Рішення № 100141207, 05.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року, м. Херсон, справа № 923/1169/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Гарант»

до Приватного підприємства «Салена»

про стягнення 95339,76 грн,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи Позивача

30.08.2021Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Гарант» звернулося з позовом до Приватного підприємства «Салена» про стягнення 95339,76грн, з яких64744,17 грн основної заборгованості, 15018,92 грн інфляційних, 5781,52 грн річних та 9795,15 грн пені за договором підряду № 12-06 ПКД від 03.08.2018. Поряд з цим, Позивач заявив вимоги про компенсацію за рахунок Відповідача витрат на сплату судового збору у сумі 2270 грн.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що на виконання умов договору він виконав підрядні роботи, а саме виготовив проектно-кошторисну документацію, проте Відповідач вартість робіт сплатив не в повному обсязі, у зв`язку з чим заборгував 64744,17 грн. Через наявну заборгованість Позивач нарахував5018,92 грн інфляційних, 5781,52 грн річних та 9795,15 грн пені.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою від 03.09.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою суд установив Відповідачу строки для подачі процесуальних заяв. Проте, Відповідач відзив на позов не надав.

При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що Позивач дотримав вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.

Суд також констатує, що сторони не заявили будь-які процесуальні клопотання.

Установлені судом обставини

Як слідує з протоколу обшуку від 04.06.2020 слідчий слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України Яковчук І.В., за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201900000000046 від 21.05.2019 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/17874/20-к від 05.05.2020, провів обшук за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 19, в нежитлових приміщеннях № 8, 10, 10а, 11 ,12, 1, 2, 3, 4, 5, 5а. в ході проведення обшуку слідчий виявив та вилучив речі та документи (а.с. 24-25).

Так, за пунктом 10 опису речей і документів, які вилучені під час обшуку, вилучено: «Договір на розробку проектно-кошторисної документації, із додатками, укладений між ТОВ «Група Гарант» та суб`єктами підприємницької діяльності ... № 12-06 ПКД від 03 серпня 2018 року, загалом на 14 арк.», а за пунктом 11 було вилучено акт здачі- прийняття робіт № ОУ-0001818 (а.с. 26-28).

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0001818 від 28.08.2018 Виконавецьпровів роботи по договору № 12-06 ПКД від 03.08.2018, а саме розробку проектно-кошторисної документації. Загальна вартість робіт складає 92491,67 грн. Як слідує з тексту акту сторони не мали претензій одна до одної, що підтверджено їх підписами і печатками (а.с. 8).

Як слідує зі зведеної виписки банку 04.10.2018 Відповідачем було сплачено 27747,50 грн.

З огляду на викладене суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи договору підряду, укладеного між Позивачем та Відповідачем унеможливлює встановити факт укладення та підписання обома сторонами письмової форми такого договору та його умови.

Разом з цим, за статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

В пункті 8.2.8 постанови від 08.07.2019 у справі № 910/4994/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду висловив правову позицію, зазначивши, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Таким чином, беручи до уваги поведінку сторін, а саме підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та часткову оплату Відповідачем робіт, суд констатує існування між Позивачем та Відповідачем усного договору підряду.

За обліковими даними Позивача Відповідач умови договорів щодо оплати не виконав, у зв`язку з чим заборгував 64744,17 грн.

З огляду на викладене, суд резюмує, що Позивач підтвердив факт виконання підрядних робіт, їх вартість, а також несплачену суму виконаних робіт.

Оцінка суду установлених обставин та положень законодавства

Щодо правової природи договорів та договірних відносин

Установлені судом обставини свідчать про виникнення між Позивачем і Відповідачем майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При визначені правової природи договору суд враховує його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір підряду.

Так, у відповідності до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина 1).

Отже, Відповідач, як замовник робіт, зобов`язаний прийняти виконані Позивачем роботи, та сплатити йому, як виконавцеві, відповідну плату вартості робіт у встановлені договорами строки.

Безпосередньо обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником, урегульований положеннями статті 853 ЦК України. Так, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (частина 1).

У відповідності до частини 1 статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника – достроково.

Поряд з цим, частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У зв`язку неможливістю встановити умови оплати виконаних робіт через відсутність письмового договору, то на підставі статті 854 ЦК України Замовник мав сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.

Отже, починаючи з 29.08.2018 у Відповідача виник обов`язок зі сплати вартості робіт, а у Позивача виникло право на отримання і стягнення такої вартості.

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими: суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2); не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Таким чином, Відповідач не сплатив вартість отриманих робіт у сумі 64744,17 грн та допустив порушення статті 193 ГК України.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки Відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, Відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що Відповідач, допустив несвоєчасну оплату виконаних робіт, чим порушив взяте на себе зобов`язання та не довів зворотного.

Щодо відповідальності за невиконання зобов`язання

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 9795,15 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 3, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки в матеріалах справи відсутній письмовий договір, то суд позбавлений можливості встановити чи було стягнення пені передбачене умовами договору, формулу, за якою вона обраховувалась, а тому нарахування Позивачем пені не є обґрунтованим.

Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення річних у сумі 5781,52 грн та інфляційних у сумі 15018,92 грн, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевірив розрахунок річних та зазначає, що нарахування Позивачем здійснено з 02.09.2018, проте, як зазначалось раніше, строк виконання зобов`язання настав 29.08.2018. Оскільки суд позбавлений можливості змінювати період нарахування в сторону збільшення, то розрахунок здійснений за період, визначений Позивачем.

Суд здійснив власний розрахунок річних за формулою: річні = (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів): 365 (366):

- 64744,17грн (за період з 02.09.2018 по 31.12.2019) х 3% х 486 днів : 365 днів = 2586,22 грн;

- 64744,17 грн (за період з 01.01.2020 по 31.12.2020) х 3% х 366 днів : 366 днів = 1942,33 грн;

- 64744,17 грн (за період з 01.01.2021 по 25.08.2021) х 3% х 237 днів : 365 днів = 1261,18 грн.

Таким чином, загальна сума річних складає 5789,73 грн, як сума чисел2586,22 грн, 1942,33 грн та 1261,18 грн.

Оскільки Позивачем заявлено до стягнення 5781,52 грн річних, то саме ця сума підлягає стягненню.

Суд перевірив розрахунок інфляційних та зазначає, що Позивачем здійснено нарахування інфляційних за період з вересня 2018 по липень 2021 (включно).

Суд також здійснив власний арифметичний розрахунок інфляційних за період, визначений Позивачем, за формулою: сума заборгованості х індекс інфляції за період – сума заборгованості.

Так, індекс інфляції за період з 03.09.2018 по 31.07.2021 становить123,197335%з розрахунку:101,9% (у вересні 2018) х 101,7 (в жовтні 2018) х 101,4% (в листопаді 2018) х 100,8% (в грудні 2018) х 101% (в січні 2019) х 100,5% (в лютому 2019) х 100,9% (в березні 2019) х 101% (в квітні 2019) х 100,7% (в травні 2019) х 99,5% (в червні 2019) х 99,4% (в липні 2019) х 99,7% (в серпні 2019) х 100,7% (у вересні 2019) х 100,7% (в жовтні 2019) х 100,1% (в листопаді 2019) х 99,8% (в грудні 2019) х 100,2% (в січні 2020) х 99,7% (в лютому 2020) х 100,8% (в березні 2020) х 100,8% (в квітні 2020) х 100,3% (в травні 2020) х 100,2% (в червні 2020) х 99,4% (в липні 2020) х 99,8% (в серпні 2020) х 100,5% (у вересні 2020) х 101% (в жовтні 2020) х 101,3% (в листопаді 2020) х 100,9% (в грудні 2020) х 101,3% (в січні 2021) х 101% (в лютому 2021) х 101,7% (в березні 2021) х 100,7% (в квітні 2021) х 101,3% (в травні 2021) х 100,2% (в червні 2021) х 100,1% (в липні 2021).

Таким чином, інфляційне збільшення на суму боргу 64744,17 грн за період з 01.09.2018 по 31.07.2021 становить 15018,92 грн з розрахунку: 64744,17 грн х 123,197335%- 64744,17 грн.

Отже, розрахунок інфляційних, здійснених Позивачем, в сумі 15018,92грн є вірним.

На підставі викладеного суд висновує, що Відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен за вказаних правових приписів сплатити Позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 64744,17 грн основної заборгованості, 15018,92 грн інфляційних та 5781,52 грн річних у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, не спростування їх Відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах. Натомість позовні вимоги про стягнення 9795,15 грн пені задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 325 від 27.08.2021 сумі 2270 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2036,87 грн, що складає 89,73% співвідношення заявленої до стягнення суми та задоволеної судом.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 238 та 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Салена» (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Горького, буд. 4; ідентифікаційний код 35994319)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Гарант» (04210, м. Київ, вул. Йорданська, 20; ідентифікаційний код 38765376)– 64744,17 грн основної заборгованості, 15018,92 грн інфляційних, 5781,52 грн річних та 2036,87грн компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.К. Закурін