про стягнення 48780,00 грн. –основного боргу, 3333,36 грн. –пені, 1819,49 грн. –інфляційних втрат та 408,95 грн. – 3% річних.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати пов’язані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані в повному обсязі зобов’язання щодо поставки оплаченого товару, згідно рахунку –фактури № СФ –237/ГЛ від 14.10.2008 року.

Ухвалою від 09.04.2010 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 26.04.2010 року.

Представник позивача в судовому засіданні 26.04.2010 року подав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити повністю.

В судове засідання 26.04.2010 року, представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою від 26.04.2010 року розгляд справи було відкладено на 14.05.2010 року.

В судовому засіданні 14.05.2010 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 14.05.2010 року вдруге не з'явився, вимоги ухвали не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України № 01-08/140 від 15.03.2010 року «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.05.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, а також, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку –фактури № СФ – 237/ГЛ від 14 жовтня 2008 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 48780,00 грн., що засвідчується платіжним дорученням № 705 від 22 жовтня 2008 року та банківською випискою від 22.10.2008 року, в яких в графі «Призначення платежу»міститься посилання на вищевказаний рахунок –фактуру (копії яких наявні в матеріалах справи).

Однак, відповідач в порушення норм чинного законодавства свої зобов’язання щодо поставки товару не виконав та передплату в сумі 48780,00 грн. не повернув.

23 листопада 2009 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 2311-01, з вимогою поставити оплачений товар або повернути грошові кошти, що засвідчується фіскальним чеком № 7385 від 24.11.2009 року, описом вкладення у цінний лист та повідомленням про вручення поштового відправлення від 10.12.2009 року, проте відповідач залишив вищезазначену вимогу без задоволення та належного реагування.

Станом на день розгляду справи в суді, відповідач вагу підкладну PT 300 DW, 15t та кабель для з’єднання PT-IBC 1202 не поставив, суму перерахованого авансу не повернув, жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач також не надав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення передплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 48780,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач керуючись статтями 611, 610 ЦК України та статтею 231 ГК України, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за час користування чужими коштами в сумі 3333,36 гривень.

Відповідно до положень ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки між сторонами угода щодо неустойки не укладена, а стаття 231 ГК України застосовується лише за наявності специфічного суб’єктного складу чи правовідносин, до яких даний спір не відноситься, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того слід зазначити, що частина 6 статті 231 ГК України визначає лише розмір штрафних санкцій, які можуть встановлюватись сторонами, а не обов’язок їх сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 408,95 грн. та 1819,49 грн. інфляційних втрат.

Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню, оскільки ця санкція застосовується у випадку порушення грошових зобов'язань, проте за договором у відповідача виникло зобов'язання поставити товар, тобто негрошове зобов’язання, в свою чергу повернення попередньої оплати також не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов Договору. В зв’язку з чим відсутні правові підстави для застосування наслідків, встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення виконання грошового зобов’язання (дана правова позиція підтверджується також постановами ВГСУ N 14/174-06 від 01.11.2006 року, N 45/241-05 від 14.03.2006 року, N 37/649 від 17.12.2008 року).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКЛ»(місцезнаходження: 02002, м. Київ, Дніпровський р –н, вул. Луначарського, буд. 24, кв. 1, код ЄДРПОУ 32106073) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» (місцезнаходження: 08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Леніна, буд. 141 –П, код ЄДРПОУ 35023477) 48 780 (сорок вісім тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. –передплати, 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 80 коп. державного мита, 211 (двісті одинадцять) грн. 85 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.М. Спичак

Дата підписання рішення

03.06.2010 року