Рішення № 10015906, 16.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/8516.03.10 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрос"

До          Держаного підприємства "Державне спеціалізоване видавництво художньої

          літератури "ДНІПРО"

Про          стягнення 30 533,69 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача                    Федоренко В. Г. –ген. директор (протокол загальних зборів № 1

від 12.01.01 р.)

Від відповідача          Вакуленко Л. В. –представник (дов. б/н від 09.02.2010 р.)

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Макрос" (ділі –позивач) звернулось до суду з позовом до Держаного підприємства "Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "ДНІПРО" (далі –відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 30 533,69 грн. (21854,00 –основного боргу, 777,3 грн. –3% річних, 3342,41 грн. –збитків від інфляції, 4559,98 грн. - пені) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції №25/11 від 25.11.2008 р.

Ухвалою суду від 15.02.2010 р. за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 12/85 та призначено розгляд справи на 16.03.2010 р.

В судовому засіданні 16.03.2010 р. представник відповідача надав докази сплати суми основного боргу, а саме: платіжне доручення №40 від 01.03.2010 р., платіжне доручення №332 від 04.03.2010 р., платіжне доручення №53 від 10.03.2010 р., платіжне доручення №56 від 12.03.2010 р. та платіжне доручення №59 від 15.03.2010 р. на загальну суму 21854,00 грн.

В судовому засіданні 16.03.2010 р. оголошено повний текст рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2008 р. між сторонами укладено договір про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції №25/11.

Відповідно до п. 1.1. договору, відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання виконати друк книги "Микола Строженко" та передати його відповідачу у визначений термін за накладними. Роботи виконуються позивачем із свого матеріалу і своїми засобами.

В п. 2.1. зазначено, що вартість роботи, зазначеної в п. 1.1. договору, зазначається у специфікації та у рахунку-фактурі.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу рахунок-фактуру № СФ-00787/1 від 26.11.2008 р., відповідно до якого відповідач повинен був оплатити позивачу суму в розмірі 44667,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № РН-00502/1 від 26.12.2008 р. відповідачу було передано товар, а саме, книги в кількості 500 шт. вартістю в 44667,00 грн.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, тобто, оплатив 22813,00 грн.

Станом на день подачі позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 21854,00 грн.

В судовому засіданні 16.03.2010 р. відповідач надав докази сплати суми основного боргу, а саме: платіжне доручення №40 від 01.03.2010 р., платіжне доручення №332 від 04.03.2010 р., платіжне доручення №53 від 10.03.2010 р., платіжне доручення №56 від 12.03.2010 р. та платіжне доручення №59 від 15.03.2010 р. на загальну суму 21854,00 грн.

Тобто, станом на день розгляду справи, основна заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

Крім суми основного боргу позивач ставить вимоги про стягнення з відповідача 777,3 грн. –3% річних, 3342,41 грн. –збитків від інфляції, 4559,98 грн. –пені.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з огляду на таке.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлено.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач надав докази сплати суми основного боргу, а саме: платіжне доручення №40 від 01.03.2010 р., платіжне доручення №332 від 04.03.2010 р., платіжне доручення №53 від 10.03.2010 р., платіжне доручення №56 від 12.03.2010 р. та платіжне доручення №59 від 15.03.2010 р. на загальну суму 21854,00 грн.

Виходячи з вищезазначеного, провадження в частині стягнення з відповідача основної суми боргу, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В п. 6.3 Договору зазначено, що за порушення строків оплати вартості робіт, строків отримання робіт відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно розрахунку позивача розмір пені складає 4559,98 грн., (розрахунок в матеріалах справи).

Відповідач, не погодившись з нарахуванням пені, звернувся з усним клопотанням про зменшення розміру пені, оскільки, сума основного боргу сплачена, а також в зв’язку з тяжким матеріальним становищем відповідача.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Виходячи із зазначеного вище, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання відповідача, оскільки відповідач є державним підприємством, відповідачем визнано суму основного боргу і погашено його.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрос" до 456, 00 грн. (10 % від заявленої позивачем суми пені).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума 3% річних складає 777,30 грн., збитків від інфляції –3342,41 грн. (розрахунок в матеріалах справи). Контррозрахунку суми 3% річних та збитків від інфляції відповідачем суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 777,30 грн. та збитків від інфляції у розмірі 3342,41 грн. підлягають до задоволення.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати: державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 33, 49, п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст.82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної суми боргу.

3.          Стягнути з Держаного підприємства "Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "ДНІПРО" (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 42, Код 02473116, р/р 26005810424980 в філії ЦРУ ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», МФО 300937, а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрос»(03134, м. Київ, вул. Симиренка, 19, кв. 1, код 31280631, р/р 260020100894 в ЗАТ «Прокредитбанк»м. Київ, МФО 320984) 456 (чотириста п’ятдесят шість) грн. 00 коп. –пені, 777 (сімсот сімдесят сім) грн. 30 коп. –3% річних, 3342 (три тисячі триста сорок дві) грн. 41 коп. – збитків від інфляції, 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6.          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

Суддя                                                                                                    Л.В.Прокопенко