Рішення № 100142274, 08.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року Справа № 160/7164/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1302, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;

- зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені із розрахунку 618,18 грн. в день за період з 18.03.2019 року по 15.04.2021 року терміном 759 календарних днів у сумі 469 198,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що військова частина А1302 виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та здійснила виплату індексації, у зв`язку з чим, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу компенсацію за час затримки розрахунку на день звільнення з Військової частини А1302, а саме з 18.03.2019 по 15.04.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення та у відповідності до довідки, що надана Військовою частиною А1302.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі №160/7164/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

22.06.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскільки Військова частина не є розпорядником коштів (розпорядником коштів є Міністерство оборони України) та фінансується з державного бюджету, то відповідно, відповідач не може передбачити на перед компенсаційні витрати. Для їх виплати необхідно відправляти заявки до відповідного органу. Дії зумовлені специфічним порядком фінансуванням всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Ухвалою суду від 08.07.2021 року витребувано у ОСОБА_1 та Військової частини А1302 докази виплати йому грошової компенсації невикористаної додаткової відпуски за період з 15 травня 2017 року по 15 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 березня 2019 року та проведення виплати індексації заробітної плати у розмірі 26 624,24 грн.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 15.05.2017.

Наказом командира військової частини А1302 №62-рс від 15.03.2019 року позивача звільнено у запас відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункт «а» пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням контракту).

Наказом командира військової частини А1302 №132 (по стройовій частині) від 15.03.2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини.

04.01.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/13094/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 15 травня 2017 року по 15 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 березня 2019 року.

Зобов`язано військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 15 травня 2017 року по 15 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 березня 2019 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1302, яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 15 березня 2019 року.

Зобов`язано військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 березня 2016 року по 15 березня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судом встановлено, що компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення за період 2016 року по 2019 рік позивач отримав 15.04.2021 року, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 20.08.2021 року №D3HVRJ5LTIMD213O та відомостями розподілу виплат Військової частини А1302 від 15.04.2021 року.

Втім, позивач вважаючи, що його право на отримання середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені порушено бездіяльністю відповідача, звернувся до суду із цим позовом.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII ).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII ).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, що було предметом розгляду у справі №160/13094/20.

Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року у справі №160/13094/20, Військовою частиною А1302 15.04.2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку та індексацію грошового забезпечення у на загальну суму 26 297,53 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 15.03.2019 року (дата звільнення) по 15.04.2021 року (день фактичного розрахунку) 763 дні.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки від 27.03.2019 року №1/259 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 36 472,85 грн., в т.ч. за січень 2019 року в сумі 20 010,62 грн. та за лютий 2019 року в сумі 16 462,23 грн.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 36 472,85 грн. / 59 днів (2 місяці) = 618,18 грн.

З урахуванням періоду затримки розрахунку 763 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 618,18 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 618,18 грн. х 763 день = 471 671,34 грн.

Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Суд врахує наступні критерії для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме врахує той факт, що позивач з позовом до відповідача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся у травні 2021 року, тобто більш ніж 2 роки після виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, з часу звернення до суду за захистом порушених прав до часу виконання відповідачем рішення суду сплинуло 1 рік 4 місяці.

Також суд зазначає, що розмір невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становив 26 297,53 грн.

Сума компенсації за несвоєчасний розрахунок у розмірі 471 671,34 грн. значно перевищує суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення позивачу при звільненні (26 297,53 грн.).

З урахуванням викладеного, суд вказує, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.

Так, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 35 666,43 гривень (9 368,90 грн.+ 26 297,53 грн.), з яких: 9 368,90 грн. (26,27%) грошове забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні (довідка №1/259 від 27.03.2019 року) та 26 297,53 грн. (73,73%) - компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення, що не була виплачена позивачу у день звільнення.

Як вже встановлювалося судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року, Військовою частиною А1302 15.04.2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку та індексацію грошового забезпечення у на загальну суму 26 297,53 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Означене рішення суду набрало законної сили 05.02.2021 року.

Отже, прострочення виплати з дня набрання законної сили рішенням у справі становить 70 днів.

Таким чином, обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.02.2021 року по 15.04.2021 року становить 43 272,60 грн. (70* 618,18 грн.). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у справі №160/16084/20).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та критеріям, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені у сумі 31 904,89 грн. (73,73% * 43 272,60 грн.), з дати набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року у справі №160/13094/20 (набрання законної сили 05.02.2021 року) по день фактичного розрахунку (15.04.2021 року).

За таких обставин суд доходить до висновку що справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 31 904,89 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1302 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Зобов`язати Військову частину А1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені за період з 05.02.2021 року по 15.04.2021 року терміном 70 календарних днів у сумі 31 904,89 грн.

У іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 08.09.2021 року.

Суддя А. Ю. Рищенко