Рішення № 100143666, 05.10.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року м. Київ № 320/5157/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (Київська область, Вишгородський район, с. Пірнове, вул. Спортивна 1, код ЄДРПОУ 04359643), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за наслідком розгляду клопотання позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.

Позов мотивований тим, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач, розглянувши клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будинком, власником якого є позивач, повинен був прийняти рішення про надання такого дозволу або про мотивовану відмову у його наданні. Пірнівська сільська рада не прийняла жодного рішення, проте листом від 22.02.2021 повідомила, що рішення за клопотанням ОСОБА_1 не було прийнято в зв`язку з тим, що житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка є в користуванні іншої особи. Неприйняття відповідачем рішення за заявою позивача, останній вважає протиправною бездіяльністю, а підстави, викладені в листі від 22.02.2021 є такими, що суперечать вимогам статей 118, 120, 123, 124 Земельного кодексу України.

Суд ухвалою від 05.05.2021 відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та запропоновував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася відповідачеві засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача 19.05.2021 о 16:32 год. Успішна доставка відповідного електронного листа підтверджується сформованим автоматизованою системою документообігу суду звітом від 19.05.2021.

Таким чином, враховуючи приписи пункту 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем строку на подання відповідачем відзиву на позов було 03.06.2021.

Однак правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, оскільки ні у встановлений судом в ухвалі від 05.05.2021 строк, ані станом на час складення даного рішення відзив від відповідача, у тому числі на електронну адресу суду - не надходив.

Відтак, подальший розгляд справи суд вирішив здійснити за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 як власник житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , звернувся до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області з клопотанням, зареєстрованим Пірнівською сільською радою Вишгородського району Київської області 25.01.2021, в якому, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,2500 га в АДРЕСА_2 .

В якості додатків до клопотання позивач надав: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копію паспорта, копію картки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Пірнівська сільська рада Вишгородського району Київської області листом від 22.02.2021 №02-06/50 повідомила позивача, що його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 , розглянуто 19.02.2021 на 5 сесії VIII скликання. Рішення не прийнято в зв`язку з тим, що житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці, яка є в користуванні іншої особи.

Також у вказаному листі зазначалось про те, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до пункту б частини 1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Отже, за переконанням суду, суб`єкт владних повноважень не вправі відмовити у наданні дозволу заявникові на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин, чи вказати інші недоліки.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі N 545/808/17 зазначив, що відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, суперечить вимогам закону.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, згідно наведених положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова у його наданні належить до компетенції відповідної ради, як органу із системи місцевого самоврядування, а надання дозволу або відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється індивідуальним правовим актом - рішенням такої ради.

Відтак, саме рішення Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області є формою реалізації владних повноважень, встановлених законом, які породжують правові наслідки, змінюють суб`єктивні права та створюють певні обов`язки позивача.

Водночас лист відповідача від 22.02.2021 № 02-06/50 з інформацією про те, що сесією сільської ради не прийнято рішення у зв`язку з тим, що житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці, яка є в користуванні іншої особи не є індивідуальним правовим актом відповідача, а носить лише інформаційний характер, тобто не змінює стану суб`єктивних прав та не створює додаткових обов`язків для позивача, а отже, не може порушувати його прав та охоронюваних законом інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Суд звертає увагу на те, що жодних доказів того, що відповідач прийняв чи то рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи рішення про відмову у такому затвердженні матеріали справи не містять.

Відтак суд констатує, що відповідач не вирішив клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не приймаючи жодного рішення з питання затвердження проекту землеустрою протиправно бездіяв, а тому правомірність поведінки такого суб`єкта має бути забезпечена результативним рішенням.

Щодо заявленої позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

При цьому, з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Право визначатись самостійно та неупереджено щодо окремих питань, які розглядаються відповідною радою на пленарних засіданнях, шляхом голосування чи відмови від голосування депутатом, є нічим іншим як гарантією незалежності діяльності депутатів усіх рівнів. Тому суд не вправі зобов`язувати депутатів голосувати позитивно чи негативно щодо питань порядку денного.

Крім того суд наголошує, що для розгляду окремих питань сесійно, має бути дотримано певну процедуру, яка, зокрема, прописана в регламенті відповідної ради, тобто в нормативно-правовому акті, який врегульовує механізм (порядок, послідовність) розгляду питань.

Згідно із положеннями пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської приймаються рішення відповідно до закону з питань регулювання земельних відносин.

Отже законом установлено, у даному випадку, право відповідача діяти на власний розсуд.

відповідно до ч. 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд.

У цій справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності.

Жодних рішень відповідачем з цього приводу не приймалось.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У цей же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.

Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 справа №695/102/17, від 31 жовтня 2018 року справа №757/9476/17-а

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), в якій зазначено, що, оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов`язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд також звертає увагу на те, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі "Класс та інші проти Німеччини" (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі "Волохи проти України". У справі "Броуґан та інші проти Сполученого Королівства" і "Алтай проти Туреччини" Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі "Ечюс проти Латвії" Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб`єктом владних повноважень акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Суду не надано жодних доказів прийняття відповідачем рішення за результатом розгляду звернення позивача.

Тобто відповідачем не ухвалено жодного рішення внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, що свідчить про відсутність у суду можливостей для фактично повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскаржуваного адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що підлягає захисту порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву (клопотання) заявника та прийняти обґрунтоване рішення з цього приводу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність власної бездіяльності.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №67966 від 21.04.2021.

Таким чином, понесені позивачем витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (Київська область, Вишгородський район, с. Пірнове, вул. Спортивна 1, код ЄДРПОУ 04359643), яка полягає у неприйнятті рішення за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )) від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Пірнівську сільську раду Вишгородського району Київської області (Київська область, Вишгородський район, с. Пірнове, вул. Спортивна 1, код ЄДРПОУ 04359643) на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 25.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством та з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (Київська область, Вишгородський район, с. Пірнове, вул. Спортивна 1, код ЄДРПОУ 04359643) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.10.2021.

Суддя Панченко Н.Д.