Рішення № 10016157, 02.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/570-14/48402.06.10 «2»червня 2010 р.Справа № 32/570-14/484 Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,

розглянувши матеріали справи№ 32/570-14/484

за позовомДержавного підприємства "Керченський морський торговельний порт"

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення 235465,04 грн.

за участю представників сторін від позивача- Климачова Л.С. від відповідача- Роздольський І.О. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт" (надалі –ДП "КМТП") звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі –Комітет) про стягнення 235465,04 грн. боргу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.02.2009 р. у справі № 32/570 позов ДП "КМТП" задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2009 р. у справі № 32/570 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2009 р. справу прийнято до свого провадження, присвоєно справі № 32/570-14/484, розгляд справи призначено на 21.10.2009 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язано виконати певні дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2009 р. призначено у справі № 32/570-14/484 судову бухгалтерську (економічну) експертизу та на підставі ст. 79 ГПК України зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

22 квітня 2010 р. до господарського суду міста Києва надійшов висновок судово-економічної експертизи № 10660 разом з матеріалами справи № 32/570-14/484.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2010 р. поновлено провадження у справі № 32/570-14/484 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.05.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2010 р. відкладено розгляд справи на 02.06.2010 р.

У судовому засіданні 02.06.2010 р. представники сторін підтримали свої правові позиції.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 2002 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву та позивачем (зберігач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 1 (надалі - Договір).

Предметом Договору є зберігання матеріальних цінностей державного резерву (надалі –цінності), що здійснюється в складських приміщеннях та майданчиках зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16 (форми № 1).

Згідно Договору зберігач зобов'язаний вжити заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою; надсилати Комітетові акти форми Р-16 (фооми № 1); відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрат, нестачі або пошкодження; проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету; проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми Р-17 (форми № 1) протягом 3-х днів після здійснення операції; щороку подавати Комітетові станом на 1 січня звіт форми № 12мр; станом на 1 липня –інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Комітетом; щороку, разом з річним звітом форми № 12мр, подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

В свою чергу, Комітет зобов’язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими, регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 ЦК України, Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно зі ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

У відповідності до п. 2 вищезгаданого Порядку, сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Зазначені положення передбачені також і Договором, пунктом 3.2 якого передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем.

У своєму позові позивач зазначає, що виконуючи взяте на себе зобов’язання щодо зберігання матеріальних цінностей, зберігав цінності державного резерву, у зв’язку з чим поніс витрати на їх утримання та зберігання.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема, первинними документами, актом контрольно-ревізійного відділу Південного регіону контрольно-ревізійного департаменту Державного комітету України з державного матеріального резерву від 10.04.2008 р., який було складено за результатами проведення контрольної перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у позивача.

На адресу відповідача направлялась претензія № одпр/2238 від 23.04.2008 р., у якій позивач зазначає про наявність у Державного комітету України з матеріального резерву заборгованості за Договором та вимагає погашення цієї заборгованості.

Відповідачем була надіслана відповідь, в якій він зазначив, що претензія № одпр/2238 від 23.04.2008 р. не підлягає задоволенню, з огляду на те, що позивачем не надано належних документів, які б підтверджували понесені ним витрати.

Як стверджує позивач, за період з 2005 р. по 2007 р. відповідно до умов Договору, позивач зберігаючи у себе матеріальні цінності державного резерву поніс витрати на їх зберігання в розмірі 235465,04 грн.

Вищий господарський суд України, направляючи справу № 32/570 на новий розгляд, в постанові від 27.08.2009 р. звернув увагу на те, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач просив місцевий суд застосувати до вимог позивача позовну давність, посилаючись на те, що позовна заява у даній справі була подана позивачем 04.12.2008 р. проте, у ній ставиться питання про стягнення заборгованості за період з 01.01.2005 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 27.08.2009 р. звертає увагу на те, що господарським судом міста Києва правового аналізу клопотанню відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності при винесені рішення від 24.02.2009 р. надано не було. Водночас колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що для з'ясування порушеного відповідачем питання суд мав з урахуванням положень ст. 261 ЦК України встановити момент, з якого в спірних правовідносинах має обчислюватись строк позовної давності, з урахуванням чого надати юридичну оцінку посилання відповідача на сплив строку позовної давності по вимогам позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР, ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні 23.01.2009 р. відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача. Подана заява мотивована тим, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат за зберігання матеріальних цінностей за період з 01.01.2005 р.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши обставини обізнаності позивача із порушенням своїх прав та інтересів, судом встановлено, що на момент подання позову (дата подання позову –04.12.2008 р.) спливла позовна давність в частині вимог про стягнення з відповідача витрат, понесених на зберігання матеріальних цінностей за 2005 р.

Поряд з цим, поважних причин пропуску позовної давності позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України, ст. 267 ЦК України не наведено та не обґрунтовано, а суд поважних причин не вбачає.

Враховуючи подану відповідачем заяву та положення чинного законодавства, не вбачаючи причин пропуску встановленого законом строку позовної давності поважними, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в межах строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2009 р. з метою встановлення точного фактичного розміру витрат, понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та утримання складу мобілізаційного резерву за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р. призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до висновку № 10660 судово-економічної експертизи, ДП "КМТП" на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р. витрачено грошових коштів на загальну суму 231030,97 грн., в тому числі за 2005 р. –73486,66 грн.; за 2006 р. –75483,59 грн.; за 2007 р. –82060,72 грн.

Досліджуючи матеріали справи, первинні документи та оцінюючи подані позивачем докази в їх сукупності, в тому числі висновок судово-економічної експертизи, судом встановлено, що позивачем понесено витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р. на загальну суму 231030,97 грн., які складаються з витрат на оплату праці працівників, задіяних до роботи з мобілізаційним резервом; нарахування на заробітну плату; вартості електроенергії; вартості палива; земельного податку; амортизаційних відрахувань; охорони об’єктів; інших витрат.

Разом з тим, приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, а також відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на зберігання матеріальних цінностей за 2005 р. у зв’язку із спливом позовної давності.

За таких обставин, враховуючи положення чинного законодавства, загальний строк позовної давності у три роки, а також те, що відповідач не оплатив витрати позивача на відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, з нього на користь позивача підлягає стягненню 157544,31 грн. боргу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в установленому порядку заявлених до нього вимог не спростував.

Враховуючи обставини справи, положення чинного законодавства, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Державного підприємства "Керченський морський торговельний порт" (98312, АР Крим, м. Керч, вул. Кірова, буд. 28, код 01125554) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 157544,31 грн. боргу, 10500 грн. витрат на проведення судової експертизи, 1575,44 грн. державного мита, 78,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СуддяМ.М. Нарольський Дата підписання рішення: 03.06.2010 р.