Рішення № 100144129, 27.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3990/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

представника позивача Дмитришин М.П.,

представника Галицької митниці Держмитслужби Рак З.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Львівської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1), Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43348711, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17.04.2020 №192-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.

Ухвалою від 27.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 29.03.2021 суд повернув без розгляду клопотання представника відповідача Галицької митниці Держмитслужби про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 19.04.2021 суд забезпечив участь представника відповідача Галицької митниці Держмитслужби у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою сервісу відеозв`язку «Easycon».

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що Галицька митниця Держмитслужби є правонаступником Львівської митниці ДФС. Позивач вказав, що Львівська митниця ДФС не повідомила його про наступне вивільнення за два місяці, а Галицька митниця Держмитслужби не запропонувала іншу роботу, чим грубо порушили вимоги частин першої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Позивач зазначив, що з моменту початку реорганізації Львівської митниці ДФС до моменту винесення наказу про звільнення позивача у Львівській митниці ДФС та у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади. У повідомленні про вивільнення зазначено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи, проте це не відповідає дійсності, оскільки рівнозначні вакантні посади були у Галицькій митниці Держмитслужби.

22.06.2020 та 24.06.2020 до суду надійшли відзиви на позовну заяву від Галицької митниці Держмитслужби та від Львівської митниці ДФС. Вказані відзиви обґрунтовані тим, що попередження про наступне вивільнення надіслане позивачу 11 та 12 березня 2020 року, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» у редакції, чинній станом на момент такого вручення, тобто у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-ІХ. Безпідставними є доводи позивача щодо не попередження його про наступне вивільнення, оскільки 11.03.2020 на його електронну адресу надіслано таке попередження. Крім цього, 12.03.2020 попередження про наступне вивільнення скеровано позивачу засобами поштового зв`язку. Вимога позивача про стягнення з Галицької митниці Держмитслужби середнього заробітку з дня звільнення, а не з наступного, не відповідає вимогам законодавства та не підлягає до задоволення.

14.07.2020 представник позивача подала до суду відповідь на відзив Галицької митниці Держмитслужби, в якому зазначила, що спірні правовідносини виникли 28.11.2019, тобто з моменту початку реорганізації Львівської митниці ДФС. Помилка у електронній адресі призвела до того, що позивач не отримав повідомлення про наступне вивільнення. До того ж, у матеріалах справи відсутній протокол про доведення до відома позивача про наступне вивільнення за допомогою електронної пошти. Крім цього, позивач не отримував такого повідомлення засобами поштового зв`язку, що підтверджується відповіддю Мостиського центру поштового зв`язку ЦПЗ №8 м. Новояворівськ Львівської дирекції АТ «Укрпошта».

16.07.2020 представник Галицької митниці Держмитслужби подала до суду заперечення на відповідь на відзив, до яких додала копію протоколу про доведення інформації або документів до державного службовця від 11.03.2020. Представник відповідача Галицької митниці Держмитслужби вказала на те, що незалежно від факту безпосереднього отримання позивачем документів, надісланих поштою, такі вважаються доведеними до його відома.

12.07.2021 представник Галицької митниці Держмитслужби подала до суду пояснення, в яких повторно зазначила, що у відповідності до положень Закону України «Про державну службу» незалежно від факту безпосереднього отримання позивачем документів, надісланих поштою, такі вважаються доведеними до його відома на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача Галицької митниці Держмитслужби проти позовних вимог заперечила. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У судове засідання відповідач Львівська митниця ДФС явку представника не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі її представника до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача Галицької митниці Держмитслужби, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивача з 22.10.2019 призначено на посаду заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС у порядку переведення з Головного управління ДПС у Львівській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України видано наказ від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 № 08 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад згідно зі списком, що додається.

11.03.2020 голова Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС затвердив попередження про наступне вивільнення позивача 13.04.2020 з посади заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Львівської митниці ДФС «Про звільнення ОСОБА_1 » від 17.04.2020 №192-о позивача звільнено 22.04.2020 із займаної посади заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - оскаржений наказ). Підстава звільнення - попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Частини перша та шоста статті 43 Конституції України встановлюються, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

Так, згідно з частиною першою статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Частина перша статті 3 Закону України «Про державну службу» визначає, що такий Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 вказаного Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені у статті 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до пункту 1 частини першої якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Як встановив суд, позивача з 22.10.2019 призначено на посаду заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС у порядку переведення з Головного управління ДПС у Львівській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

На виконання вказаної постанови ДФС України видано наказ від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Як встановив суд, оскарженим наказом позивача звільнено 22.04.2020 із займаної посади заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Підстава звільнення - попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020.

Надаючи оцінку аргументам позивача про не попередження його про наступне вивільнення, суд зазначає таке.

Частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX) передбачає, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої вказаної статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У цьому контексті, суд відхиляє з підстав необґрунтованості аргументи позивача про необхідність попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці, тобто у відповідності до положень Закону України «Про державну службу» в редакції до внесення змін Законом України від 14.01.2020 № 440-IX, оскільки станом на час прийняття попередження про наступне вивільнення позивача - 11.03.2020 чинною була редакція Закону України «Про державну службу» з урахуванням Закону України від 14.01.2020 № 440-IX, яка передбачала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

У статті 49-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному вказаною статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 вказаного Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 вказаного Кодексу та положення частини другої зазначеної статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

З положень Закону України «Про державну службу» та КЗпП України вбачається, що попередження про наступне вивільнення працівника є обов`язком роботодавця, який повинен бути виконаним не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня звільнення, та який полягає у персональному попередженні працівника про наступне звільнення.

Суд вважає, що законодавчий термін «персональне попередження» означає, що працівник повинен бути особисто повідомлений про наступне вивільнення шляхом вручення такого під підпис, а у разі відмови від підпису зі складенням відповідного акта.

Таким чином, суд відхиляє посилання відповідачів на положення частини четвертої статті 9-1 Закону України «Про державну службу», згідно з якою інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення, оскільки воно не поширюється на правовідносини з приводу попередження про наступне вивільнення, які регулюються спеціальними положеннями статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-1 КЗпП України.

Перевіряючи виконання відповідачем Львівською митницею ДФС вимог закону щодо попередження про наступне вивільнення працівника персонально не пізніше ніж за 30 календарних днів, суд встановив такі обставини.

22.10.2019 позивач надав відповідачу Львівській митниці ДФС адресу електронної пошти «ІНФОРМАЦІЯ_2» (арк. справи 84).

Натомість відповідач надіслав попередження про наступне звільнення на адресу електронної пошти « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що спричинило помилку у доставці (арк. справи 83).

Тобто попередження про наступне звільнення позивач електронною поштою не отримав.

Відповідач Львівська митниця ДФС також надіслала позивачу засобами поштового зв`язку (відправлення за №7900061206503) попередження про наступне звільнення за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з листом Центру поштового зв`язку Новояворівськ акціонерного товариства «Укрпошта» від 30.06.2020 № 02-27-138 рекомендований лист за №7900061206503 надійшов 13.03.2020 на ім`я ОСОБА_1 та на адресу: АДРЕСА_1 , та 28.03.2020 такий повернуто на зворотню адресу за закінченням терміну зберігання. Також у листі зазначено, що за період з 28.11.2020 по 17.04.2020 на ім`я та адресу ОСОБА_1 поштові відправлення не надходили.

У цьому контексті, заслуговують на увагу пояснення позивача про те, що він упродовж грудня 2019 року - квітня 2020 року виконував свої посадові обов`язки на робочому місці, що свідчить про наявність у відповідача Львівської митниці ДФС можливості особистого вручення позивачу попередження про наступне вивільнення.

Встановлені обставини підтверджують те, що позивача персонально не попереджено про наступне звільнення, відтак суд вважає, що відповідач - Львівська митниця ДФС недотрималась процедури звільнення державного службовця, а саме порушила вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-1 КЗпП України.

Надаючи оцінку аргументам представника позивача, наданим у судовому засіданні, про те, що станом на березень 2020 року у Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС були відсутні повноваження попереджати працівників про наступне вивільнення, оскільки строк її повноважень сплив 28.02.2020, суд зазначає таке.

Наказом ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 № 30-рг, зокрема, розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 №858; утворено комісію з реорганізації митниць ДФС; визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Суд повторно зазначає, що 28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Таким чином, строк проведення реорганізації митниць ДФС, а відтак і строк повноважень Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС закінчився 28.02.2020.

У подальшому ДФС України прийняла наказ «Про внесення змін до деяких наказів ДФС» від 24.03.2020 № 14-рг, згідно з пунктом 1 якого у пунктах 4 наказів ДФС від 25.11.2019 № 29-рг, № 31-рг слова «три місяці» замінено словами «шість місяців».

З аналізу наведених наказів можна дійти висновку про те, що станом на момент прийняття попередження наступне вивільнення позивача - 11.03.2020, у Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС були відсутні повноваження, оскільки тримісячний строк з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи закінчився, а наказ ДФС України від 24.03.2020 № 14-рг, яким такий строк збільшено до шести місяців, ще не був прийнятий. Відтак, суд вважає доводи представника позивача у цій частині слушними та обґрунтованими.

Крім наведеного, суд звертає увагу на те, що оскаржений наказ містить лише покликання на пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу»).

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржене рішення прийняте без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу», які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, виходячи з того, що загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення. До того ж, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17.

Отже, посилання відповідача Львівської митниці ДФС в оскарженому наказі на пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням положень статті 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо посилання відповідачів, як на підставу для звільнення позивача із посади, на реорганізацію Львівської митниці ДФС, суд зазначає наступне.

За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов`язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.

Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов`язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов`язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.

Суд повторно зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 №858 утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Вказаною постановою, передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Пункт 12 Порядку №1074 передбачає, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.

Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 08.12.2019.

На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.

При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, суд звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Суд зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач Львівська митниця ДФС як суб`єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу - Галицької митниці Держмитслужби.

Так, частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Разом з тим, надання за вказаним Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип правової визначеності.

Крім цього, суд звертає увагу на статтю 42 КЗпП України, згідно з якою при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Доказів щодо застосування до позивача дисциплінарних стягнень відповідач Львівська митниця ДФС не надала.

Суд зауважує, що відповідач Львівська митниця ДФС не надала доказів врахування стажу позивача, кваліфікації та його продуктивності при його звільненні.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку про те, що наказ Львівської митниці ДФС від 17.04.2020 №192-о «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом та непропорційно. Таким чином, вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи висновок суду про незаконність звільнення позивача, останній підлягає поновленню на посаді.

Як вбачається з оскарженого наказу, позивача звільнено 22.04.2020 з посади заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС.

Таким чином, у відповідності до статті 235 КЗпП України належним способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача є поновлення його на тій посаді та у тому органі, з якого його протиправно звільнено, а саме: на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС.

Відтак позивач підлягає поновленню з 23.04.2020 на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді необхідно допустити до негайного виконання.

Щодо стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Враховуючи те, що позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС саме у Львівській митниці ДФС, то відсутні підстави для стягнення з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з частиною другою пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд вказує на те, що оскільки позивач підлягає поновленню з 23.04.2020, тобто з дня наступного за днем звільнення, то відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за 22.04.2020.

Відтак період з 23.04.2020 по 27.09.2021 є періодом вимушеного прогулу, за який Львівська митниця ДФС повинна виплатити позивачу середній заробіток, та який в сумі становить 357 робочих дні.

Суд встановив, що згідно з довідкою Львівської митниці ДФС від 21.04.2020 № 13-70-05/38-191 заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 22119,21 грн (у лютому 2020 року - 11369,21 грн, у березні 2020 року - 10750,00 грн).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 539,49 грн (22119,21 грн /41 робочий день).

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 192597,93 грн (357 * 539,49 грн) без урахування обов`язкових платежів та податків.

Відтак з Львівської митниці ДФС необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 192597,93 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на вказане, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 11059,61 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства необхідно допустити до негайного виконання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Лемеха та Партнери» (виконавець) укладено договір-доручення про надання правової допомоги від 27.04.2020 № 1317, згідно з умовами якого виконавець зобов`язується здійснити захист, представництво та надати іншу правову допомогу клієнту за певну винагороду (гонорар) та з відшкодуванням певних витрат, необхідних для виконання договору.

Згідно з актом виконаних робіт від 30.09.2020 № 1 згідно з договором-дорученням від 27.04.2020 № 1317 виконавець надав замовнику наступні послуги:

- юридичний аналіз документів та визначення кола необхідних доказів по справі - 2 год.;

- підготовка позовної заяви - 5 год.;

- підготовка та надіслання адвокатського запиту - 1 год.;

- підготовка та надіслання в суд клопотання про відкладення розгляду справи - 1 год.;

- правовий аналіз відзиву на позов, підготовка та надіслання відповідачам та в суд відповіді на відзив - 3 год.;

- участь у підготовчих засіданнях - 1 год.

Відповідно до вказаного акта вартість виконаних робіт становить 13000,00 грн (13 год. х 1000,00 грн/год.).

Позивач оплатив адвокатському об`єднанню «Лемеха та Партнери» послуги за договором-дорученням про надання правової допомоги від 27.04.2020 № 1317 у розмірі 13000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27.04.2020 № 14.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

17.11.2020 представник Галицької митниці Держмитслужби подала до суду клопотання щодо зменшення суми гонорару за надану професійну правничу допомогу. Вказані заперечення мотивовані тим, що підготовка процесуальних документів по справі та сума гонорару за їх написання не є співмірною із категорією справи, а також з огляду на незмінність позиції сторони позивача.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати пов`язані із юридичним аналізом документів та визначенням кола необхідних доказів по справі справи включаються до витрат пов`язаних з складанням позовної заяви.

Враховуючи складність категорії справи, відсутність зміни нормативно правового регулювання, незмінність позиції сторони позивача, суд вважає, що витрати на підготовку позовної заяви - 5 год. (5000,00 грн), підготовку та надіслання адвокатського запиту - 1 год. (1000,00 грн), підготовку та надіслання в суд клопотання про відкладення розгляду справи - 1 год. (1000,00 грн), написання відповіді на відзив - 3 год. (3000,00 грн), участь у підготовчих засіданнях - 1 год. (1000,00 грн) не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідачів, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Беручи до уваги те, що оскаржений наказ прийнятий Львівською митницею ДФС, позивачу поновлюється на посаді на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС, середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується із Львівської митниці ДФС, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню саме з Львівської митниці ДФС.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 13000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Львівської митниці ДФС становить надмірний тягар для останньої, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з Львівської митниці ДФС, повинен становити 2000,00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17.04.2020 №192-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу чергових Львівської митниці ДФС з 23.04.2020. Рішення суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

Стягнути з Львівської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 192597 (сто дев`яносто дві тисячі п`ятсот дев`яносто сім) грн 93 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 11059 (одинадцять тисяч п`ятдесят дев`ять) грн 61 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Львівської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення суду складене 6 жовтня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.