Рішення № 100140582, 30.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2021Справа № 910/8027/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКРІС-АГРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро"

про стягнення 4742177,45 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники сторін:

Від позивача Середа Ю.С., Теслюк І.А.

Від відповідача Гандзюк Т.О.

В судовому засіданні 30.09.2021 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" про стягнення 4742177,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що діями відповідача щодо подання до суду заяви про забезпечення позову і відповідно застосуванням судом на підставі поданої відповідачем заяви заходів забезпечення позову, скасованих апеляційною інстанцією, позивачу було завдано збитків, які він просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою суду від 10.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.07.2021.

22.06.2021 від відповідача надійшов відзив з додатками, в якому відповідач проти позову заперечує вказуючи на відсутність протиправної поведінки з боку відповідача, його вини, не підтвердження розміру збитків, причинно-наслідкового зв`язку між збитками та діями відповідача.

29.06.2021 від позивача надійшла заява про долучення доказів з додатками.

05.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками, в якій він підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

08.07.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 22.07.2021.

20.07.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатками, в яких він підтримує заперечення викладені у відзиві.

Ухвалою суду від 22.07.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 02.09.2021.

19.08.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказує, що на рахунках позивача, на кошти на яких було накладено арешт згідно ухвали про забезпечення позову обліковувалось 31455,31 грн, в зв`язку з чим позивачу не могли бути завдані збитки у розмірі 4742177,45 грн.

В судовому засіданні 02.09.2021 оголошено перерву до 30.09.2021.

В судовому засіданні 30.09.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача просив позов задовольнити.

Представник відповідача просив у позові відмовити або зменшити розмір штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАВІТ АГРО» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКРІС-АГРО" про стягнення 12350729,35 грн. заборгованості за договором поставки № 147-К-18 на умовах товарного кредиту від 15.03.2018 в розмірі 12350729,35 грн, у тому числі: заборгованість за договором - 10104732,16 грн., пеня - 947633,70 грн., штраф - 606219,24 грн., дооцінка товару - 692144,25 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 147-К-18 на умовах товарного кредиту від 15.03.2018, укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за договором, що стало підставою для нарахування пені, штрафу та дооцінки товару.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.12.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" вих. № 2-3П від 26.12.19 про забезпечення позову у справі №917/235/19 задоволено.

Застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (юридична адреса: вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 38661762) захід забезпечення позову у справі №917/235/19 шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову 12350729 грн 35 коп. та судового збору 185 260 грн 94 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" та інших банківських рахунках ТОВ "Інкріс-Агро", які будуть виявлені в процесі виконавчого провадження.

20.01.2020 та 21.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником Володимиром Леонідовичем в рамках виконавчого провадження № 61012338 було винесено постанови про арешт коштів на рахунках боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро", на виконання ухвали № 917/235/19.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 Апеляційну скаргу ТОВ "Інкріс-Агро" задоволено. Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 27.12.2019 у справі №917/235/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Укравіт Агро» (вх.№14379 від 27.12.2019) про забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції послався на наступні підстави: "розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Ухвала про забезпечення позову має включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали. Проте, оскаржувана ухвала наведеним положення не відповідає. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ТОВ «Укравіт Агро» в березні 2019 року в межах даної справи вже подавалась аналогічна за змістом заява про забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.04.2019 було відмовлено. При цьому, судом в оскаржуваній ухвалі інших підстав, ніж було наведено в ухвалі від 02.04.2019, наведено не було, в той час як за результатами розгляду заяви було прийнято протилежне судове рішення. Колегія суддів зазначає, що заява позивача за первісним позовом про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача за первісним позовом від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. Позивачем за первісним позовом до заяви не надано доказів, які б мали підтверджувати зазначені в заяві посилання.

18.03.2020 приватним виконавцем Скрипником Володимиром Леонідовичем в рамках виконавчого провадження № 61012338 було винесено постанову про зняття арешту з коштів на рахунках боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро", на виконання Постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 № 917/235/19, якою скасовано ухвалу про забезпечення позову від 27.12.2019.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копії листів банківських установ, щодо розміру коштів, що обліковувались на рахунках боржника на дату накладення арешту на кошти. Згідно листа Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від 23.01.2020 № 81-15-8/7163-БТ та від 24.01.2020 № 81-15-8/7829-БТ загальна сума коштів, що обліковується на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" станом на 23.01.2020 та 24.01.2020 становить 1455,31 грн. Згідно листа Акціонерного товариства "Кредобанк" від 28.01.2020 № 52-437бт/20 на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" станом на 27.01.2020 грошові кошти не обліковуються. Як зазначено в листі № 02331/БТ від 28.01.2020 Акціонерного товариства "Альфа Банк" на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" станом на 28.01.2020 залишок коштів становить 30000,00 грн. Також відповідачем долучено до матеріалів справи відповідь (№ 16592 від 09.08.2021) приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича у відповідь на адвокатський запит, в якій зазначено про наявність на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" в різних банківських установах в період з 23.01.2020 - 28.01.2020 грошових коштів у сумі 31455,31 грн, відомості про рух коштів по рахунках у матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги завданням йому шкоди у вигляді упущеної вигоди у розмірі 4742177,45 грн за період перебування під арештом його рахунків.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги приписами ч. 1 ст. 146 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що у випадку залишення позову без розгляду або закриття провадження з інших, ніж зазначені у частині першій статті 142 цього Кодексу підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 року у справі №917/235/19 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" пені у розмірі 338,78 грн., дооцінки товару у розмірі 129594,29 грн. та 1948,26 грн. витрат по сплаті судового збору, прийнято нове рішення в цій частині, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" про стягнення пені у розмірі 338,78 грн., дооцінки товару у розмірі 129594,29 грн. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" основного боргу у розмірі 10104732,16 грн., пені у розмірі 947294,92 грн., дооцінки товару у розмірі 562549,96 грн рішення Господарського суду Полтавської області від 03.09.2020 № 917/235/19 залишено без змін та набуло чинності.

З прийнятого рішення у справі № 917/235/19 вбачається, що з заявлених до стягнення 12350729,35 грн позов було задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" 11614577,04 грн. Тобто основна частина заявлених позовних вимог була визнана судом обгрунтованою та такою, що підлягає стягненню з боржника.

Отже з прийнятого в рамках справи № 917/235/19 рішення вбачається саме протиправність дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" по не виконанню взятих на себе грошових зобов`язань. Крім того, суд наголошує, що зазначене товариство могло виконати свої зобов`язання в позасудовому порядку до звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" з позовом до суду,як і під час розгляду справи в суді, що в принципі убезпечило б Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" від накладення арешту на його кошти на рахунках.

Як вбачається з аналізу норм матеріального права збитки застосовуються як цивільно-правова відповідальність, у випадку порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Водночас, за змістом положень статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеної правової норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин.

Отже, суд вважає, що правовідносини, які є предметом розгляду у даній справі, пов`язані з відшкодуванням шкоди.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує протиправність поведінки відповідача у безпідставному зверненні останнього з заявою про забезпечення позову по справі №917/235/19 внаслідок чого позивачу задано шкоди, розмір якої обраховано як середнє арифметичне з валового доходу за визначений позивачем період за три попередні роки.

Відповідно до ст. 136 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення з заявою про забезпечення) Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин як підстав для його задоволення. В даному випадку, судом встановлюється саме існування спору і обираються адекватні заходи для забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення.

Ухвала суду про забезпечення позову у справі № 917/235/19 була скасована апеляційною інстанцією з підстав не доведеності обгрунтованості побоювань позивача, щодо неможливості подальшого виконання рішення. Однак, вказані обставини не підтверджують протиправність дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" при зверненні з заявою про забезпечення позову, оскільки, він скористався своїм правом, передбаченим ГПК України.

Крім того, як уже було зазначено вище, позов в подальшому був в основній частині задоволений (з заявлених 12350729,35 грн, стягнуто 11614577,04 грн). І позивачем не було надано доказів, в підтвердження виконання рішення у справі № 917/235/19.

Таким чином, судом встановлено відсутність неправомірної поведінки відповідача у завданні позивачу шкоди, оскільки кожному учаснику судового процесу надано право на звернення з заявою про забезпечення позову. Право на судовий захист, яке в тому числі включає і право на звернення з заявою про застосування заходів забезпечення позову, від противоправних дій та порушення прав, гарантовано Конституцією України (нормами прямої дії) та Господарським процесуальним Кодексом України. В зв`язку з чим реалізація права на судовий захист, зокрема за наявності доведеної протиправної поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" по невиконанню грошових зобов`язань, не є і не може бути протиправною поведінкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро".

Щодо визначення розміру шкоди суд звертає увагу на наступне.

При розрахунку упущеної вигоди, позивачем взято середнє арифметичне з розміру валового доходу за три попередні роки (відповідний період 3 років). Позивач зазначає, що валовий дохід за період: з 27.12.2016 по 31.03.2017 - 7345271,99 грн; з 27.12.2017 по 31.03.2018 - 3413303,33 грн; з 27.12.2018 по 31.03.2019 - 3467957,02 грн. За таких умов. На думку позивача, сума упущеної вигоди становить (7345271,99 + 3413303,33 + 3467957,02) / 3 = 4742177,45 грн.

В підтвердження розміру валового доходу позивач до матеріалів справи долучив копії договорів поставки з додатками до них, укладених у відповідні періоди (том 1 аркуш справи 99 - том 3 аркуш справи 287).

Суд відзначає, що долучені до матеріалів справи договори підтверджують існування господарських правовідносин, однак не підтверджують обставини щодо реального розміру доходу, який міг бути отриманий позивачем саме в період перебування під арештом коштів на його рахунках. Суд відзначає, що долучені докази (том 1 аркуш справи 99 - том 3 аркуш справи 287) були ним досліджені, однак не прийняті до уваги, оскільки, не є належними та допустимим доказами в підтвердження розміру упущеної вигоди.

Враховуючи припис частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував. Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/422/18.

Позивач, розраховує суму упущеної вигоди з розрахунку, що арешт на його кошти на рахунках був накладений в період з 27.12.2019 по 31.03.2020.

Суд відзначає, що докази того, що кошти на рахунках позивача були арештовані саме за визначений ним період, суду надані не були.

Як вбачається з матеріалів справи постанови про накладення арешту на кошти на рахунках датовані 20.01.2020 та 21.01.2020. Натомість, постанова про зняття арешту з коштів на рахунках датована 18.03.2020. Доказів того, що кошти на рахунках позивача перебували під арештом до 20.01.2020 та 21.01.2020 позивачем надані не були. Як і не було надано доказів того, що арешт з коштів був знятий пізніше 18.03.2020.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що на рахунках позивача обліковувались кошти у розмірі 31455,31 грн.

Суд відзначає, що позивачем в підтвердження своїх позовних вимог не надано докази того, що ухвала про забезпечення позову була виконана і арешт був дійсно накладений на кошти на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (довідки банку) також не надано доказів в підтвердження наявності коштів на рахунках та їх розміру, руху коштів (надходження на рахунки коштів) в період дії арешту (у разі його накладення).

Також при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Також, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відтак, суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання. (Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Резюмуючи, суд зазначає наступне: як передбачено ч. 4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.

Суд дійшов висновку, що позивач не надав господарському суду належних доказів та відповідно не обґрунтував наявності всіх елементів складу правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Позивачем не надано суду доказів в підтвердження протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданими збитками, обставини щодо завдання збитків та не обґрунтовано розмір заявлених збитків.

Отже позивачем не доведено завдання йому збитків відповідачем (що кошти, не повернуті контрагентом є саме збитками позивача), протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між збитками та поведінкою відповідача та вини відповідача.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

З огляду на все вищезазначене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" (вул. Путивльська, буд. 3, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 38661762) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Агро" (вул. Дегтярівська, буд. 25/1, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 38463127) збитків, завданих незаконним забезпеченням позову, застосованим згідно ухвали Господарського суду Полтавської області від 27.12.2019 по справі № 917/235/19 у розмірі 4742177,45 грн відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 06.10.2021

Суддя І.В.Усатенко